Розділ «Частина друга. Випускний»

на вітрах пам’яті; далі, далі, нарешті досягнувши полиці з написом ТОММІ й підзаголовком ВИПУСКНИЙ. Книжки махом розкривалися, спалахи переживань, примітки на полях, написані ієрогліфами емоцій, складнішими, ніж ті, що на Розеттському камені.

Вона дивилася. Знайшла більше, ніж Сью сама підозрювала: любов до Томмі, заздрість, егоїзм, потреба підкорити його своїй волі, щоб він запросив Керрі, відраза до самої Керрі,

(могла б краще дбати про себе виглядає як СТРАШНА ЖАБА)

ненависть до міс Дежарден, ненависть до себе самої.

Але жодних лихих намірів щодо самої Керрі, жодних планів вивести її на видноту й там знищити.

Гарячкове відчуття того, що її ґвалтують у власному найтаємнішому сховку, почало спадати. Вона відчула, як Керрі вийшла, слабка й виснажена.

(чого ти просто не дала мені спокій)

(керрі я)

(мама була б жива я вбила маму хочу до неї ох болить у грудях болить у плечі ох ох ох хочу до мами)

(керрі я)

Вона не могла завершити цю думку, не мала чим її доповнити. Сью раптом захопив жах, а ще гіршим було те, що вона ніяк не могла його означити: скривавлена дивачка на заляпаному мастилом асфальті раптом здалася їй безглуздою й страшною у своєму болі й смерті.

(о мамо мені страшно мамо МАМО)

Сью намагалася віддалитися, від’єднати свою свідомість, щоб не порушити приватності бодай останніх хвилин Керрі, але не могла. Вона почувалася так, ніби вмирала сама, і їй не хотілося дивитися цей анонс власного неминучого кінця.

(керрі ПУСТИ МЕНЕ)

(мамо мамо мамо оооооооооооооо ОООООООООО)

Внутрішній крик наріс до фанфарного, неможливого крещендо, а тоді раптом затух. Сью здалося, ніби вона якусь мить бачила, як вогник свічки з неймовірною швидкістю зникає в довгому чорному тунелі.

(вона помирає о боже я відчуваю як вона помирає)

А тоді вогник зник, і останньою свідомою думкою стало

(мамо вибач де)

а тоді вона обірвалась, і Сью залишилась налаштована на порожню, дурну частоту, на якій гули фізичні нервові закінчення, що помиратимуть іще кілька годин.