Розділ «Учень Диявола»

Всi (крiм Ессi). Амiнь. (Сiдають, крiм Джудiт, що лишається позаду стiльця мiсiс Даджен).

Джудiт (до Ессi). Ессi, ти сказала «амiнь»?

Ессi (перелякано). Нi.

Джудiт. То скажи, як це личить хорошiй дiвчинцi.

Ессi. Амiнь.

Дядько Вiльям (пiдбадьорливо). Ну от, так, гаразд. Ми знаємо, хто ти, але ми всi будемо до тебе добрi, якщо ти будеш хорошою дiвчинкою й заслужиш цього. Перед престолом Божим усi ми рiвнi.

Така республiканська думка не до смаку жiнкам: вони певнi, що престол Божий — це саме i є те мiсце, де їхня вищiсть, що часто-густо є спiрною на цьому свiтi, дiстане i визнання, i нагороду.

Крiстi (бiля вiкна). Ось i Дiк.

Андерсон i Хоукiнз обертаються. В очах у Ессi крiзь сум прозирає цiкавiсть. Крiстi з усмiхом втупив очi у вхiднi дверi, чекаючи. Решта — обуренi: Доброчесностi загрожує небезпека вiд Пороку, що зухвало наближається. Закоренiлий грiшник з’являється на порозi, осяяний ранковим промiнням, що прикрашає його не по заслугах. Вiн безперечно найкрасивiший з усiх членiв своєї родини, тiльки вираз його обличчя глузливий i задирикуватий, в манерах — презирство та гордовитiсть, убрання — мальовничо недбале. Але лоб та лiнiя рота виявляють надзвичайно тверду вдачу, а очi — то очi фанатика.

Рiчард (з порога, скидаючи капелюх). Ледi i джентльмени — ваш слуга, ваш покiрний слуга! (Вкладаючи в цi слова явну образу, вiн шпурляє капелюх Крiстi, який пiдстрибує вiд несподiванки, мов футболiст, що проґавив м’яч, а сам виходить на середину кiмнати, обертається на всi боки i уважно оглядає присутнiх). Який у всiх у вас щасливий вигляд! Якi ви радi мене бачити! (Повертається до мiсiс Даджен, i верхня губа його зловiсно пiднiмається, оголюючи зуби, коли вiн зустрiчає її погляд, повний ненависти). Що, матiнко, ви, як i завжди, робите все, як годиться? Правильно, правильно?

Джудiт пiдкреслено вiдступає далi вiд нього, у протилежний бiк кухнi, iнстинктивно пiдiбравши спiдницю, наче боїться зарази. Дядько Тайтес поквапливо кидається i подає їй стiльця, виявляючи цим, що схвалює її вчинок.

Е, та тут i дядько Вiльям! Я не бачив вас вiдтодi, як ви кинули пити. (Бiдолашний дядько Вiльям, знiяковiвши, намагається заперечити, але Рiчард, по-приятельському плеснувши його по плечi, додає). Адже ви справдi кинули? (Жартома штовхає його). Звiсно, кинули, i гаразд, бо надто вже ви наполягали. (Вiдвертається вiд дядька Вiльяма, прямує до канапи). А де ж наш чесний баришник, дядько Тайтес? Ану, покажiться, дядьку Тайтес. (Наближається до нього саме тодi, коли той подає стiльця Джудiт). Як завжди, упадає коло жiнок!

Дядько Тайтес (обурено). Посоромтеся, сер!

Рiчард (перебиваючи його i тиснучи йому руку, хоч той i протестує). Я соромлюсь, соромлюсь; але разом з тим i пишаюсь своїм дядьком, пишаюся всiма своїми родичами! (Ще раз оглядає всiх). Хiба можна дивитися на них i не вiдчувати гордости i задоволення? (Дядько Тайтес, як побитий, знову сiдає на канапу, Рiчард повертається до столу). А, мiстере Андерсон, ви все зайнятi добрими справами, все пасете свою отару? Не давайте їм збиватися з путi, панотче, не давайте їм збиватися з путi. Ага! (Стрибком сiдає на стiл i береться за карафку). Цокнемося з вами, пасторе, за добрi старi часи!

Андерсон. Ви, здається, знаєте, мiстере Даджен, що я не п’ю до обiду.

Рiчард. Коли-небудь питимете, панотче; дядько Вiльям, так той мав звичку пити i до снiданку. Вип’ємо ж — це тiльки надасть єлейности вашим проповiдям. (Нюхає вино i робить ґримасу). Але не починайте з хересу, який моя мати береже для гостей. Коли менi було ще рокiв шiсть, я крадькома покуштував цього вина, i вiдтодi я непитущий. (Ставить карафку на мiсце i змiнює тему). Я чув, що ви одружилися, пасторе, i що ваша дружина набагато вродливiша, нiж це личить добрiй християнцi.

Андерсон (спокiйно показуючи на Джудiт). Сер, ви зараз у присутностi моєї дружини.

Джудiт пiдвелася i скам’янiла в позi непохитної добропорядности.

Рiчард (миттю сплигнувши зi столу i виявляючи властивi йому чемнi манери). Ваш слуга, мадам. Не ображайтесь. (Уважно дивиться на неї). Ви заслуговуєте на свою славу, але, на жаль, вигляд ваш свiдчить, що ви доброчесна жiнка!

Вона обурена i сiдає пiд акомпанемент не менш обуреного шепоту, яким спiвчувають їй Рiчардовi родичi. Андерсон, досить розсудливий, щоб зрозумiти, що таке пiдкреслене обурення може тiльки потiшити i задовольнити людину, яка навмисне його викликає, залишається цiлком спокiйним.