Розділ «Частина IV. Торгівці»

Понієтс глянув на нього й реготнув.

— Я забув. Ти ж ніколи не читав «Книгу Духа», так?

— Ніколи про неї не чув, — різко відповів Ґорм.

— Ну, а якби вчився у семінарії, то довелося б.

— У семінарії? На священика? — Ґорм був приголомшений до глибини душі.

— Боюся, що так. Це моя ганьба й таємниця. Я був надто міцним горішком для святих отців. Вони витурили мене з причин, достатніх для того, щоб Фундація дала мені світську освіту. Ну та годі про це. Як у тебе цього року з квотою?

Ґорм загасив цигарку й поправив кашкет.

— Зараз відправляю останній вантаж. Вкладуся.

— Щасливчик, — похмуро сказав Понієтс, і після того, як Ґорм пішов, ще довго сидів у задумі.

Отже, Ескель Ґоров на Аскоуні — та ще й у в’язниці!

Це погано! Значно гірше, ніж могло статися. Одна справа розповісти допитливому молодику пом’якшену версію того, що сталося, — здихатися його, і хай іде своєю дорогою. А от подивитися правді в очі — це зовсім інше.

Ліммар Понієтс був одним з небагатьох, хто випадково дізнався, що знавець торгівлі Ескель Ґоров узагалі не торгівець: він був абсолютно іншою особою — агентом Фундації!

2

Минули два тижні. Два змарнованих тижні.

Один тиждень пішов на те, щоб досягти Аскоуна, де на кордонах його зустріли пильні військові кораблі, що зійшлися в одну точку. Якою б не була їхня система виявлення, вона працювала добре.

Вони повільно підкралися до нього, без сигналів, і, тримаючи сувору дистанцію, різко підштовхнули до центрального сонця Аскоуна.

У крайньому випадку Понієтс міг би впоратися з ними. Ці кораблі були спадком загиблої Галактичної Імперії — але це були спортивні яхти, а не військові кораблі; жодних ядерних гармат, мальовничі й безсилі еліпсоїди. Проте в їхньому полоні був Ескель Ґоров, а це не той заручник, якого можна втратити. І аскоунці мали це знати.

А потім ще тиждень — тиждень, для того, щоб пройти виснажливий шлях крізь хмари дрібних урядовців, які утворювали буфер між Великим Магістром і зовнішнім світом. Кожного дрібного підсекретаря потрібно було заспокоювати та вмовляти. Кожен ретельно й огидно намагався щось видоїти з нього за кольоровий підпис, який відкривав шлях до наступного урядовця вищого рангу.

Понієтс уперше побачив, що від його документів торгівця немає жодної користі.

Тепер, нарешті, Великий Магістр був поруч — за позолоченими дверима, що з обох боків були оточені вартовими. Так і минули два тижні.