Розділ «Тема 30. СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ: МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА»

3) невміння висловити свою думку;

4) побоювання висловити це вголос;

5) побоювання дати "неправильну" відповідь.

В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає:

• ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

• засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

• навчання їх техніці інтерв'ювання;

• надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю;

• набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

Фокусоване групове інтерв'ю — якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х pp. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.

Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо — з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження:

1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.