Розділ «Бурлачка»

– Та випий-бо, коли тебе просять, – обізвалась з-за стола Одарка, – оце, яка ти справді пишна!

– Та спасибі, я не п’ю горілки, – сказала Василина.

– Знаю я, як дівчата не п’ють! При людях не можна, а за дверима, та ще з хлопцями, то й можна, – сказав мірошник.

– Випий, Василино, а то ще викажеш на нас, – сказала Олена.

Василина взяла чарку, притулила її до губів і випила півчарки. Міцна горілка запекла в роті, як вогонь. Молода дівчина закашлялась. Всі засміялись.

– Ого-го! видно, що первістка, – загуркотів мірошник, як млинове колесо. – Ану, хильни ще раз так, щоб було видно дно.

Всі причепились до Василини. Вона й справді хильнула до дна, і в неї одразу заморочилась голова, а на душі стало чогось так весело, що вона голосно засміялась.

– Гі-гі-гі! Мати Каленика привела, та не скажу, як звуть, – загегав, як гуска, один писарчук і простяг руку, щоб поженихатись з Василиною. Василина так потягла писаря по руці ложкою, що він аж засичав.

– Та й легенька ж у тебе ручка! А ще й молода! Що ж то буде, як постарієшся?

Довго уся челядь пила й їла, а далі попилась і вийшла з-за стола.

– А поведи нас, Одарко, в панські покої, – намагався мірошник.

– Ой, боюся! часом панич приїде, – сказала Одарка.

– А як приїде, то ми повтікаємо, – сказав писар, – ходім та пограймо на тому фортуплясі, а ви, молодиці, потанцюєте.

– А справді ходім, – закричали молодиці.

Молодиці забрали свічки і повели гостей в покої. Писарець сів за фортеп’ян і вдарив по клавішах. Старі клавіші засичали, як гусаки. Струни задзвеніли, як на цимбалах. П’яний писарець не грав, а просто бив дрібно кулаками по клавішах, де влучав. Молодиці пішли по залі козачка. Мірошник вивернувся на широкій старомодній канапі і вилупив п’яні баньки на молодиць. В залі піднялася курява. Струни під кулаками в писаря аж стогнали, аж квакали, а молодиці гацали по хаті, неначе де-небудь в шинку.

– Та й добре лежати на цьому сучого сина ліжку! – гукнув мірошник і простягся на всю довжину канапи, як гора. – Здається, лежав би тут до самої смерті.

Одарка дуріла без міри, вискочила на канапу і почала вибивати тропака. Василину розібрала горілка. На неї найшла охота до танців. Ярина вхопила її за руку і потягла в танець.

– Ото грає панський обрік в бісових молодицях, – сказав мірошник, дивлячись на танці й скоки.

Надворі забрехали собаки. На улиці щось загуркотіло. Мірошник, як опечений, скочив з канапи. Одарка скочила з канапи на поміст так легенько, що трохи не проломила дощок, віко од фортеп’яна стукнуло. Писарець одчинив вікно і плигнув через вікно в садок; за ним плигнув другий писар, а мірошник, зовсім п’яний, зав’яз у вікні, зачепившись ногою за одвірок, та й полетів сторч у квітки. Одарка зачинила вікно і кинулась в пекарню. Миски з варениками, тарілки, пляшки, все неначе летіло на крилах з стола під піч, під лавку. Один полумисок з варениками не потрапив утекти під лавку та вскочив у помийницю. Ситі вареники здивувались, що недавно плавали з головою в маслі, а це чогось опинились в помиях.

Василина перелякалась навіки, хапала все з стола і ховала під лавку, разом з полумиском стягла з стола скатерть і всунула в піч. Перелякана пляшка горілки скочила з стола слідком за скатеркою і покотилась по землі. На лаві зосталась писарева скрипка. Ярина вхопила її, бігала з нею по хаті, не знала, де її діти, а далі всунула в грубу в попіл.