РОЗДІЛ І. Стрілець

Багаття догоріло і згасло, а зорі почали бліднішати. Угорі, не знаючи спокою та не потребуючи слухачів, правив свою оповідь вітер. Стрілець поворухнувся уві сні й знову затих. Йому снилося, що він хоче пити. Десь у мороці ховалися обриси гір. Усі докори сумління і приступи каяття зникли. Їх випекла пустеля. Дедалі частіше він згадував Корта, який навчив його стріляти. Корт завжди вмів відрізнити чорне від білого.

Поворухнувшись, стрілець прокинувся. Крізь напівопущені вії він дивився на згасле багаття, візерунок якого наклався на інший, геометричний узор правильнішої форми. Він був романтиком, але, добре знаючи про це, ревно приховував цей факт. Ту свою таємницю він за безліч років розкрив тільки кільком людям. Дівчина на ймення Сюзанна, родом із Меджиса, була однією з них.

І авжеж, йому знову згадався Корт. Корт був мертвий. Усі вони мертві, крім нього. Світ зрушив з місця.

Стрілець закинув на плече рюкзак зі своїми ґунна[6] і рушив далі.