Розділ «Кленові листки»

Семенко все бігав, все робив, що мама казала, і раз-по-раз потручував молодших сестер і казав, що дівки не знають нічого, лише їсти.

— Вони ще малі, Семенку, як виростуть, то й будуть тобі сорочки прати.

— Я наймуся та й там мені будуть сорочки прати… я їх не потребую.

— Не тішся, дитинко, службою, бо не раз будеш свої дні оплакувати.

— А ось тато зросли у службі, та й нічого їм не бракує.

— І ти зростеш у службі, аж шкура буде лускатись від того росту. Але ти, Семене, не балакай, але збирайся татові нести обід. Він десь такий голодний, що очі за тобою продивив.

— Я мушу татову палицю брати, щоби від псів обганятися.

— А як згубиш, то й буде тато нас обох бити. Та не йди простоволосий, але візьми хоч татів капелюх.

— Той капелюх так на очі падає, що не видко дороги.

— Вимий збанок та й сип борщу.

— Ви мене не вчіть стільки, бо я знаю.

— Семенку, а дивися, щоби тебе пси не покусали.

III

Дріботів ногами по грубій верстві пороху і лишав за собою маленькі сліди, як білі квіти.

— Фіть, заки я зайду, то це сонце мене порядно спарить. Але я собі заберу волосся так, як жовнір, то й буде мені ліпше йти.

Поклав обід на дорогу і збирав волосся на верх голови, щоби приложити його капелюхом і виглядати, як обстрижений жовнір.

Очі сміялися, підскочив і покотився дальше. Та волосся з-під широкого капелюха зсунулося на потилицю.

— Це пустий капелюх, хай но як я наймуся, то я тоді собі капелюшок…

Лиш облизався. Пройшовши шмат дороги, він знов поставив обід на землю.

— Я змалюю собі велике колесо із шпицями.