Історія будівлі готельного типу
Будівля готелю займає особливе місце серед споруд найрізноманітнішого функціонального призначення, необхідних суспільству в сучасному житті.
Вона віддзеркалює, як правило, соціально-економічні умови розвитку суспільства, характер взаємин у ньому, рівень культури й побуту. Форма самої будівлі протягом століть піддавалася постійній зміні, однак характер і вид обслуговування визначили основи й специфіку, які відрізняють її від інших будівель загальної міської забудови.
Архітектура це мистецтво будівництва, пам'ятки якого належать до різних епох і відрізняються один від одного зовнішнім виглядом, будівельними матеріалами, технікою виконання, що визначились рівнем розвитку того чи іншого суспільства.
Розвиток форми будівлі готелю - заїжджого двору - протягом всієї історії показує, як тісно цей вид архітектури пов'язаний з розвитком громадського життя. У періоди її розквіту створюються будівлі зі складною й багатою формою, у періоди застою - майже єдиною формою є примітивне покриття. Крім того, не всі наявні відомості про стан готельної справи в різні епохи можуть бути доповнені планами й малюнками будівель заїжджих дворів того періоду.
Про рівень розвитку готельної справи в Халдеї (близько 2000 років тому) свідчать руїни заїжджого двору в містечку Ур (сучасна територія Ірану). Це був комплекс скромних приміщень, імовірно, одноповерхових, призначених під кухні, спальні, численні стайні, що розміщалися навколо внутрішнього двору, до якого вели три входи, зроблені в стіні з боку вулиці. Будівля караван-сараю при царському палаці в Кноссосі зі складним плануванням відображала високий рівень цивілізації Мікенського періоду (1400 рік до н.е.). Караван - сарай розташовувався на схилі, при дорозі, що веде до палацу. Перший поверх, призначений для приміщень обслуговування, мав вхідний хол з гарними фресками на стінах. Поруч із холом був вхід для мандрівників, що прибували пішки, зі спеціальним басейном для миття ніг. На першому поверсі розміщалися також невеликі ванни (забезпечені водою), склади тощо. Другий поверх був призначений під номери. В одному із приміщень підвальної частини будівлі були казани для підігріву води. Збереглися жолоби, по яких підігріта вода подавалася в басейни.
У Стародавній Греції були широко поширені два типи будівель, призначених для ночівлі:
• каталоги (приватні заїжджі двори);
• пандокеї (державні заїжджі двори) були доступні всім. Характерний приклад - каталогів, що входять у загальний
ансамбль споруджень святилища Асклепія в Епідаврі (архітектор Феодот) був побудований в 380-330 pp. до н. е. Руїни будівлі збереглися до наших днів і дозволяють робити висновки про його функціональне призначення.
Прекрасну організацію державних заїжджих дворів на дорогах у перській державі описує Геродот (V ст. до н. е.). Вони належали шахові й були призначені для чиновників, що роз'їжджали у службових справах.
У період Римської імперії мережа прекрасних доріг загальною довжиною близько 85 тис. км сприяла розвитку туризму. Виниклі численні заїжджі двори, державні й приватні. Держава будувала уздовж основних доріг заїжджі двори для чиновників. Вони називалися мансіонес і забезпечували нічліг й їжу винятково державним службовцям.
Крім них було багато приватних заїжджих дворів, які були доступні всім мандрівникам. Скромні сільські заїжджі двори називалися кумпонами, а багатші, зі стайнями - стамбулами.
Однак у міру розвитку господарських відносин, зростали вимоги подорожуючих, і виникало багато упоряджених і багатих заїжджих дворів. Як повідомляє Цицерон (106-43 рр. до н.е.), у заїжджих дворах були лазні, масажні, пральні, чищення взуття; у них подавалися свіжі овочі. Вони перебували під постійним спостереженням і контролем уділів - державних чиновників.
У перші століття нашої ери з'являються розкішні заїжджі двори - готелі в таких курортних місцевостях, як Стабія біля Риму або Канобус біля Олександрії.
У руїнах Помпеї також знайдено археологами кілька заїжджих дворів різного характеру. Один з них являв собою одноповерховий будинок, що нагадував звичайний жилий будинок; у ньому розміщувалися кухня, дві або три кімнати для гостей, а у дворі - колодязь і вбиральня. Були там і більші двори, у яких була їдальня, багато спалень, дві вбиральні й дві водяні поїлки.
В ІІ-Ш ст. н. е. все більшу роль у римському суспільстві починають відігравати християни. Як духовні особи вони не могли зупинятися в приватних заїжджих дворах через їхню погану репутацію. У зв'язку з цим, за рішенням собору у Ніцеї в 325 році й у Картало в 398 році було побудовано в кожному місті для служителів культу й прочан заїжджі двори, які називалися ксендохиями. У результаті цього при єпархіальних церквах і місцях особливого поклоніння в IV-V ст. н.е. створюються заїжджі двори. Одночасно починають розвиватися торговельні відносини. Усе більше з'являється людей, що роз'їжджають по приватних справах, і у зв'язку із цим виникають приватні заїжджі двори, так звані остерії. Про один з перших таких дворів згадується в письмових джерелах від 881 р. Граубюндене (Швейцарія).
Великого поширення одержали так звані будинки монастирів (що приймали мандрівників) та їх наступники - дорожні готелі й "інни" в Англії.
Ці готелі мали типове планування: на першому поверсі розміщувалася таверна, стайні, різні службові й господарські приміщення. Верхні поверхи (другий, третій, мансардний) відводились під спальні, що виходили в прямокутний внутрішній двір та були з'єднані критою галереєю. Простір внутрішніх дворів служив для постановки спектаклів за п'єсами Шекспіра, Марлоу й інших. Спектаклі показували спеціально запрошувані трупи бродячих акторів, а галереї використовували як яруси для глядачів -приїжджих.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація готельного господарства» автора Головко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Будівництво, архітектура та інтер'єр готельного господарства“ на сторінці 1. Приємного читання.
