Розділ 2. СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

o Постачальник має мати можливість здійснювати оцінку відповідності на місці виготовлення з отриманням знака системи.

o Процедури оцінки "не повинні бути більш суворими або застосовуватися суворіше, ніж це необхідно" для засвідчення відповідності товару технічному регламенту (стандарту). Не можуть створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань: за проханням заявника його необхідно інформувати про перебіг оцінки та пояснити причини затримки.

o Дотримання конфіденційності інформації про товар, який випробовується, необхідної для захисту законних комерційних інтересів.

o Якщо продукція, яка визнана відповідною технічному регламенту (стандарту), модифікована, то необхідно процедуру її оцінки обмежити. У цьому випадку необхідно впевнитися лише в тому, що продукція відповідає вимогам, які висуваються.

o Як нормативну основу для процедури оцінки відповідності необхідно застосовувати міжнародні стандарти, керівництва і рекомендації, видані або такі, що перебувають на завершальній стадії розробки в міжнародних організаціях. Неможливість їх повного або часткового використання повинна бути чітко обґрунтована. Основні причини розбіжностей, як правило, належать до вимог національної безпеки, безпеки і здоров'я людей; захисту навколишнього середовища; географічних факторів (наприклад, клімату); фундаментальних проблем у галузі інфраструктури й технологій. Для того, щоб досягти більш повного ступеня гармонізації процедур оцінки відповідності, краї-нам-учасницям необхідно використовувати всі можливості для активної участі в діяльності міжнародних організацій з стандартизації.

o За відсутності міжнародних розробок, а також коли національні правила процедур оцінки відповідності не гармонізовані з міжнародними, країни-учасниці повинні: відкрито публікувати повідомлення про наміри прийняття конкретної процедури оцінки відповідності і на які види продукції вона розповсюджується; повідомляти інші країни-учасниці про ці нововведення і надавати їм час для обговорення та підготовки письмових зауважень.

o Якщо при розгляді країнами-учасниками подібних нововведень виникають проблеми, що стосуються національної безпеки, загрози життю і здоров'ю людей, екології, то країна має право відмовитись від відповідних положень. Процедури оцінки відповідності можуть бути прийняті місцевими урядовими та неурядовими органами.

o Країни-учасниці несуть відповідальність за виконання тих вимог даної Угоди, які стосуються їх компетенції.

Щодо визнання оцінки відповідності центральними урядовими органами Угода зобов'язує країн-учасниць гарантувати прийняття результатів оцінки, навіть якщо процедури самі по собі у чомусь мають відмінності, але "забезпечують установлення відповідності продукції технічним регламентам або стандартам, які застосовуються так само, як і їх процедури". При цьому визнається можливість передніх консультацій для досягнення взаєморозуміння за такими важливими питаннями, як технічна компетентність органів, що здійснюють оцінку; прийняття тих результатів, які отримані в країні-експортері, без додаткових вимог; ступінь впевненості в надійності результатів оцінки. Впевненість у надійності результатів оцінки залежить від адекватності та незмінності технічної компетенції органів. Дуже важливо, щоб акредитація випробувального органу проводилася на відповідність рекомендаціям (керівництва) міжнародних організацій з стандартизації. Якщо така акредитація мала місце - це вважається основним показником адекватної технічної компетенції.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів з визнання результатів оцінки відповідності. Угода рекомендує їм, за проханням інших країн-учасниць, проводити переговори з метою підписання угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Такі угоди можуть стосуватися окремих видів продукції для сприяння розвитку торгівлі ними.

Відносно міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності головні рекомендації Угоди такі: країни-учасниці повинні дати гарантію, що якщо їхні центральні урядові органи приймають міжнародні (регіональні) системи, то вони виключають ті їх положення, які суперечать усьому викладеному.

