У 1984 р. Урядом СРСР було прийнято Постанову про сертифікацію продукції, що експортується. У 1986 р. Держстандарт СРСР ввів у дію "Тимчасовий порядок сертифікації продукції машинобудування". Радянський Союз приєднався до міжнародних систем сертифікації електропобутових товарів (МЕКСЕ), електронних компонентів (МЕКСБ) і автотранспортних засобів за правилами Європейської економічної комісії ООН (ІЛЧЕБЕ). Були розроблені національні правила проведення робіт із сертифікації продукції, атестації виробництв та інші нормативні документи.
Спочатку сертифікація проводилася в зарубіжних центрах і її обов'язковість фактично встановлювалася законодавством тих країн, куди товари постачалися з СРСР. Сертифікати відповідності видавалися Держстандартом СРСР.
У 1987 р. СРСР приєднався до прийнятої країнами-членами Європейської економічної комісії ООН "Угоди з сертифікації автотранспортних засобів".
1987 року країнами-членами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і Югославією була підписана Конвенція про систему оцінки взаємопостачальної продукції (СЕП-РО РЕВ). Ця система передбачала проведення сертифікації з використанням як стандартів РЕВ, так і інших міжнародних норм та кращих національних стандартів. Сертифікати СЕ-ПРО РЕВ у кожній країні видавалися уповноваженими державними органами. Система була введена в дію з січня 1988 р. Ця система фактично ввела міжнародну акредитацію випробувальних лабораторій та міжнародну атестацію. У 1991 р. в країні функціонувало 14 випробувальних центрів, було атестовано декілька виробництв.
З 1988 р. СРСР бере участь у міжнародній системі Міжнародної електротехнічної комісії (ГЕК) з сертифікації електропобутових приладів на відповідність вимогам ГЕК з електробезпечності.
У СРСР діяли й інші форми оцінки відповідності продукції: атестація за категоріями якості (перша і вища, за якою продукції присвоювався "Знак якості"); державні випробування, яким підлягало близько 30 % продукції, атестованої за категоріями якості; нагляд за стандартами; система розробки і впровадження продукції у виробництво. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 найменування виробів, що випускалися промисловістю.1 На підприємствах здійснювався технічний контроль, а вироби маркувалися реквізитами стандартів і технічних умов, відповідно до яких вони випускалися. В Україні після ліквідації СРСР атестація за категоріями якості, держвипробування продукції і держприймання були офіційно скасовані.
Спадщина в галузі сертифікації, залишена СРСР, була використана для розвитку й удосконалювання цієї діяльності в Україні та в інших країнах СНД.
1992 року відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України.
З 1993 р. в країні створено декілька систем обов'язкової і добровільної сертифікації, об'єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизначнішою системою сертифікації серед них є національна Система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступником - Держспоживстандартом України.
Щодо формування правових засад сертифікації, то процес їх створення висвітлений у параграфі 1.3., де йдеться про основні віхи становлення національного законодавства з технічного регулювання. Безперечно, що початковим етапом у створенні вітчизняної сертифікації стало прийняття Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 № 46-93, а також затвердження комплексу основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93), ДСТУ "Сертифікація", ДСТУ "Система сертифікації УкрСЕПРО", ДСТУ "Метрологія", ДСТУ "Системи управління якістю" та ін.
Як вже сказано, наступним кроком удосконалення правової основи сертифікації стало прийняття у 2001 р. Законів України: "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 № 2406-ГГГ; "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" 17.05.2001 р. № 2407-ГГГ; "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111. Важливу роль у здійсненні сертифікації відіграє нові редакції Законів України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12 2005 р. № 3161-ГУ) та "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 06.09.2005 р. № 2809-ІУ, "Про стандарти, технічні регламенти та
1 Проте не завжди наявність у того чи іншого виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції.
процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 р. № 3164-IV (в редакції від 31.05.2007 р. № 1107-V (1107-16) та ін.
30 червня 1993 р. за № 95 вийшли Накази Держстандарту України: "Про введення обов'язкової сертифікації продукції в Україні" та "Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні" (останній згодом неодноразово редагований, у тому числі Держспоживстандартом від 1 лют. 2005 р. № 28).
Свій позитивний внесок у подальше удосконаленні національної системи сертифікації України внесла і заміна основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93) оновленим комплексом правил і положень системи ДСТУ "Національна стандартизація..." і таке ін.
Сертифікація в Україні також регламентується низкою таких основоположних стандартів:
o ДСТУ 3410-2004. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення.
o ДСТУ 3411-2004. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації та порядок їх акредитації.
o ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації.
o ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стандартизація та сертифікація товарів і послуг» автора Сапухіна Н.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ“ на сторінці 14. Приємного читання.