Розділ «Учень Диявола»

Мiсiс Даджен (погрозливо). Де ти була?

Ессi перелякано силкується вiдповiсти, але не може.

Як ти смiла пiти, не спитавши мене, пiсля того, що я тобi наказувала?

Ессi. Вiн просив напитися... (Замовкає, 6о переляк вiдняв їй мову).

Джудiт (теж суворо, але м’якше, нiж мiсiс Даджен). Хто просив напитися?

Ессi мовчки показує на Рiчарда.

Рiчард. Що? Я?

Джудiт (обурено). О Ессi, Ессi!

Рiчард. Так, здається, я просив! (Бере склянку, подає Ессi, щоб та налила води, але в неї тремтять руки). Що? Ти мене боїшся?

Ессi (поквапливо). Нi. Я... (Наливає воду).

Рiчард (п’є). О, то ти ходила по воду аж на вулицю, до криницi, що на ринку? (Ще п’є). Чудова вода! Спасибi тобi. (На жаль, очi його в цей момент натрапляють на обличчя Джудiт, що виявляє суворо-пуританський осуд його очевиднiй симпатiї до Ессi, яка дивиться на нього вдячними очима. Зразу ж вiн повертається до глузливого тону; ставить склянку, демонстративно обiймає Ессi за плечi i веде в коло гостей. До мiсiс Даджен, яка опинилася у них на дорозi). З вашого дозволу, матiнко! (І примушує її дати дорогу). Як твоє iм’я? Бессi?

Ессi. Ессi.

Рiчард. Так-так, Ессi. А ти хороша дiвчинка, Ессi?

Ессi (дуже розчарована тим, що вiн, саме вiн, теж починає розмовляти з нею так). Так. (Невпевнено дивиться на Джудiт). Мабуть, так... Тобто я сподiваюсь...

Рiчард. Ессi, ти чула коли-небудь про того, кого звуть дияволом?

Андерсон (обурено). Майте сором, сер! З дитиною...

Рiчард. Прошу пробачення, панотче; я не втручаюсь у вашi проповiдi, не заважайте ж i моїм. (До Ессi). Ти знаєш, Ессi, як вони мене звуть?

Ессi. Дiк.

Рiчард  (усмiхаючись, легенько поплескує її по плечу). Так, Дiк; але ще й iнакше. Вони звуть мене Учень Диявола.

Ессi. А чому ж ви їм дозволяєте?