Розділ «Бурлачка»

– Борони боже, Василино! Не признавайся паничеві, бо буде нам, буде й тобі, – сказала Одарка.

Василина зблідла, як смерть, стояла, згорнувши руки, і трусилась. Вона вперве на віку вплуталась в лихо проти своєї волі і трохи не плакала.

Заскрипіли сінешні двері, затупотіли в сінях люди. Одарка вхопила свічку і вийшла в сіни. Ястшембський пішов до покоїв.

– Пхе! що це так смердить в покоях? Чи тютюн, чи оселедці? Поодчиняй, Одарко, вікна! – сказав панич.

Одарка поодчиняла всі вікна, тільки боялась одчинити те вікно, через котре повискакували писарі з мірошником.

– Поодчиняй усі вікна, бо там позаду їдуть гості, – сказав Ястшембський.

Незабаром у дворі знов загуркотіла бричка і в покої ввійшли близькі сусіди Ястшембського, молоді паничі з дрібних дідичів, пан Хшановський та пан Прушинський.

Ястшембський похвалився їм, що знайшов собі таку дівчину-красуню, за яку ні в казках не сказати, ні пером написати. Молоді паничі зумисне приїхали подивитись на Василину. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі.

В залі засвітили свічки. Молоді паничі позапалювали цигари, балакали та свистіли, ходячи по хаті.

Молодиці повбігали в гостинну за ділом і без діла і вештались по покоях. Паничі жартували з ними та женихались.

– А де ж, пане Ястшембський, твоя Василина? Може, спить, зачарована в якомусь палаці серед густого лісу? – питали паничі в Ястшембського. – Чи не можна часом її розбудити?

– Одарко! Поклич мерщій сюди Василину, – сказав пан Ястшембський.

Одарка пішла до пекарні і покликала Василину. Василина не хотіла йти й опиналась.

– Та йди-бо! – штовхала її Одарка. – Чого ти боїшся? Хіба вони тебе з’їдять, чи що.

Одарка упхнула Василину в залу. Василина стала коло порога.

Хшановський взяв свічку, підійшов до Василини тихесенько, як кіт до миші, і присвітив до її лиця. Василина обернула лице до стіни і затулилась рукавом.

– Та не соромтесь-бо, оберніться до мене! Оце які ви соромливі! – жартував Хшановський та все одтягував Василинину руку за рукав.

З-під білого рукава блиснули дві чорні брови, як дві веселки, і пара чудових очей.

– Гарна, гарна дівчина, та тільки бриклива, – говорив панич, та все одтягував Василинину руку за рукав.

– Одчепіться! Бо як дам, то й перекинетесь! – крикнула дико Василина.