Розділ «Учень Диявола»

Мiсiс Даджен (знову захвилювалася). Послав по Рiчарда?

Андерсон. Так, але Рiчард не схотiв прийти. Вiн надiслав батьковi вiдповiдь. На жаль, я мушу сказати, це була погана вiдповiдь — страшна вiдповiдь.

Мiсiс Даджен. Що ж вiн сказав?

Андерсон. Що завжди буде на боцi свого грiшного дядька i проти своїх доброчесних батькiв i на цьому, i на тому свiтi.

Мiсiс Даджен (непохитно). Вiн зазнає за це кари. Вiн буде покараний за це — i тут, i там.

Андерсон. У цьому ми невладнi, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен. Хiба я кажу, що владнi, мiстере Андерсон? Але нас учать, що грiшники зазнають кари. Чому ж ми повиннi виконувати свiй обов’язок i додержувати Божого закону, коли не буде нiякої рiзницi мiж нами i тими, хто скоряється лише власним бажанням, хто глузує з нас i з самих слiв Творця свого?

Андерсон. Що ж, земний батько Рiчарда був милосердний до нього, а небесний суддя його — це ж усiм нам отець.

Мiсiс Даджен (забувшись). Земний батько Рiчарда був дурноверхий...

Андерсон (вражений). О!

Мiсiс Даджен (трохи знiяковiло). Адже я мати Рiчардовi. То коли я проти нього, хто ж має право бути за нього? (Запобiгаючи перед Андерсоном). Чому ви не сiдаєте, мiстере Андерсон? Я повинна була ранiше запросити вас, але я така схвильована.

Андерсон. Дякую. (Бере стiльця, що стоїть коло вогнища, i повертає так, щоб вигiднiше сiсти проти вогню. Сiвши, вiн додає тоном людини, яка певна того, що зачiпає делiкатну тему). Крiстi сказав вам про нову духiвницю?

Мiсiс Даджен (до неї знову повертаються всi її побоювання). Нова духiвниця? Хiба Тiмотi... (Уриває мову, важко дихаючи, не має сил закiнчити запитання).

Андерсон. Так. В останнi години життя вiн змiнив свою волю.

Мiсiс Даджен (пополотнiвши з лютi). І ви дозволили йому пограбувати мене?

Андерсон. Я не мав права заборонити йому вiддати своєму синовi свою власнiсть...

Мiсiс Даджен. У нього нiчого не було свого. Його грошi — це тi грошi, якi я принесла йому з собою як посаг. Менi однiй належало право на мої грошi i на мого сина. Вiн не наважився б на такий вчинок, якби я була коло нього, i вiн це добре знав. Тому вiн i втiк, як злодiй, щоб, скориставшись з закону, пограбувати мене, склавши нову духiвницю за моєю спиною. А вам, мiстере Андерсон, вам, проповiдниковi слова Божого, тим бiльший сором бути його спiльником у цьому злочинi.

Андерсон (пiдводячись). Я не ображаюся на вас за вашi слова, бо вони сказанi у першому приступi горя.

Мiсiс Даджен (презирливо). Горя?

Андерсон. Ну, розчарування, якщо ваше серце пiдказує вам, що це слово бiльше пiдходить.