Розділ «Тема 9. СУСПІЛЬСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА»

• політичної,

• ідеологічної.

Щоб відрізнити ці підсистеми від власне соціальної, їх називають соціетальними. У взаємовідношенні між цими системами чільну роль грають причин но-наслідкові зв'язки. Це означає, що кожна з цих систем існує не сама по собі, а, відповідно до марксизму, знаходиться в причинно-наслідковій залежності від інших систем. Усі ці системи є ієрархічною структурою, тобто знаходяться в співвідношенні субординації, підпорядкованості в тому порядку, як вони перераховані. У марксизмі чітко вказується на залежність і обумовленість усіх систем від особливостей економічної системи, в основі якої лежить матеріальне виробництво, що базується на визначеному характері відносин власності.

Однак марксизм — супротивник спрощеного трактування соціального детермінізму. Він не прагне звести все багатство суспільних відносин до економічної обумовленості. з погляду марксизму, економічна система є лише головною причиною, вона лише "у кінцевому рахунку" визначає розвиток інших систем громадського життя. У марксизмі підкреслюється зворотний зв'язок усіх соціетальних систем. Кожна наступна система впливає на попередні. Взаємний вплив безпосередньо пов'язаних між собою соціетальних систем носить діалектичний характер. У результаті такого підходу суспільство розглядається в марксизмі як живий, що знаходиться в постійному русі і розвитку організм, у вивченні якого провідну роль грає аналіз виробничих відносин.

Детерміністський підхід доповнюється в соціології функціональним. Марксизм також є прихильником функціонального підходу. У марксизмі прийнято розрізняти сумативні, органічні і цілісні системи. Суспільство як система складається при переході від органічної до цілісної системи. Розвиток органічної системи полягає в само розчленовуванні, диференціації, яку можна охарактеризувати, як процес формування нових функцій чи відповідних елементів системи. У суспільній системі формування нових функцій відбувається на основі розподілу праці. Рушійною силою цього процесу є суспільні потреби. Виробництво засобів, необхідних для задоволення потреб, і безупинне породження нових потреб К. Маркс і Ф. Енгельс називали першою передумовою людського існування. Отже, на основі цього розвитку потреб і способів їхнього задоволення суспільство породжує відомі функції, без яких воно не може обійтися. Призначені для виконання цих функцій люди утворять нову галузь розподілу праці. Тим самим ці люди набувають особливі інтереси, у тому числі і стосовно тих, хто "уповноважив" їх на цей вид діяльності, тобто вони стають відносно самостійними, стосовно їх. Так, на думку марксистів, над сферою матеріального виробництва надбудовуються соціальна, політична і духовна сфери, які виконують свої специфічні функції.

Однак, як відзначалося вище, для марксизму більш характерний детерміністський підхід до пояснення громадського життя. Ідеї функціоналізму в більшій мері притаманні англо-американській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані англійським соціологом Г. Спенсером (1820 — 1903 pp.) у його тритомній праці "Підстава соціології" і розвинуті англійським етнографом А. Редкліфф-Брауном і американськими соціологами Р. Мер-тоном, Т. Парсонсом.

Розглянемо ж коротко, з чого складаються основні принципи функціонального підходу за Г. Спенсером:

1. Так само, як прихильники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як цілісний, єдиний організм, що складається з безлічі частин: економічної, політичної, військової, релігійної і т. п.

2. Але при цьому підкреслювали, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, строго визначені функції.

3. Функції частин завжди означають задоволення будь-якої суспільної потреби. Усе-таки разом вони спрямовані на підтримку стійкості суспільства і відтворення людського роду.

4. Оскільки кожна з частин суспільства виконує тільки їй властиву функцію, то у випадку порушення діяльності цієї частини, чим більше функції відрізняються одна від одної, тим важче іншим частинам заповнити порушені функції.

5. Спенсер надавав великого значення соціальному контролю. Соціальна система, на його думку, зберігає стабільність, головним чином тому, що вона містить у собі елементи контролю. Сюди входять політичне управління, органи правопорядку, релігійні інститути і моральні норми.

На думку Г. Спенсера, соціальний контроль тримається на "страху перед живими" і "страху перед мертвими". "Страх перед живими" створює держава, "страх перед мертвими" — церква. Головною же умовою збереження суспільної цілісності є згода більшості суспільств із прийнятою в ньому системою цінностей.

Функціоналізм у соціології одержав свій розвиток у роботах Р. Мертона. Розділяючи основні принципи функціоналізму, сформульовані Г. Спенсером, Р. Мертон вніс у цю концепцію ряд уточнень:

1) Як одне явище може мати різні функції, так і та сама функція може виконуватися різними явищами.

2) Р. Мертон уводить поняття дисфункції, тобто функції, що руйнує. Він стверджує, що ті самі елементи можуть бути функціональними стосовно одних систем і дисфункціональними стосовно інших.

3) Р. Мертон уводить розходження між явними і схованими (латентними) функціями. Явна функція — це той наслідок, який викликаний навмисне і визнаний в якості такого. Латентна функція — це той наслідок, викликати який не входив у намір діючої особи, і він не знає, що викликало його.

Значним етапом у розвитку методології функціоналізму є структурний функціоналізм Т. Парсонса. За Парсонсом, будь-яка суспільна система має дві основні орієнтації, які він називав "осями орієнтації". Перша вісь — зовнішньо-внутрішня. Це значить, що будь-яка система орієнтується або на події навколишнього середовища, або на свої власні проблеми. Друга вісь — інструментально-консумоторне. Це означає, що орієнтація систем пов'язана або із миттєвими, актуальними, або з довгостроковими, потенційними потребами і цілями.

З положення цих осей у хрестоподібних таблицях виникає набір з чотирьох основних функціональних категорій: адаптації, ціледосягнення, інтеграції і відтворення структури. Ці функції соціальної системи, за Парсонсом, забезпечуються різними підсистемами. Так, усередині соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема, функцію ціледосягнення — політична підсистема, функцію інтеграції — правові інститути і звичай, функцію відтворення структури — система вірувань, мораль і органи соціалізації, включаючи системи й інститути освіти.

Функціоналізм широко використовується в емпіричних наукових дослідженнях. Однак соціологи, що дотримуються інших методологічних установок, підкреслюють три головних недоліки функціоналізму: