Розділ «Частина друга. Випускний»

і сама Керрі

(бачу кермо машина кермо педаль газу кермо я бачу КЕРМО о господи моє серце серце серце)

І Біллі раптом відчув, як машина перейшла на чужий бік, ожила, зазміїлася в його руках. «Шеві» вильнула, описала димне півколо, проревівши трубами, і раптом обшита дошками стіна «Кавалера» почала наростати перед ними, і

(ось)

вони ввігналися в неї на сорока милях, до самого кінця прискорюючись, і дерев’яні уламки розлетілися довкола неоновим вибухом. Біллі жбурнуло вперед, і кермова колонка проштрикнула його. Крісту кинуло на приладову панель.

Бензобак тріснув, навколо задньої частини авто почало збиратися в калюжу пальне. Тоді в неї впав уламок вихлопної труби, і бензин розцвів полум’ям.

Керрі лежала на боці з заплющеними очима й важко хекала. Їй пекло в грудях.

Вона почала виповзати зі стоянки без жодної думки про мету чи напрямок.

(мамо мені шкода все пішло не так о мамо будь ласка будь ласка мені так болить мамо що мені робити)

І раптом усе ніби втратило значення, про все можна було б забути, якби їй вдалося перевернутися, перевернутися й глянути на зірки, перевернутися, разочок глянути й померти.

Отак Сью і знайшла її о другій ночі.

Коли шериф Дойл відпустив її, Сью пройшла вулицею й присіла на сходинку чемберленської пральні. Вона дивилась у вогнисте небо й не бачила його. Томмі помер. Вона зрозуміла й прийняла це зі страхітливою легкістю.

І все це зробила Керрі.

Вона гадки не мала, як дізналася про це, але ця впевненість була така ж непогрішима й правильна, як арифметика.

Минув час. Яка різниця? Макбет зарізав сон, а Керрі зарізала час. Непогано. Дотепно. Сью скорботно всміхнулася. Чи стане це кінцем для нашої героїні, маленької міс Солодкі Шістнадцять? Тепер можна не хвилюватися про заміський клуб і Чистий Садок. Ніколи. Їх не стало. Згоріли. Хтось пробіг повз неї, белькочучи про пожежу на Карлін-стріт. От і добре. Томмі не стало. А Керрі пішла додому вбивати матір.

(???????????)

Вона рвучко випросталась і глипнула в темряву.

(???????????)

Вона не розуміла, звідки знає про це. Це анітрохи не нагадувало нічого з того, що вона коли-небудь у житті читала про телепатію. У голові не з’являлись образи, не блимали одкровення, а було тільки прозаїчне знання; так знають про те, що за весною йде літо, що від раку можна померти, що матір Керрі вже нежива, що…

(!!!!!)