Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я спитав, яка причина його хвилювання й поспішності. З’ясувалося, що вдень він ревізував якогось дрібного ремісника, виявив товар, прихований від оподаткування, і склав акта. Він був певний, що ремісник, не насмілившись прямо запропонувати хабара, непомітно поклав йому в кишеню того червінця, більше ніде було взятися грошам. Зарандіа сказав, що негайно повинен повернути їх. Усе це він випалив одним духом, зібрав зі столу папери, відніс у канцелярію і пішов.

Невдовзі, попрощавшись з начальником канцелярії, пішов додому і я. Годині о восьмій я повернувся, але зайшов у кабінет через чорний хід. Що я вернувся, очевидно, не помітили ні начальник канцелярії, який затримався в той день довше ніж звичайно, ані Зарандіа, що на той час теж уже повернувся.

— То що ж, узяв він золотого червінця чи відмагався? — трохи згодом почув я голос начальника канцелярії.

— Узяв. Він зніяковів,— мовив Зарандіа.

— Гм, зніяковів! Не зніяковів, я гадаю, а розгубився. Мабуть, подумав, що сума здалася вам мізерною, і тому ви повернули її,— сказав начальник канцелярії.

— Не знаю, може, й так.

— Не треба було повертати!

— А як же? — щиро здивований, спитав Зарандіа.

— Просто. Не треба було повертати!

— Не можна.

— Можна. А коли казна вам платить мізерне жалування — це можна?.. Вам його вистачає? — Начальник канцелярії став покашлювати, чекаючи відповіді.

— Немає такого жалування, якого вистачало б людині. Їй треба пристосовуватися до свого жалування. Скільки не дай, ще більше хочеться. Не буває великого й малого жалування. Є великий і малий апетит.

Видно, начальник канцелярії не одразу змикитив, що відповісти. По довгій паузі він мовив:

— А у вас, добродію, апетит утричі більший від жалування!

— Як це? Я не задумувався, правду кажучи. Чому вам так здається?

— А тому, що жалування вам не вистачає і ви за десять карбованців на місяць скрипите тут пером три вечори на тиждень.

Зарандіа щиро розсміявся:

— Я працюю не заради десяти карбованців. У мене лишається вільний час, треба ж його якось використати.

— Як вас послухати — ви працюєте не заради грошей. Ви й за п’ять карбованців пішли б, хіба ні?

— Ні, за п’ять не пішов би!