Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Еге, так воно і є.

— Так воно і є, кажеш? А де ж твоя совість, скільки часу її жди! Бесіа твій погнав мене, ще й на світ не благословлялося. Вранішнім поїздом, сказав, приїде. Я — Чоніа. Давай, та швидше, що там передати треба, часу в мене обмаль!

Квішиладзевська Цуца огляділа Чоніа, обвела руками все кругом себе й щиро засміялася:

— Бери, та он скільки приперти звелів той дурень мій. Я яка жінка і то ледве тягну, а ти, горобчику мій, і з місця не зрушиш!..

— Годі базікати! За два рази заберу, як треба буде.

Квішиладзевська Цуца знову всміхнулась, взялася за кошика й спитала Чоніа:

— Ну, як там мої чоловіки живуть?.. Ходімо лишень туди, до дров, посидимо, розкажеш по порядку.

Молодиця поставила свою ношу прямо в нас перед носом. Чоніа вмостився з другого боку від хурджина й кошика. Поки Чоніа брехав про життя-буття Квішиладзе й Сіорідзе, молодиця витягла з хурджина варену курку, свіжий сир, копчену свинину й кварту горілки. Де й узялися дві гранчасті склянки. Цокнулися, випили.

Що говорено в лазареті про Сіорідзе, Чоніа, звісно, добре все запам’ятав. Інший наслухається всякої всячини про незнайому людину, а переказати так, щоб повірили, ніби сам він ту людину знав, нізащо не зуміє. Але в правдивості Чоніа сам чорт не засумнівався б. Та навіщо далеко ходити, навіть я повірив був, що вони із Спиридоном Сіорідзе друзі-нерозлийвода.

— Зголодніли, он воно що,— дійшла висновку молодиця. — А Спиридон, сучий син, знає, що Бесіа в чоловіки до мене набивається?

— Та ти що, сповна розуму? Вони ж повбивають один одного.

— Повбивають, аякже. У Спиридона ж, мабуть, і сивина вже в чубі?

— У твого Спиридона вже п’ять років, як на голові й волосинки немає, чому там сивіти, скажи мені?

— А звідки ти знаєш, що на голові в Спиридона п’ять років тому було?

— А як мені не знати, коли ми з ним на Аджаметській станції разом служили. Спиридон стрілочником був, поки в нього паровоз з рейок не зійшов. Я там шпалами відав. Як Спиридона прогнали, я хотів на його місце влаштуватися, та не взяв мене Ертаоз Ніколадзе.

— А що той у Аджаметі робив?

— Що робив? У Спиридона твого на ногах пальці лічив! А що ж йому було ще робити, коли він начальником станції був, Ертаоз Ніколадзе, та й понині, кажуть, там сидить. Давно я в тих краях не бував, може, й справді там, а може, й ні.

Квішиладзевська Цуца й Чоніа перехилили ще по скляночці горілки.

— Ти правду кажеш, Спиридон по шість пальців мав на ногах. Тільки одного я не второпаю: як це ти, чоловічок завбільшки з овечу бруньку, шпали на собі тягав?

Молодиця, заскаливши око, подивилася на Чоніа.