Розділ «Тема 23. КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА. СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОГРЕС»

Під інтелігенцією розуміється соціальна спільність людей, що професійно займаються виробництвом і відтворенням духовних продуктів і знань у всіх сферах громадського життя.

У соціології застосовуються різні критерії диференціації інтелігенції. Так, з погляду місця в суспільному розподілі праці виділяють три основних групи:

• працівники розумової праці (письменники, художники, скульптори, архітектори і т. д.);

• група суб'єктів праці,

• працівники переважно розумової праці, що безпосередньо беруть участь у виробництві матеріальних благ.

Інтелігенція поділяється на групи за способом одержання й оперування знаннями. Знання як основний продукт інтелектуальної діяльності в русі від виробництва до практичного втілення проходять ряд окремих, відносно самостійних етапів, у кожному з яких зайняті такі відносно самостійні групи працівників, які виділяються не тільки загальними для всієї інтелігенції, але й специфічними рисами.

Найчисельніша група сучасної інтелігенції пов'язана з використанням знань, із упровадженням їх у практику. Сюди відносяться інженерно-технічні, агрономічні, зоотехнічні працівники, працівники управлінського апарату, сфери медичного обслуговування. Кожна з груп інтелігенції поєднує безліч професій, представники яких здійснюють різні функції в сукупній інтелектуальній діяльності.

Основною формою поповнення рядів інтелігенції виступає вища школа. Прагнення до вищої освіти пояснюється комплексом економічних і соціально-психологічних факторів.

1) Вища освіта відкриває шлях до творчої, менш контрольованої і більш самостійної праці.

2) Тяга до вищої освіти обумовлена ростом інтелектуального потенціалу сучасної молоді, що відчуває внутрішню потребу в збільшенні своїх знань.

3) Через збереження різниці в заробітках дипломованих фахівців і осіб, що мають тільки середню освіту. Диплом внз у ряді випадків дає можливість одержання відносно престижної і високооплачуваної роботи.

Унаслідок соціального і науково-технічного прогресу різко підвищується частка розумової праці в сукупній суспільній праці. Ця закономірність знаходить конкретне втілення в зростанні чисельності інтелігенції й у збільшенні її питомої ваги в структурі зайнятого населення, в інтелектуалізації фізичної праці, у зміні співвідношення між фізичною і розумовою працею на користь праці розумової. Про зростання ролі інтелігенції в соціальному прогресі свідчить прояв у суспільстві нових прогресивних тенденцій.

1) Спостерігається більш швидкий ріст фахівців у сфері духовного виробництва в порівнянні з матеріальним.

2) Зростає загальна чисельність фахівців з вищою освітою. Причому темпи зростання кількості дипломованих фахівців випереджають темпи росту населення.

3) Зростання ролі і значення розумової праці знаходить конкретне вираження в збільшенні питомої ваги інженерно-технічних працівників у загальній структурі промислово-виробничого потенціалу.

У цивілізованих країнах особливо бурхливо збільшується чисельність інженерно-технічних працівників у ведучих галузях промисловості.

Культура функціонує в суспільних взаємозв'язках на різних рівнях у певних конкретних формах. Для відображення цієї конкретної форми буття культури в соціології використовується поняття субкультур и.

Субкультура — це набір символів, переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють те чи інше співтовариство чи будь-яку соціальну групу.

Кожне співтовариство створює свою субкультуру. Субкультура не заперечує загальнолюдської культури, але в той же час вона має свої специфічні відмінності. Ці відмінності пов'язані з особливостями життєдіяльності тих чи інших співтовариств.

Можна виділити національні, конфесійні, професійні субкультури організацій, соціальних груп і т. д. Термін "національна культура" застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм і зразків поведінки, що характеризують людське співтовариство в тій чи іншій країні, державі. У державі, однорідній в лінгвістичному й етнічному відношенні, може бути одна національна культура. Однак у більшості країн земної кулі є кілька різних національних культур. Як правило, у цих країнах можна виділити субкультуру більшості націй і субкультуру національних меншин. Прикладом такого співвідношення культур є Російська Федерація.