Бланш (встаючи). Пробачте. Сподiваюсь, я не зiм’яла його.
Лiкчiз (одягаючись, ґалантно). Я був би щасливий, якби ви зiм’яли його тепер, панно Бланш. Не прощайтесь зi мною, панно, я зараз повернусь, з одним або двома приятелями. Ну, ну, Сарторiюсе, я не забарюсь. (Входить Сарторiюс, шукає синю книгу).
Бланш. Я гадала, що в нас усi справи покiнченi вже з Лiкчiзом.
Сарторiюс. Мабуть, не зовсiм. Вiн залишив менi тут книгу продивитись, велику книгу в синiй паперовiй обгортцi. Чи її покоївка кудись подiла? (Помiчає книгу за ґратами; позирає на Бланш i додає). Ти бачила її?
Бланш. Нi! Так! (Сердито). Нi, я не бачила її. Нащо вона менi здалася? (Сарторiюс пiднiмає книгу й обтрушує її вiд пороху, потiм спокiйно сiдає, щоб читати. Проглянувши тут i там кiлька шпальт, вiн згiдно киває, так, наче знайшов там саме те, чого чекав).
Сарторiюс. Знаєш, Бланш, кумедна рiч, що парламентськi панове, якi пишуть такi книжки, як ця, такi нетямущi у практичних справах. Читаючи це, можна б уявити, що ми з тобою — пара найзагребущих, безсердих визискувачiв у свiтi.
Бланш. Але ж це неправильно, — про становище будинкiв, я хочу сказати?
Сарторiюс. О, цiлком правильно.
Бланш. Тодi — це не наша вина?
Сарторiюс. Люба моя, якби ми полiпшували цi будинки, комiрне зросло б так, що бiднi люди не мали б змоги платити i їх би викинули бездомними на вулицю.
Бланш. Ну, тодi прожени їх i вiддавай мешкання людям з пристойного класу. Нащо вам ця ганьба — давати притулок усякiй пiдлотi?
Сарторiюс (широко розплющуючи очi). Але ж це бринить трохи зажорстоко для них, чи не здається тобi це, дитино моя?
Бланш. О, я ненавиджу бiдних. Принаймнi, ненавиджу цих брудних, п’яних, не вартих пошани людей, що живуть як свинi. Якщо ними треба пiклуватися, хай це роблять iншi люди. Як ти можеш чекати, що хтось буде про нас доброї думки, коли про нас такi речi пишуть у цiй проклятiй книзi?
Сарторiюс (холодно й трохи допитливо). Я бачу, що зробив iз тебе справжню ледi, Бланш.
Бланш (з викликом). Ну i що ж, ти жалкуєш про це?
Сарторiюс. Нi, люба моя, зовсiм нi. Але чи знаєш ти, Бланш, що моя мати була дуже бiдна жiнка i що це була не її провина?
Бланш. Сподiваюсь, що не її, але ж тi люди, з якими ми тепер хочемо мати справу, не знають цього. І потiм, це ж i не моя провина; тож я не розумiю, чому ж треба м е н е примушувати страждати за це.
Сарторiюс (розлютувавшись). Та хто тебе примушує страждати за це, панночко? Що б з тебе було, якби ти мала тiльки те, що мав я вiд твоєї бабунi, яка стояла по тринадцять годин над своєю балiєю i вважала себе за багату, коли заробляла п’ятнадцять шилiнґiв на тиждень.
Бланш (сердито). Мабуть, я б тодi залишилась на її рiвнi, замiсть щоб пiднятись вище од нього, як тепер. А ти хочеш, щоб заради бабусi ми жили так, щоб про нас отаке писали в тiй книзi? Менi гидко за те, що ти виховав мене до чогось лiпшого. (Напiв до себе, одвертаючись од нього). Я б ненавидiла тебе, якби ти не зробив цього.
Сарторiюс (поступаючись). Ну, що ж, дитино моя, я гадаю, що для тебе природнi такi почуття, — таке вже твоє виховання. Це панськi погляди. Тож не сварiмось, любко моя. Тебе бiльше не примушуватимуть страждати. Явирiшив вiдремонтувати будинки й вiддавати мешкання наймачам зовсiм iншого ґатунку. Ось як! Ти задоволена тепер? Я лише чекаю на згоду землевласницi, ледi Роксдейл.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибрані твори. Том 1» автора Бернард Шоу на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Три неприємні п’єси“ на сторінці 33. Приємного читання.