У сфері інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповідності Угода зобов'язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу. Ця служба повинна забезпечувати зв'язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити І надаючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються: технічних регламентів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні); будь-яких процедур оцінки відповідності, які діють або пропонуються на їх території; членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях з стандартизації або системах оцінки відповідності, дво- та багатосторонніх угодах; місця розташування Довідкових служб та друкованих видань, в яких публікується повідомлення, що стосується предмета даної Угоди.

Будь-яка країна-учасниця зобов'язана повідомляти інші країни-Учасниці, які угоди, пов'язані з питаннями оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якщо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини. Такі заходи необхідні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих перешкод у розвитку торгівлі.

Проблемам, пов'язаним з нетарифними бар'єрами та шляхами їх усунення, приділяє багато уваги у своїй політиці й ЄС. Нещодавно країни ЄС у своїй державній політиці використовували відмінність технічних норм для захисту інтересів національних виробників від зовнішньої конкуренції. Але глобалізація у світовому господарстві торкнулась і сфери технічних стандартів та норм. Об'єктивні процеси інтернаціоналізації, а також відставання західноєвропейських компаній стали причиною використання стандартів і норм американських та японських транснаціональних корпорацій, особливо у нових прогресивних галузях (електроніка, інформатика, біотехнологїя). Це стало поштовхом для активізації країнами ЄС своїх зусиль у галузі стандартів і норм до їх уніфікації та гармонізації на всіх рівнях - національному, регіональному і міжнародному. На європейському рівні діє Європейський комітет стандартизації, до складу якого входять не лише члени ЄС, а й інші країни західноєвропейського регіону. Україна також має певні домовленості про співробітництво з даним комітетом. Мета політики ЄС у галузі стандартизації полягає у створенні спільного для всіх фірм і підприємців технологічного середовища заради підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Для зближення законодавств щодо оцінки відповідності європейські країни-учасниці ЄС використовують європейські директиви, які стосуються конкретної продукції, питань оцінки відповідності та є обов'язковими для них.

Нині у світі існує понад 400 тис. відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша - це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга охоплює норми техніко-комерційного характеру (йдеться про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характеризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄС відносно першої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої групи - уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров'я людини.

Стратегія ЄС на усунення технічних бар'єрів у торгівлі ґрунтується на тому, що для охорони здоров'я та безпеки громадян каїни-члени ЄС можуть видавати обов'язкові технічні умови (технічні правила). Виробник вільний виготовляти продукцію, яка не відповідає стандартам, але він зобов'язаний надавати підтвердження (у різних формах), що його продукція відповідає встановленим вимогам безпеки, зазначеним у директивах.

2.5. Національна система сертифікації України

Ключові слова та поняття: адміністративна відповідальність, акредитація органів з оцінки відповідності, акредитовані випробувальні лабораторії, акт відбирання зразків, апеляція, аудитори, випробувальні лабораторії, відповідальність, відшкодування збитку, гармонізація, Державна програма розвитку еталонної бази на 2006-2010 роки, Державний Знака якості СРСР, державний нагляд, добровільна сертифікація, дублювання, експертиза, заявка, зразок-свідок, ідентифікація товарів, інспекційний контроль, інфраструктура сертифікації, координація, коригувальні заходи, кримінальна відповідальність, метрологія, модульний підхід оцінки відповідності, науково-технічна комісія, національна система сертифікації України, національне законодавства з технічного регулювання, національний орган із акредитації, національний орган з сертифікації, органу з сертифікації, орган сертифікації систем якості, порушення, порядок проведення сертифікації, постанова про накладення штрафу правові засади сертифікації, протокол випробувань, Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), сертифікат відповідності, схеми (моделі) сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО, територіальні органи, технічний нагляд, Українська державна система сертифікації продукції (УкрСЕПРО), Український знак відповідності системи УкрСЕПРО, УкрНДІССІ, УкрНДНЦ, учасник системи сертифікації, штраф

Попередницею української сертифікації була сертифікація в СРСР вітчизняної експортованої продукції. Вона існувала у вигляді державних випробувань, як один із видів контролю якості продукції (ГОСТ 16504-81).