Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Я тоді конюхом служив у повітового предводителя і всі ті справи знаю... Дев’ять місяців сім’ї не бачив. Приходжу сьогодні, і на тобі — у Бікентія Іалканідзе цей Астіон! Я йому, негідникові, щелепу вивернув, а Іалканідзе взяв та й вигнав мене з духану, наче пса шолудивого. Він думає... Якби він знав... багато тут до нього духанників перебувало. Тільки одні самі втекти здогадалися, а інших порішили. Таке вже це закляте місце — Харналі. А Іалканідзе і невдогад це...

— Дякую тобі, друже! І дай вам бог усім здоров’я! — І Туташхіа пішов до своїх коней.

На невеликому пагорбі, трохи вище від джерела, лежали руїни старої церкви. Туташхіа мав там криївку. Він сховав рушницю й кинджал, а два маузери поклав у хурджин — по одному в кожну суму. Одв’язав коней і вернувся до духану.

На кінський тупіт з духану висунувся Астіон.

— Постав коней. Я ночуватиму тут,— сказав Туташхіа.

Астіон узяв поводи й уважно подивився на гостя. Цієї надмірної цікавості не міг не помітити гість.

— Де Бікентій? — спитав Туташхіа.

Служник показав рукою на кімнату на балконі, до якого вели сходи, і повів коней до стайні. Туташхіа піднявся сходами й на балконі зупинився, щоб провести служника очима.

Іалканідзе лежав на тахті й читав при світлі маленької лампи.

— Здрастуй, Бікентію!

Іалканідзе поклав книжку й глянув на гостя.

— Ті-т-у-уу! — протяг він тихо.

— Ті-ту,— згодився Туташхіа таким тоном, ніби згадав щось не зовсім пристойне.— Чого ти це згадав?.. Чому саме це? Ті-т-ту?..

Іалканідзе обняв приятеля.

— Де ж ти запропастився, друже?

Туташхіа скинув хурджин, стяг з плечей бурку й сів. Коли перші балачки було перебалакано й новини переказано, абраг спитав:

— Ти чув, що той Малакія про твого Астіона кричав?

— Чув. І знаю про все. Коли ти був у Харналі востаннє, тут на дорозі працювали каторжники, і старшим наглядачем над ними було поставлено якогось Удодова. В нього були білі очі, його місяць хлібом не годуй і водою не напувай — дай людину помучити. Приходить він колись до мене й каже: в мене звільняється один чоловік, дуже порядний, лакеєм довго служив у гарних господарів. Він сидів за те, що шпортонув ножем жінчиного коханця. Він німий, але чує прекрасно. Наглядач назвав прізвище, і я одразу зрозумів, про кого мова й за що сидів. Не міг же той нелюд-наглядач привести мені Астіона через самі тільки жалощі до бідолахи?! Поліції треба було мати в мене свою людину. Нічого іншого за тією немудрою удодовською хитрістю не стояло. Взяв я того Астіона. Він і сидить у мене.

— Ти все правильно розміркував. Але поліції потрібна була своя людина, а тобі вона навіщо?..

— Хто?