Розділ «Бурлачка»

– Іване, чом ти й досі не женився? – спитала в його Марія.

– Бо й досі не назнав собі дівчини або… молодиці, – сказав Михалчевський.

– Чи вже ж ти взяв би за себе молодицю? – радісно спитала його Марія.

– А чом же? Не всі ж женяться з дівчатами. Часом молодиці бувають кращі за дівчат, – сказав Михалчевський. Марія зареготалась і присунулась до Михалчевського ще ближче, заглядаючи йому у вічі. Михалчевський думав одсунутись од неї, та вдержався; од Марії так і тхнуло горілкою.

Марія думала, що вона багацько краща за Василину, хоч і старша за неї. В неї з’явилась думка, що Михалчевський прийшов до неї, а не до Василини. Вона почала вертіти головою й пишати губи.

– Чом тебе, Йване, ніколи не видно на музиках? – сказала Марія, моргнувши на його однією бровою.

– Коли нема часу ходити. В будень робота, а в неділю треба одпочити.

– Ти приходь до нас, та найми нам музики, то ми потанцюємо, а ти подивишся, – сказала Марія, нахиливши голову й поглядаючи на Михалчевського якось спідлоба, з-під брів. – Чого тобі сидіти з старою матір’ю? Коло старих і сам постарієшся, а коло молодих і сам помолодшаєш.

– Та я ще не дуже старий, – сказав Михалчевський, скоса поглядаючи на Василину.

– Так-то, Йване! Не засиджуйся коло матері та липни більш до нас, то, може, до кого й прилипнеш. Приходь у неділю на музики та й погуляємо, – сказала Марія й неначебто потерла рукою лоба. Вона пригладила пальцями брови.

– Коли будеш твереза, то й музики найму, – сказав Михалчевський. – А ви, Василино, будете танцювати в неділю?

– А чом же й не потанцювати? Тільки й нашого, що натанцюємось та нап’ємось, – сказала Василина.

– Чого ж «нап’ємось»? Хіба не можна гуляти, не пивши? – спитав Михалчевський.

– Чому не пити, коли поять, не знаю вже, чи добрі, чи лихі люди, – сказала Василина.

– Мабуть, лихі, – смутно обізвався Михалчевський.

– Тільки от що, Йване: як будеш йти до нас, то бери в руки доброго кия, бо кругом нас хлопці, як густа хмара, – сказала Марія, одкинувши голову назад і запишавшись.

– Я й без кия зумію обійтись. Мені б хотілось побалакати з вами без тих густих хмар, – сказав Михалчевський.

– А коли хочеш обійти ті густі хмари, то виходь у ту неділю в панський сад. Ми там будемо гуляти у неділю по обіді, доки зберуться музики. Там гуляють фабрицькі пани й паничі, й ті залицяються до нас, от що! – сказала Марія, крутнувши головою і зовсім присунувшись до Михалчевського.

Михалчевський ледве видержав. Марія дихала на його якимсь чадом, як старе горілчане барило. Він встав, узяв шапку й попрощався.

– Виходь же до нас у садок, а коли хоч, то приходь до нас і на вечорниці. Та не забудься принести медяників та волоських горіхів, – крикнула з порога Марія.