Розділ 4. Туристичні ресурси та їх оцінка

- тенденція до пониження вікового цензу переходу на заслужений відпочинок;

- усвідомлення можливостей туризму.

Так, люди старших вікових груп (від 55 - жінки і 60 - чоловіки) починають все більше брати участь у розвитку туризму. Основними постачальниками цієї категорії туристів у світі є США, Японія, Канада, європейські високорозвинуті країни. Ці люди матеріально забезпечені, їм притаманна висока фізична активність. Підраховано, що впродовж року старші вікові групи здійснюють 2,4 поїздки у межах своєї країни і 0,8 поїздки - за кордон67.

Збільшення кількості працюючих жінок, тенденція до пізніх шлюбів і зростання доходів на кожного члена сім'ї впливає на збільшення кількості ділових поїздок, поїздок з метою відпочинку й оздоровлення. Подружжя, яке бере пізній шлюб, має значно більше фінансових можливостей для поїздок за кордон, проведення медового місяця.

Збільшення частки одиноких людей і бездітних сімей впливати ме на розширення сегмента туристичного ринку - "поїздки для одиноких" з метою відпочинку. Збільшення тривалості оплачуваних відпусток сприятиме зростанню потреб у найрізноманітніших поїздах, що загалом впливатиме на кількість прибутків і доходів від розвитку туризму.

Послаблення імміграційних обмежень також сприятиме переміщенню людських ресурсів із країн третього світу до розвинутих країн, де значна їх частина трудовлаштується у туристичні галузі. Уже на сучасному етапі у Швейцарії кожен другий робітник - іммігрант, Німеччині - третій, будучи зайнятими у секторах готельного та ресторанного бізнесу. Майже не поступаються за таким співвідношенням туристичні заклади Італії, Іспанії, Португалії.

Вагоме питання подальшого розвитку туризму - підготовка фахівців, котрі могли б працювати у готельному та ресторанному бізнесі, стати екскурсоводами, маркетологами і менеджерами найрізноманітніших видів туризму.

У світі склалися дві системи підготовки кадрів для туризму, їх умовно називають європейською й американською. Якщо за американською системою кадри для туризму готують в університетських коледжах, то за європейською - у вищих спеціалізованих закладах, забезпечуючи бакалаврський рівень підготовки. У Центрально-Східній Європі такі кадри навчають в університетах на кафедрах географічного (Польща), економічного (Сербія) або історичних факультетів (Литва)68.

В Україні кадри для туризму розпочали готувати ще в 70-х роках XX ст. Після звернення Республіканської ради з туризму до Київського держаного університету імені Тараса Шевченка на базі географічного факультету (кафедра фізичної географії) розпочалася підготовка методистів-організаторів туристично-екскурсійної справи на рівні спеціалізації фаху "Географія".

За роки незалежності України кадри для туризму готують понад 150 навчальних закладів. Майже половина з них - це університети, які займаються підготовкою спеціалістів управлінського рівня. Київські професори Я. Олійник та О. Любіцева пропонують впорядкувати, тобто диференціювати вищі навчальні заклади, що готують кадри для туризму. Визначальною у розв'язанні цієї проблеми повинна бути держава, яка указами, нормативними актами сприятиме підвищенню якості підготовки кадрів відповідно до вимог і потреб сучасного національного та світового туристичного ринку69. Відтак підготовку управлінських кадрів мають здійснювати класичні університети. "Фахові" університети можуть спеціалізуватися на підготовці працівників середнього рівня для готельно-ресторанного бізнесу, організації туристичної діяльності. На базі технікумів та училищ потрібно навчати кадри виконавчої ланки та робочих спеціальностей.

Важливим питанням кадрового забезпечення туристичної галузі є підготовка персоналу. В період економічної кризи, коли знижуються потоки клієнтів, наприклад, для власників готельного бізнесу, що залишається найслабшою ланкою в українській сфері обслуговування, важливо організовувати навчання власного персоналу-покоївок, чергових, портьє, рівень яких здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Такі тренінги доцільно організовувати й на інших ділянках туристичної діяльності.

Отже, туризм залишається вагомою сферою працевлаштування для економічно активного населення, а якість обслуговування туристів може значно підвищитися з упорядкуванням освітніх закладів, що готують кадри для туризму відповідно до потреб національного та світового туристичного ринку.

4.7. Інформаційні та інформаційно-віртуальні туристичні ресурси

Людська цивілізація в сучасних умовах опинилася на межі епох, коли постіндустріальне суспільство змінило інформаційне, а старі технології, уявлення, теорії та цінності себе вичерпують. Досягнення інформаційно-технологічної революції проникають у всі сфери життєдіяльності людини, підкоряючи і матеріальне виробництво, і сферу послуг.

Саме слово "інформація" (іпformatio) означає роз'яснення, виклад. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зауважено: інформація - це відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність і т. ін., повідомлення про щось70. Дещо спрощене трактування значно ширше подають українські вчені. Так, Л. Мельник, С. Ільяшенко, В. Касьяненко розглядають дефініцію "інформація" як "природну реальність, що містить характерні ознаки предметів і явищ природи, які проявляються в просторі і часі"71. Науковці П. Біленчук, Б. Романюк і В. Цимбалюк під інформацією розуміють сукупність (позначених термінами) взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі вироблення, розвитку і застосування інформаційних систем, мереж ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі використання сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки72.

Зауважимо, що у вітчизняній суспільній географії також звертається увага на терміни і поняття "інформація", "інформаційні ресурси". Наприклад, професор О. Шаблій у праці "Основи загальної суспільної географії", обґрунтовуючи визначення природних ресурсів, зазначає: до них "...належать усі речовинні, енергетичні й інформаційні властивості природного довкілля, які прямо чи опосередковано можуть задовольняти життєві потреби людини (суспільства)"78. Класифікуючи природні ресурси, учений з групи ресурсів сфери послуг разом із рекреаційними, котрі використовують для фізичного та духовного оздоровлення людей, виокремлює науково-інформаційні ресурси: генетичний фонд (генофонд) території, що складається з двох субстанцій - природного й штучного ("цивілізаційного") походження. Останній сформувався внаслідок цілеспрямованої людської діяльності.

Отже, професор О. Шаблій дефініцію "інформація" як природну реальність суттєво доповнює саме "ресурсом" цивілізаційного походження, наголошуючи, що "...ресурси для задоволення науково-інформаційних потреб людини і суспільства... можна розглядати як окрему групу серед ресурсів для духовних потреб"74.

У свою чергу економіст-географ, ректор Таврійського національного університету професор М. Багров, характеризуючи місце географії як комплексної науки в інформаційному суспільстві, зауважує особливості розвитку, пов'язані з тим, що:

- розвиток комп'ютеризації дасть доступ людям до надійних джерел інформації і позбавить їх від рутинної праці, забезпечивши високий рівень автоматизації виробництва, праці;

- його продукт стане "інформаційно місткішим", а це зумовить чимале збільшення частки інновацій, послуг у його вартості;