Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я вийшов на балкон. Дата Туташхіа никав по двору кругом будинку. Мені довелося воювати в першу імперіалістичну; оте, чим займався Туташхіа, на війні називається рекогносцировкою.

Я зазирнув у діжку. Пацюки перекинули банку з водою. Я налив води й поставив банку на місце. Побачивши мене, Туташхіа зійшов на балкон, постояв, поспостерігав за пацюками й спитав:

— Там... один з них стане людоїдом?

— Еге, батоно.

— Наголодувалися вже?

— Наголодувались, але до справжнього голоду ще далеко. Потрібен час, багато часу, щоб настав справжній голод.

Через годину я прийшов до Хосро снідати. Дядька мого не було, його повезли до хворого, а мені кортіло розказати, що коїлося в палаті і як голодували наші хворі. Попоївши, я вийшов на балкон. Бачу, Дата Туташхіа сидить на поручнях, пригрівшись на осонні, й читає. Треба було працювати, і я повернувся до себе в кімнату. Сів до столу.

Просидів недовго. Замтарадзе тицьнув мені в спину пальцем і поманив до себе. Бачу, хоче щось сказати, а чомусь не каже.

— Чим можу прислужитися, батоно?

— А що... Що ми далі робитимемо? — спитав тихенько Замтарадзе.

Я розумів, що говорити треба пошепки, але чому — не міг уторопати.

— Чув Отія мою розмову з отим падлюкою Чоніа, як ви гадаєте?

— Ні, не чув, він на подвір’ї ходив... гуляв там.

— Воно,— мовив Замтарадзе, подумавши,— хоч і блювотний отой Чоніа, а каже правду. Ми собі обжиратися будемо, а їм голодувати, негарно виходить...

— Мій дядько Мурман сам бідний,— сказав я.— Що має, витрачає на хворих і на ліки для них. Скільки людей треба йому прогодувати. Він тільки Хосро за вісім місяців жалування заборгував. Оддавати нічим.

— Та я вам не про те, бог з вами, батоно. Я ось про що думаю... Раніше траплялося тут таке, щоб голодували? І що ви тоді робили?

— Їй-бо, не пригадую, щоб таке було.

Ми замовкли обидва.

— А втім, якщо у вас є гроші,— мовив я через якусь хвильку Замтарадзе,— купіть із своїм товаришем у складку пуд кукурудзяного борошна й трохи сиру. Це обійдеться вам недорого. І вони будуть ситі, і вам спокійно. А там прийдуть до когось з них, хоч трохи та підкинуть. Це буде найпростіше.

— Я сам про це думав, але мій товариш нізащо в світі не згодиться.