Розділ «ДІЛТС»

— Піт, звичайно, хлопець гарний, — каже Кеті, — але я б не заходила аж так далеко, аби називати його джентльменом .

— Стеж за язичком, дорогенька, — говорить їй із посмішкою Піт. — Бо, в разі чого, у Нейплсі на шосе 302 є чудова аптека «Рексолл»[5].

Він кидає погляд на годинник. Для нього час теж прискорився. Це добре, приємна різноманітність. Піт знову переводить погляд на Тріш.

— Спочатку ви зайшли сюди. По аспірин.

— Правильно. Купила упаковку анацину. Потім у мене був вільний час, тому…

— Знаю, випили кави в «Крісті». Потім пішли через дорогу до магазину «Ренні».

— Так.

— Сподіваюся, ви не запивали аспірин гарячою кавою?

— Ні, я взяла з машини пляшку мінералки «Поланд». — Вона вказує у вікно на зелений «таурус». — Нею й запила. Але сидіння я теж перевірила, містере… Піте. І в запалюванні подивилася.

Вона обпікає його нетерплячим поглядом, який говорить: «Я знаю, про що ви думаєте: “Тупа баба”».

— Ще одне запитання, — говорить він. — Якщо я знайду ключі, ви погодитеся пообідати зі мною? Я міг би зустріти вас біля «Західної верфі». Це на дорозі звідси до…

— Я знаю, де «Західна верф», — говорить вона, всміхаючись крізь сльози. Кеті за стійкою навіть не намагається вдавати, що читає журнал. Звичайно, ця розмова набагато цікавіша за «Редбук»[6]. — Але звідки ви знаєте, що я незаміжня і взагалі вільна?

— Обручки немає, — без роздумів каже він, хоча ще навіть не дивився на її руки, принаймні уважно. — До того ж я говорив лише про смажені мідії, салат із капусти й полуничні тістечка, а не про союз на все життя.

Вона дивиться на годинник.

— Піте… Містере Мур… На жаль, зараз мені зовсім не до флірту. Якщо хочете підвезти мене, я із задоволенням з вами пообідаю. Але…

— Мені цього досить, — перебиває він. — Гадаю, ви будете самі вести свою машину, тому я вас зустріну. О пів на шосту влаштує?

— Так, влаштує, але…

— Чудово.

Піт радіє. Це добре. Радість — це добре. За останні років два він жодного разу не відчував у собі поклику радості, і він не знає чому. Забагато блукань вологими пізніми вечорами по барах уздовж шосе 302 між цим містом і Норт-Конвеєм? Так, але чи в цьому причина? Можливо, ні, але зараз не час про це замислюватися. Дама повинна встигнути на ділову зустріч. Якщо вона не запізниться й успішно продасть будинок, хто знає, яке щастя випаде Пітові Муру? І навіть якщо йому не пощастить, він однаково зможе їй допомогти. Він це відчуває.

— Зараз я зроблю щось незвичайне, — каже він, — але не турбуйтеся, гаразд? Це всього лише маленька хитрість, ну, як люди прикладають до ніздрів палець, коли збираються чхнути, або ляскають себе по лобі, коли намагаються пригадати чиєсь ім’я. Домовились?