Розділ «Дата Туташхіа роман»

Туташхіа впізнав бас Іалканідзе.

— Іалканідзе, вийди, якщо ти мужчина! Як підеш від мене живий, то хоч подивишся, що можна зробити з твоїми ребрами! — відповіли знадвору, намагаючись вирватися з рук приятелів.

— Шаліко, і ти, котрий з Геби, не знаю, як тебе звати... Перепив ваш товаришок, і доведеться мені оддухопелити сучого сина! Ви його міцніше тримайте, щоб не втік, а то самі за ним тюпатимете, або я всім трьом ребра полічу!.. Ось дочитаю зараз — дуже вже гарні вірші — і спущуся. Тільки дивіться мені, щоб не втік, боронь боже!

Бешкетник відчув небезпеку й швиденько стих. Під балконом на порозі постав коротун і, схрестивши руки на грудях, переможно кинув оком на принишклого бешкетника.

Малакія, Шаліко і той з Геби стояли, жалюгідно набундючившись, як полонені вояки.

Туташхіа всміхнувся.

— Гаразд, Малакіє. Заклинаю тебе твоєю Даріко й твоїми дітьми, ходімо звідси, будь людиною,— попросив Шаліко.

— Астіоне, друже,— миролюбно спитав гебець коротуна, що стояв на порозі духану,— скажи, будь ласка, чи великий той вірш, якого читає Іалканідзе?

Астіон на пальцях показав, що віршик маленький і що Бікентій ось-ось дочитає його й вийде.

Більше ніхто нічого не сказав, і Малакія заквапився до кладочки через струмочок. Ущипливий смішок коротуна супроводив їх, як ганьба.

— Бікентію Іалканідзе,— почувся з того боку струмка голос Малакії,— не заслужив я, щоб ти мене проганяв через отого Іуду Астіона. Йому у в’язниці добрі люди язика вирвали, а ти цього й не знаєш. Він до тебе не з добром прийшов, і поки він на тебе лиха не накликав, одірви йому голову. Послухай моєї поради!

Коротун шпурнув у Малакію камінець і зник у духані.

— Малакіє, зачекай хвилинку, справа в мене до тебе! — кликнув його Туташхіа.

Малакія затамував подих і пильно вглядівся в кромішню темряву.

— За віщо, кажеш, у того чоловіка язика вирвали? Де це було?

Отетерілий Малакія, роззявивши рота, роздивлявся чоловіка, що виринув з темряви. Отямившись, він зашепотів, ніби таємницю розказував:

— Ви, мабуть, чули, що в Кропоткіні перебито купецьку сім’ю й тьму добра та грошей забрано?

— Ну, а далі?

— У того купця Астіон лакеєм служив. Він і напровадив грабіжників... сказав, де хазяїн гроші ховає. Як скоїлося те лихо, налетіла поліція, схопила Астіона, змусила признатися в усьому. І він назвав грабіжників. Їх усіх спіймали. А вони у в’язниці йому язика й вирвали...

— Аууу!..— вихопилося в абрага.— А звідки ти знаєш, що саме так було?