Розділ «Частина V. КОРОЛІ ТОРГІВЛІ»

Місіонер затремтів.

— Я йду туди, куди веде мене Дух, сину мій. Якщо темні дикуни відмовляються від просвітлення, хіба це не є кращим доказом того, що вони його потребують?

— Це не стосується справи, преподобний. Ви порушуєте закони і Корелла, і Фундації. За законом я не можу захистити вас.

Місіонер знову благально підняв руки. Його колишня розгубленість зникла. Зовні почувся пронизливий крик, а у відповідь хвилею пронеслося слабке ґелґотіння сердитої орди. Цей звук викликав божевілля в його очах.

— Ви чуєте їх? Чому ви говорите мені про закон, про закон, прийнятий людьми? Є вищі закони. Хіба не казав Галактичний Дух: «Не залишайся байдужим до страждань ближнього свого». І хіба не він сказав: «Коли ти турбуєшся про смиренних і беззахисних, про тебе теж потурбуються».

Хіба у вас немає гармат? Хіба немає корабля? Хіба за вами не стоїть Фундація? І хіба над вами немає Духа, який керує Всесвітом? — Він зупинився, щоб відсапатися.

А потім зовнішній динамік «Далекої зірки» затих і до кімнати повернувся стурбований лейтенант Тінтер.

— Говоріть! — коротко сказав Меллоу.

— Сер, вони вимагають видати Джорда Парму.

— А якщо ні?

— Лунають різні погрози, сер. Важко розібратися. Їх там так багато — і вони, здається, зовсім оскаженіли. Є якийсь чоловік, який каже, що керує округом і має поліцейську владу, але, очевидно, він не самостійна фігура.

— Самостійна чи ні, — знизав плечима Меллоу, — але він представник влади. Скажи їм, що якщо цей губернатор чи полісмен, чи хто він там, підійде до корабля сам, він може забрати преподобного Джорда Парму.

Раптом в його руці опинився пістолет. Він додав:

— Я не знаю, що таке непокора. Ніколи не мав з нею справи. Але якщо є хтось тут, хто думає, що він може повчати мене, я охоче пригощу його протиотрутою.

Пістолет повільно повертався й зупинився на Твері. Зробивши над собою зусилля, старий торгівець розслабив обличчя, розтулив і опустив руки. Повітря зі свистом виривалося з його ніздрів.

Тінтер пішов, і за п’ять хвилин від натовпу відокремилася маленька постать. Вона рухалася повільно й нерішуче, явно охоплена страхом. Двічі постать озиралася назад, і двічі явні погрози з боку багатоголового монстра змушували її рухатися далі.

— Добре. — Меллоу махнув бластером, що залишався в руці без запобіжника. — Грюн та Апшер, візьміть його.

Місіонер хрипко заверещав. Він підняв угору руки, розчепіривши пальці. Об’ємні рукави мантії сповзли, оголюючи тонкі, жилаві руки. На якусь мить з’явився й зник крихітний спалах світла. Меллоу моргнув і знову презирливо змахнув рукою.

Місіонер, який боровся із солдатами, голосно промовив:

— Нехай буде проклятий зрадник, який кидає ближнього свого на поталу злу й смерті. Хай оглухнуть вуха, що глухі до прохань безпорадного. Хай осліпнуть очі, що не бачать невинних. Хай навіки зотліє душа, яка знається з мороком…