Розділ «Кленові листки»

Жінка засміялася, а Семенко здвигнув плечима і замовк.

За ним біг пес, а він нібито кидав йому кулешу й заманював іти за собою.

IV

Три дні опісля.

Посеред хати сидів Семенко і сестри, і корито з маленькою дитиною стояло. Коло них миска з зеленими, накришеними огірками і хліб. На постелі лежала їх мама, обложена зеленими вербовими галузками. Над нею сипів рій мух.

— Понаїдайтеся та й тихо сидіть, бо я понесу дитину до Василихи, щоби побавила. Тато казали, щоби нести рано, в полудень і над вечір, а увечір вони сами вже прийдуть.

— Семенку, не переломи дитини.

— Я гадав, що ви спали. Тато казали давати вам студеної води і булку їсти. Марія така чемна, то вона, ту булку ухватила і вкусила вже раз. Але я набив та й відоймив. Їстимете?

— Не хочу.

— Тато зсукали ще свічку та й казали, що якби ви умирали, щоби вам дати в руки й засвітити. Коли я не знаю, коли давати?..

Мама подивилася великими, блискучими очима на сина. Безодня смутку, увесь жаль і безсилий страх зійшлися разом в очах і разом сплодили дві білі сльози. Вони викотилися на повіки і замерзли.

— Тато рано на подвір'ю також плакали, так головою до одвірка лупили. Заплакані взяли косу та й пішли.

Взяв дитину й вийшов.

— Семенку, щоби ти не давав Катрусю і Марійку і Василька бити мачусі. Чуєш? Бо мачуха буде вас бити, від їди відганяти і білих сорочок не давати.

— Я не дам та й татові буду казати.

— Не поможе нічого, синку мій наймиліший, дитинко моя найзолотіша! Як виростеш, щоби ви між собою дуже любилися, дуже, дуже!.. Щоби ти помагав їм, щоби не давав кривдити.

— Як я буду служити та й буду дужий, то я їх не дам, я буду до них щонеділі приходити.

— Семенку, проси тата, що мама наказувала, щоби вас любив…

— Їжте булку.

— Співай дитині, хай не плаче.