Розділ «Частина IV. Торгівці»

Ґоров усе ще був в’язнем, а вантаж Понієтса марно гнив у трюмах його корабля.

Великий Магістр був маленьким чоловічком; цей маленький чоловічок мав лисувату голову, обличчя з безліччю зморщок і знерухоміле під вагою величезного лискучого хутряного комірця на шиї тіло.

Він поворушив пальцями, і шеренга озброєних людей розступилася, утворивши прохід, яким Понієтс пройшов до підніжжя трону.

— Нічого не кажіть, — різко сказав Великий Магістр, і Понієтс одразу ж закрив рота.

— Правильно, — розслабився аскоунський правитель, — я терпіти не можу марної балаканини. Погрожувати ви не можете, а лестощів я не витерплю. Ваші ображені скарги теж не допоможуть. Я вже втратив лік, скільки разів попереджав вас, торгівців, що ваші диявольські машини нікому на Аскоуні не потрібні.

— Сер, — спокійно сказав Понієтс, — я не збираюся виправдовувати торгівця, про якого йдеться. Не в наших правилах лізти туди, де ми не потрібні. Але Галактика велика й уже траплялося так, що кордони порушували мимоволі. Це була прикра помилка.

— Звичайно ж, прикра, — писнув Великий Магістр, — але чи помилка? Ваші люди з Гліптала IV почали бомбардувати мене проханнями про переговори вже через дві години після того, як був схоплений цей блюзнір і негідник. Про ваше прибуття мене вже попереджали багато разів. Це схоже на добре організовану кампанію з порятунку. Здається, попереджень дещо забагато — трохи забагато для помилок, прикрих чи інших.

Чорні очі аскоунця дивилися на нього зі зневагою. Він не вгавав:

— Чи ви, торгівці, пурхаючи з одного світу до іншого, ніби маленькі метелики, настільки здуріли, що можете приземлитися на найбільшу планету Аскоуна, у центр його системи, і вважати, що випадково помилилися кордоном? Ну звичайно ж, ні.

Понієтс скривився, не показуючи свого незадоволення. Він наполегливо сказав:

— Якщо спроба торгівлі була навмисною, ваше благоговіння, то це було нерозумно та всупереч суворим правилам Гільдії.

— Так, нерозумно, — сухо сказав аскоунець. — Настільки, що ваш товариш, імовірно, заплатить за це життям.

У Понієтса закрутило в животі. Вагатися було ніколи. Він сказав:

— Смерть, ваше благоговіння, є настільки абсолютним і безповоротним явищем, що безумовно має бути якась альтернатива.

Утворилася пауза, а потім пролунала обережна відповідь:

— Я чув, що Фундація — багата.

— Багата? Звичайно. Але наше багатство — це те, що ви відмовляєтеся купувати. Наші ядерні товари варті…

— Ваші товари нічого не варті, бо не мають благословення предків. Вони нечестиві та прокляті, бо знаходяться під спадковою забороною. — Він промовив ці речення речитативом, наче завчене правило.

Великий Магістр опустив очі й багатозначно промовив:

— У вас немає більше нічого цінного?