Розділ «Частина перша. Кривава забава»

Керрі

— Прийшов суботній полудень, — веде далі Стелла, — і я прилягла на ковдру на задньому подвір’ї, намащена лосьйоном для засмаги, і слухала хіт-парад по радіо. Мама такі передачі терпіти не могла, тож зазвичай щонайменше двічі кричала з будинку, щоб я зробила тихіше, бо вона от-от сказиться. Але того дня мама власноруч двічі додавала гучності. Я вже й сама почала відчувати себе вавилонською блудницею. Але ніхто з Вайтів не показався. Навіть старша не винесла прання надвір. О, ще дещо — вона ніколи не розвішувала на мотузках у дворі спіднього. Навіть спіднього Керрі, а їй же тоді було всього три роки. Тільки всередині будинку. Я трохи розслабилася. Мабуть, подумала, що Марґарет повела Керрі до парку вклонитися Господу на природі чи щось таке. Хай там як, трохи згодом я перевернулася на спину, прикрила очі однією рукою й задрімала. Прокинувшись, я побачила, що біля мене стоїть Керрі й роздивляється моє тіло.

Вона уриває розповідь і насуплюється. Надворі безперервно пролітають машини. Я чую, як тихо й монотонно пищить мій диктофон. Але все це здається надто тендітним, надто поверхневим — як дешева патина, що вкриває дещо похмуріше — справжній світ, у якому трапляються жахи.

— Вона була такою гарненькою, — продовжує розповідь Стелла Горан, підкурюючи наступну цигарку. — Я бачила кілька її шкільних фотографій і той жахливий засніжений чорно-білий знімок на обкладинці Newsweek. Дивлюся на них і думаю: «Господи, куди вона поділася? Що та жінка з нею зробила?» Тоді мені стає зле, стає шкода. Вона була така гарненька — рожеві щічки, ясні карі очі, а волосся такого білявого відтінку, про який можна бути впевненим, що він із часом потемнішає і стане сіреньким. Слово «мила» підходило їй найкраще. Мила, гарна й невинна. Недуга матері тоді ще не зачепила її надто сильно. Я так наче ривком прокинулась і спробувала усміхнутись. Було важко зрозуміти, що мені ще зробити. Я розімліла від сонця, і думки в голові позлипалися й загрузли. Я сказала: «Привіт». На ній була жовта сукенка, ніби й чепурна, але жахливо довга як для дівчинки влітку. До кісточок. Вона не усміхнулась у відповідь. Тільки тицьнула пальцем і спитала: «А це що таке?» Я опустила голову й побачила, що, поки я спала, купальник сповз. Тож я підтягла його і сказала: «Це мої груди, Керрі». А вона тоді — серйозно так: «От якби й у мене такі були».

Стелла продовжує:

— Я сказала: «Доведеться почекати, Керрі. Вони в тебе почнуть з’являтися через… десь вісім чи дев’ять років». «Ні, не почнуть, — сказала вона. — Мама каже, що в хороших дівчаток вони не з’являються». Як на маленьку дівчинку, вона поводилася дивно — водночас сумно і праведно. Я ледь могла повірити почутому, і те, що тоді спало мені на думку, не захотіло чекати й одразу вискочило з рота. Я сказала: «Ну, я хороша дівчинка. І хіба у твоєї матері нема грудей?» Вона нахилила голову й сказала щось так тихенько, що я не розчула. Коли я попросила її повторити, вона з викликом глянула на мене і сказала, що її матір повелася погано, коли завела її, тому вони з’явились і в неї. Вона назвала їх «грішніторби», наче то було одне слово. Я не могла в це повірити, так мене приголомшило. Не могла придумати, що тут можна сказати. Ми просто глипали одна на одну, і мені хотілося взяти те сумне мале дівча й утекти з ним кудись далеко. А тоді з задніх дверей вийшла Марґарет Вайт і побачила нас. Якусь хвильку вона просто витріщалася, ніби не вірила очам. Тоді розкрила рота й зойкнула. То був найгидкіший звук, що я коли-небудь чула. Такий звук міг видати з болота самець алігатора. Отак вона зойкала, з люттю. Абсолютною, скаженою люттю. Її обличчя почервоніло до кольору пожежної машини, руки стислися в кулаки, і вона зойкала в небо. І трусилася всім тілом. Я думала, що в неї якийсь напад. Обличчя скривилося, як у гаргульї. Я думала, що Керрі от-от зомліє — або помре на місці. Вона набрала повні груди повітря, і її личко зблідло, як домашній сир. Її мати заверещала: «КЕЕЕЕРРРІІІІІІ!» Я підскочила й теж заверещала: «Не кричіть отак на неї! Вам має бути соромно!» — чи ще щось таке ж дурне. Не пам’ятаю. Керрі рушила назад, тоді спинилася, тоді знову пішла, і вже перед самою межею наших дворів озирнулася на мене, і той погляд був… ох, страхітливий. Передати не можу. Там було бажання, ненависть, страх… і нещастя. Ніби життя вже навалило їй на плечі каміння — у трирічному віці.

