Розділ «Частина перша. Кривава забава»

Вона розвернулася й важко піднялася сходами. Підлога у ванній була дерев’яна, вичищена майже до білого (Чистота — супутниця Благочестя), а ванна стояла на ніжках у формі звірячих лап. Іржаві плями збігали раковиною з-під хромованого крана, а душової насадки зі шлангом не було зовсім. Мама казала, що душ — то Гріх.

Керрі зайшла всередину, відчинила шафку для рушників і почала завзято, але обережно шукати, не зрушуючи нічого з місця. Мама мала гострі очі.

Аж під задньою стінкою, за старими рушниками, які вони вже не використовували, знайшлася блакитна коробка. На ній був зображений розмитий жіночий силует у довгому тоненькому халаті.

Вона витягла одну з прокладок і з цікавістю на неї глянула. Вона доволі відкрито витирала ними з губів помаду, яку тихцем поклала до своєї сумочки, — одного разу навіть на розі вулиці. Тепер вона згадала (або їй так здалося) ті глузливі, вражені погляди. Її обличчя спаленіло. Їй же казали. Рум’яний жар перетворився на молочно-білий гнів.

Вона ввійшла до своєї крихітної спальні. Тут висіло теж багато релігійних зображень, але ягнят було більше, а сцен праведного гніву — менше. Над дзеркалом на комоді був прикріплений вимпел школи Юена. На самому комоді лежала Біблія і стояв пластиковий Ісус, що світився в темряві.

Вона роздяглася — спочатку зняла блузку, тоді ненависну спідницю до колін, далі комбінацію, нижню спідницю, панталони, поясок для панчіх і самі панчохи. Глянула на купу важкого вбрання, на всі ті ґудзики й затяжки, з виразом пекучої огиди. У шкільній бібліотеці був стелаж зі старими випусками журналу «Сімнадцять», і вона їх часто гортала, нап’явши на обличчя вираз ідіотської недбалості. Моделі в коротких модних спідничках, колготках і спідньому з рюшем та візерунками мали вигляд легкий і вільний. Звісно, мама теж використала б слово «легкий», говорячи про їхню поведінку (вона знала, що мама сказала би про такий одяг, — ой, і мови нема). А ще в такому вбранні Керрі почувалася б страшно соромливо, і вона це знала. Голою, лихою, відміченою чорним гріхом ексгібіціонізму, а вітерець би хтиво обдував їй ноги, пробуджуючи непристойні бажання. І вона знала, що вони зразу зрозуміли б, як вона почувається. Вони завжди розуміли. А тоді вони б якось її засоромили й знову немилосердно висміяли. Вони так звикли.

Вона знала, знала, що могла би бути

(ким)

на іншому місці. Вона була повна в талії — тому що іноді почувалася такою жалюгідною, пустою і знудженою, що єдиним способом заповнити ту зяючу, свистячу порожнечу було їсти, і їсти, і їсти, — але не занадто. Хімія тіла не давала їй перейти певну межу. А ще вона вважала, що має гарні ноги, майже такі ж гарні, як у Сью Снелл чи Вікі Генском. Вона могла бути

(ким ну ким ну ким)

могла би припинити їсти шоколадки, і прищі б відступили. Так часто й бувало. Вона могла би подбати про волосся. Накупити колготок і синіх та зелених лосин. Нашити коротких спідниць і суконь за шаблонами з журналів Butterick і Simplicity. За ціною проїзду в автобусі чи поїзді. Вона могла би бути, могла би бути, могла би бути…

Живою.

Вона розчепила важкий ватний станик і впустила його на підлогу. Її груди були молочно-білі, пружні й гладенькі. Соски кольору світлої кави. Вона провела по них долонями, і тілом промайнув легенький дрож. Це зле, лихе почуття. Мама розповідала їй про Дещо. Дещо було небезпечним, прадавнім, невимовно лихим. Воно могло зробити людину Слабкою. «Гляди ж, — казала мама. — Воно приходить уночі. Воно примусить тебе думати про те, що коїться на темних стоянках і в придорожніх мотелях».

Але, хоч було ще тільки двадцять на десяту ранку, Керрі подумала, що Дещо прийшло до неї. Вона знову провела по грудях

(грішніторби)

долонями, і шкіра на них була така прохолодна, але соски стали гарячими й твердими, а коли вона обвела один із них пучкою, то відчула, що ледь не розчиняється в набіглій слабкості. Так, це було Дещо.

Її спіднє заплямоване кров’ю.

Вона раптом відчула, що мусить зараз вибухнути сльозами й закричати або одним махом вирвати те Дещо зі свого тіла живцем і розчавити, вбити його.

Прокладка, яку приклала міс Дежарден, уже набухла, тож Керрі обережно замінила її, усвідомлюючи, яка вона погана, які погані вони, як вона ненавидить їх і себе. Тільки мама хороша. Мама стала проти Чорного і здолала його. Керрі бачила, як це сталось, уві сні. Мама вигнала його з порогу мітлою, і Чорний утік нічною Карлін-стріт, а його роздвоєні копита кресали червоні іскри з асфальту.

Мама вирвала із себе Дещо і стала чистою.