— Ох-хі — прохрипів він і ледве промовив:— Дато-батоно, скажи, ти не знав про це,— правду скажи, не знав?!
— Не знав! — твердо сказав Туташхіа.
Посинілі губи Квалтава розтяглися в посмішці. Розбійник звалився навзнак, маузер випав з рук, покотився з балкона, і чути було, як стукнув у залі об підлогу.
Зсунувся із стільця й бухнув на підлогу труп Чочіа.
Туташхіа стояв на порозі, обіпершись плечем об одвірок, і дивився вниз, у залу. Іалканідзе відпустило напруження, слабість розлилася по тілу, він сів на верхній приступці сходів, прихилившись спиною до стіни, і втупився в стелю.
Стояла важка тиша.
У стайні заіржав кінь — і знов усе стихло.
З кухні долинув якийсь шурхіт, Іалканідзе згадав про свого кухаря.
— Не бійся, Закарію, виходь! — покликав духанник.
Закарій визирнув з кухонного віконця, ступив на поріг, обдивився залу й підвів очі на балкон.
— Піднімися сюди, чуєш? — рішуче покликав Іалканідзе.
Кухар одірвався од порога, швиденько ступив кілька кроків по залі й завмер на її середині, зирячи на трупи. Ще кілька кроків — і він досяг сходів. Йому лишилося до балкона кілька приступок, коли він побачив Квалтава,— той лежав горілиць,— і знов заціпенів. Кухар увесь був у борошні, і Бікентій зрозумів: після першого ж пострілу Закарій сховався в коморі між мішками з борошном.
— Бікентію... скільки трупів?! І все наші? — пробелькотів кухар.
Туташхіа всміхнувсь і повернувся в кімнату.
— Половина — твого батюшки Дмитрія,— відповів духанник.— Поки я спущуся в долину до пристава, поки звідти приїде поліція, мине не менше трьох днів, і від них дух піде. Треба їх поховати. Візьми лопату й викопай яму, щоб усіх трьох умістити. А я поїду на світанку. Але поховати їх треба раніше, ніж я поїду.
Закарій пішов униз, про щось розмірковуючи, на середині сходів став і гукнув Бікентію:
— Знаєш, що я придумав?.. У тебе Олександр копає яму для нужника, наполовину вже вирив... Ото вона на трьох якраз І буде.
Пропозиція припала Іалканідзе до душі.
Думки не давали спокою Туташхіа, тільки над ранок заснув. А заснув — то сни пішли один тривожніший за одного. У всіх снах бродив той самий чоловік, геть оброслий чорним волоссям. Він тримав глек з отруєним вином і всіх напував: хто помирав, а хто — ні. Коли Іалканідзе розбудив його, сонце підбилося вже високо. Стіл було щедро накрито. Тільки за сніданком Туташхіа помітив старі речі, що сушилися на сонечку, і спитав приятеля:
— Думаєш, посадять? В’язничну одіж провітрюєш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дата Туташхіа» автора Чабуа Аміреджибі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дата Туташхіа роман“ на сторінці 332. Приємного читання.