Розділ «Лихі люди (Товариші)»

– Новичок? – знову запитав білоголовий.

– Новичок. Ото його батько, що приходив з учителем.

– Хто ти такий? – запитав Петруся білоголовий.

Петрусь злякався і посунувсь від їх.

– Не займай, – раяв чорноголовий. – Ще розкисне, учителеві пожаліється.

– Хто?! – крикнув білоголовий, і зелені його очі уп’ялися в Петруся. – Ти тільки мені будеш що казати учителеві, то дивись! – І, показуючи кулак, шпарко замахнувся ним. Коли б не одскочив Петрусь, так би духопелик і влип у його спину! Петрусь поспішив одскочити, хоч так порвався, що аж упав з лави додолу… Гук роздався по хаті.

– Тю-у-у! – скрикнув хтось.

– Новичок упав! Новичок упав! – І всі кинулися до Петруся, обступили його, підвели.

– Чого ти упав? – спитав його високий, мордатий хлопець з чорним лицем.

Петрусь трусивсь, а не плакав. Він глянув кругом – між школярами не видно було білоголового з зеленими очима.

– Хотів бити мене… – одказав Петрусь мордатому.

– Хто?

Зелені очі заіскрили між школярами.

– Отой, – указав Петрусь.

Як звірюка кинувся мордатий на білоголового. Білоголовий тремтів, одступався.

– Я його не бив… їй-богу, не бив! Він бреше.

– О-о, жаб’ячі очі! – гукнув мордатий. – А гусочки хоч? Кажи, дати?

– Їй-богу, я його не бив, – прохався той.

Миттю рука мордатого опинилася на білій голові… хрусь! – і відлясок пішов по хаті.

– Ай! – скрикнув білоголовий, і його зелені очі залилися слізьми.