Стелла продовжує розповідь:

— Моя мати вийшла на задній ґанок, і коли вона побачила ту дитину, її обличчя просто зібгалось. А Марґарет… о, вона викрикувала щось про повій, про шльондр і про гріхи батьків, за які нащадки будуть покарані до сьомого коліна. Мені здавалося, язик у мене зів’янув і засох. Мить Керрі вагалася між двома подвір’ями, а тоді Марґарет Вайт глянула вгору і, клянусь Ісусом, завила на небо. А тоді вона почала… ранити себе, бичувати. Вона шкребла нігтями шию і щоки, лишаючи червоні відмітини й подряпини. Роздерла на собі сукню. Керрі закричала: «Мамо!» — і побігла до неї. Місіс Вайт якось так… присіла, наче жаба, і широко розвела руки. Я думала, що вона задавить дитину, і закричала. А вона либилась. Либилась, а підборіддям текла слина. Ох, як мені стало погано. Господи, стало так погано. Вона підняла малу й занесла всередину. Я прикрутила радіо й почула її. Не все, але деякі слова. Щоб зрозуміти, що там коїлося, слова чути було не потрібно. Там молилися, рюмсали й верещали. Дикі звуки. Марґарет казала малій зайти до комірки й молитися. Мала плакала, кричала, що їй шкода, що вона забула. А тоді стало тихо. Ми з матір’ю тільки подивилися одна на одну. Ніколи не бачила маму в такому стані, навіть коли тато помер. Вона сказала: «Та дитина…» — і все. Ми зайшли всередину.

Вона встає і йде до вікна — приваблива жінка в жовтій літній сукні з відкритою спиною.

— Я неначе знову все переживаю, розумієте, — каже вона, не обертаючись. — Я знов уся напружена, як тоді. — Вона коротко сміється, тримаючи долоні на ліктях. — Ох, вона була така гарненька. З фотографій такого не скажеш.

На вулиці в обидва боки проїздять машини, а я сиджу й чекаю на продовження. Вона нагадує мені стрибунів у висоту, що дивляться на планку і думають, чи не зависоко її встановили.

— Мати заварила міцного шотландського чаю з молоком, як вона завжди робила, коли хтось штовхав мене в кропиву або я падала з велосипеда, як пацанкувала на вулиці. На смак він був жахливий, але ми все одно випили його, сидячи одна навпроти одної в куточку на кухні. Вона була в такому старому домашньому халаті, у якого ззаду край вистрьопався, а я — в роздільному купальнику вавилонської блудниці. Мені хотілося плакати, але все було надто по-справжньому, щоб через те плакати, — не як у кіно. Колись у Нью-Йорку я бачила старого п’яницю, що вів малу дівчинку в блакитній сукні за руку. Дівчинка доплакалася до крові з носа. У п’яниці був такий зоб, що шия здавалася схожою на надуту камеру з колеса. Посеред його лоба виступала червона ґуля, а на синьому піджаку тягнувся від шиї донизу засохлий білий патьок. Усі проходили собі повз них і йшли далі, бо коли не зупинятися, то доволі скоро вони зникали з очей. Теж було по-справжньому. Я хотіла сказати про це матері й уже відкрила була рота, коли сталося дещо інше… те, про що вам хочеться почути, як я розумію. Знадвору щось лунко гупнуло, і то так, що в серванті задзеленчали тарілки. Звук і відчуття були такі, ніби хтось скинув з даху залізний сейф.

Вона прикурює нову цигарку й кілька разів швидко затягується.

— Я пішла до вікна й визирнула надвір, але нічого не побачила. А тоді, коли вже хотіла була розвернутися, знову щось упало. На ньому блиснуло сонце. Я спершу подумала, що то чимала скляна куля. Тоді воно вдарилося об край даху Вайтів і розлетілося на шматки. То було не скло. То був здоровий уламок льоду. Я хотіла розвернутися й розказати про це мамі, але тоді вони почали падати всі разом, зливою. Вони падали на дах Вайтів, на їхній двір, на двері до їхнього погреба. Над ними був навіс із листової бляхи, і коли перший шмат упав на нього, почувся такий бом, як від церковного дзвону. Ми з матір’ю закричали й учепилися одна в одну, як двійко дівчат під час бурі… А тоді все припинилося. З їхнього дому не долинало ані звуку. Було видно, як покрівлею їхнього даху тече витоплена сонцем вода. Чималий шмат льоду застряг у тому даху коло їхнього невеличкого димаря. Сонце так яскраво на ньому вигравало, що боляче було дивитися. Мати поглянула на мене, ніби хотіла спитати, чи все вже минуло, а тоді Марґарет закричала. Звук долинув до нас дуже ясно. Вона кричала ще страшніше, ніж до того, бо в її вереску з’явився жах. Тоді почулися гупання й брязкіт, ніби вона почала кидати в дівчинку всіма казанами й горщиками, що були під рукою. Задні двері з тріском розчинились і так само зачинились. Із них ніхто не вийшов. Тоді знову крики. Мама сказала мені подзвонити в поліцію, але я не могла рухатися. Заклякла на місці. Містер Кірк із дружиною, Вірджинією, вийшли на своє подвір’я подивитися, що за ґвалт. І Сміти теж. Доволі скоро з будинків повиходила вся вулиця — хто був удома, звісно, — навіть стара місіс Ворвік, що жила аж далі кварталом і була глуха на одне вухо. Тоді в тому домі закалатало, почало ламатися й розбиватися. Пляшки, склянки, не знаю що ще. А затим вікно на бічній стіні вилетіло назовні, а зсередини наполовину висунувся обідній стіл. Бог мені свідок. Здоровий такий, під червоне дерево. Він виніс на собі шибку, бо важив, мабуть, фунтів триста. Як жінка — хай навіть і така дебела — могла його так жбурнути?

Я питаю її, до чого вона веде.

— Я тільки розповідаю, — підкреслює вона, раптом збентежившись. — Я не прошу мені вірити чи…

Вона наче переводить подих, а тоді сухо продовжує:

— Десь п’ять хвилин нічого не відбувалося. Зі стічних труб крапала вода. І весь двір Вайтів був засипаний льодом, що швидко танув.

Вона коротко, рубано сміється і гасить недопалок.

— Та і як інакше? Був серпень, як-не-як.

Вона безцільно йде до канапи, а затим звертає вбік.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Керрі» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша. Кривава забава“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи