Розділ «Учень Диявола»

Мiсiс Даджен (гостро). Чому ж ти не вiдчиниш мiстеровi Андерсону?

Крiстi нерiшуче суне до дверей. Мiсiс Даджен затуляє обличчя руками, як то годиться вдовi, пригнiченiй горем. Крiстi вiдчиняє дверi i впускає священика Антонi Андерсона — пресвiтерiанського пастора рокiв п’ятдесяти; це розсудлива, привiтна, весела людина, що тримається з гiднiстю, властивою людям його професiї; але ця гiднiсть цiлком свiтська, пом’якшена тактовним i м’яким поводженням, i аж нiяк не наводить на думку, що вiн зрiкся усього земного. Вiн мiцний, здоровий чоловiк, з товстою шиєю сангвiнiка, кутки його рiзко окресленого усмiхненого рота ховаються у м’ясистих складках. Безсумнiвно — чудовий пастор, але разом з тим людина, що вмiє i цей свiт використати якнайкраще; вiн усвiдомлює це i, мабуть, йому трохи нiяково, що з цим свiтом вiн у далеко кращих стосунках, нiж воно личить справжньому пресвiтерiаниновi.

Андерсон (до Крiстi, з порога, поглядаючи на мiсiс Даджен i тим часом роздягаючись). Ви сказали їй?

Крiстi. Вона примусила мене. (Замикає дверi, позiхає; прямує через усю кiмнату до канапи, сiдає нанеї i зразу засинає).

Андерсон iз спiвчуттям дивиться на мiсiс Даджен; вiшає плащ i капелюх на вiшалку. Мiсiс Даджен витирає очi i, пiдвiвши голову, дивиться на нього.

Андерсон. Сестро! Тяжко лягла на вас десниця Божа.

Мiсiс Даджен (з упертою покорою). Така, мабуть, його воля, i я мушу схилитись перед нею. Але менi нелегко. Навiщо було Тiмотi їхати до Спрiнгтауна i нагадувати всiм, що вiн родич злочинця, який вмер на шибеницi, i (злобно) цiлком був вартий цього, як на те пiшлося?

Андерсон (м’яко). Вони ж були брати, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен. Тiмотi нiколи не визнавав його за брата, вiдтодi як ми одружились; вiн надто поважав мене, щоб нав’язувати менi такого брата. Що ж ви гадаєте — такий негiдний себелюбець, як Пiтер, поїхав би аж за тридцять миль, щоб побачити, як вiшатимуть Тiмотi? Вiн не пройшов би i тридцяти ярдiв, не з таких. Але хоч би там що, я мушу нести свiй хрест, скiльки вистачить сил; чим менше слiв, тим краще!

Андерсон (дуже серйозний, наближається до камiна i стає до нього спиною). Ваш старший син був там пiд час страти, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен (неприємно вражена). Рiчард?

Андерсон (киває головою). Так.

Мiсiс Даджен (грiзно). Хай це буде йому за пересторогу! Вiн сам, мабуть, дiждеться такого кiнця, цей поганець, розпутник, безвiрник... (Раптом зупиняється — голос зраджує її — в запитаннi ясно чути страх). Тiмотi бачив його?

Андерсон. Так.

Мiсiс Даджен (затамувавши подих). Ну?

Андерсон. Вiн тiльки бачив його серед натовпу: вони не розмовляли.

Мiсiс Даджен з великою полегкiстю переводить подих i знову вмощується зручнiше на стiльцi.

Жахлива смерть брата дуже вразила i схвилювала вашого чоловiка.

Мiсiс Даджен посмiхається; Андерсон, уриваючи мову, обурено запитує її.

Хiба ж це не цiлком природно, мiсiс Даджен? Вiн пом’якшав у ту хвилину i до свого блудного сина. Вiн послав по нього.