Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

– Так, так. Це мій запис. Порівняйте.

На екрані сканера з’явилися стара і нова енцефалограми. Всі шість кривих у кожному записі були на місці, і в темряві прозвучав різкий голос Манна:

– Ну от, гляньте туди. Є зміна.

– Це первинні хвилі лобної долі. Це нічого не означає, Гоміре.

Ці додаткові зубці – просто гнів. До уваги беруться інші.

Він натиснув кнопку, і криві у кожній із шести пар злилися одна з одною. Лише глибша амплітуда первинних хвиль утворювала подвоєння.

– Задоволені? – спитав Антор.

Дарелл коротко кивнув і всівся у крісло, а після нього – Семік і Турбор. У цілковитому мовчанні були порівняні і їхні криві.

Манн був останнім. На мить він завагався, а потім сказав із відтінком відчаю у голосі:

– Але врахуйте, що я останній і дуже хвилююся. Сподіваюся, що це буде належним чином узято до уваги.

– Буде, – запевнив його Дарелл. – Жодна з ваших емоцій не позначиться ніде, крім первинних хвиль, а вони не відіграють особливої ролі.

У повній тиші, що запала після цього, здавалося, минули години…

Відтак, порівнявши у темряві записи, Антор хрипко сказав:

– Звичайно, звичайно, це тільки зародження комплексу. Хіба він не про це нам говорив? Нема ніякого втручання, це лише безглузда антропоморфічна ідея… але гляньте на це! Гадаю, це збіг.

– У чому справа? – заверещав Манн.

Рука Дарелла міцно схопила бібліотекаря за плече.

– Тихше, Манне. Вами керували. Ваші дії коригувалися ними.

Потім спалахнуло світло, і Манн пригнічено глянув на нього, зробивши жалюгідну спробу усміхнутися.

– Ви ж несерйозно це кажете. З якоюсь метою? Ви мене перевіряєте?

Дарелл лише похитав головою.