Основними причинами, що призвели до масштабного поширення туберкульозу в Україні є:
• низький рівень життя та санітарної культури, недостатнє й неякісне харчування значних прошарків населення, зростання кількості бездомних і безробітних;
• недоступність медичної допомоги та ліків;
• недоліки в організації та координації здійснення протитуберкульозних заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров'я;
• наявність соціально дезадаптованих груп населення;
• неефективна робота по оздоровленню від туберкульозу тваринницьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Існують недоліки в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз;
• недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров'я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених відповідно Національною та регіональними програмами, що стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на туберкульоз, їх повноцінного лікування;
• занедбана матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів.
Боротьба з туберкульозом ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Не виконуються передбачені програмами протитуберкульозні заходи як у масштабах держави, так і областях. Занепадають спеціалізовані протитуберкульозні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, особливо дітей. За останні 10 років закрито 20 тубдиспансерів, скорочено на 16 тисяч одиниць стаціонарних туберкульозних ліжок, звільнено понад 1000 кадрів-фтизіатрів.
Державними органами влади приймаються рішення, спрямовані на подолання епідемії туберкульозу, що створює загрозу для національної безпеки держави. Сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Законодавство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". Затверджено низку інших важливих нормативно-правових актів, у тому числі відповідна Національна програма.
Законом "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" визначені повноваження центральних та регіональних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз. Законом визначена сутність робіт, пов'язаних із своєчасним виявленням хворих на туберкульоз; організацією профілактичних щеплень проти туберкульозу; здійснення протитуберкульозних заходів під час оформлення дітей до навчальних, оздоровчих дитячих закладів, прийняття на роботу працівників; організацію лікування та диспансерний нагляд за хворими на туберкульоз; соціальний захист та умови праці хворих на туберкульоз; права і соціальний захист працівників протитуберкульозних закладів; фінансування протитуберкульозних заходів.
Передбачено збільшення асигнувань із бюджету та за рахунок надходжень коштів іноземних кредитів і грантів, спрямування їх на зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення медичним та лабораторним обладнанням і кадрами протитуберкульозних закладів. Протитуберкульозні заклади мають бути обладнані сучасним рентгенологічним, ендоскопічним, іншим устаткуванням та обладнанням для діагностики і лікування туберкульозу, визначення чутливості його збудників до лікарських засобів.
Планується розширення наукових досліджень із питань епідеміології туберкульозу, регіональних особливостей його поширення, міграції резистентних збудників тощо, розробка науково обґрунтованої концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні з урахуванням соціально-економічних перетворень у суспільстві, основних напрямів реформування систем охорони здоров'я та соціального захисту населення, економічної, медичної та соціальної ефективності діяльності протитуберкульозної служби тощо. Передбачено збереження мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних санаторіїв. Для забезпечення соціального захисту хворих на туберкульоз і працівників проти туберкульозних закладів передбачається підвищення заробітної плати працівникам цих закладів та надання умов для щорічного оздоровлення, встановлення пільгових тарифів на проїзд хворих на туберкульоз до спеціалізованих закладів тощо.
Широкого розповсюдження набула хвороба ВІЛ/ СНІД. В Україні нараховується біля 7,5 тис. людей ВІЛ-інфікованих. Найбільша кількість хворих зосереджена в Степовому регіоні — 43,45% загальної кількості, та в Донбаському регіоні — 25-29%. Особливо небезпечна ситуація склалася в Дніпропетровській, де кількість ВІЛ-інфікованих сягає 20-25 % від загальної кількості в Україні, Одеській (відповідно 11-12%) та Донецькій (17-24%) областях. Найбільша кількість хворих на СНІД в Одеській області 27-40% загальної кількості в Україні, в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 10% і 20%) та в Криму (14%).
Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами наведено в табл. 5.6.
Таблиця 5.6
Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами
| Регіони | 1997 р. | 2002 р. | ||
| Кількість осіб | %від загальної кількості | Кількість осіб | %від загальної КІЛЬКОСТІ | |
| Поліський | 376 | 4,3 | 783 | 10,6 |
| Подільський | 587 | 6,7 | 632 | 8,5 |
| Степовий | 3937 | 45,0 | 3172 | 42,8 |
| Карпатський | 193 | 2,2 | 166 | 2,2 |
| Донбаський | 2528 | 28,9 | 1850 | 24,9 |
| Крим | 616 | 7,1 | 535 | 7,2 |
| м. Київ | 504 | 5,8 | 285 | 3,8 |
| Усього по Україні | 8741 | 100 | 7423 | 100 |
Згідно із прогнозами Українського інституту соціальних досліджень до 2010 року кількість інфікованих ВІЛ/СНІД в Україні може досягти 1,5 млн. осіб. За даними міжнародних і вітчизняних фахівців кількість ВІЛ-інфікованих громадян становить майже 1 % дорослого населення. Найближчим часом кількість випадків захворювання може збільшуватися, що вплине на скорочення загальної кількості населення, одночасно зросте навантаження на соціальну сферу, скоротиться кількість робочої сили, знизиться продуктивність Праці, побільшає кількість сиріт.
Крім основних груп ризику (споживачі ін'єкційних наркотиків і жінки секс-бізнесу), соціологи виділяють такі групи-провідників, через які ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляє в маси: клієнти повій, водії-дальнобійники, трудові мігранти і окремі групи працівників сфери розваг, донори тощо.
Рахується, що ВІЛ/СНІД не тільки медична, а й соціальна проблема. Зростають захворюваності на серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, що пов'язано з певними факторами ризику. Вченими встановлено понад 200 таких факторів. Серед них: відмова від здорового способу життя (куріння, зловживання алкоголем), незбалансоване харчування (ожиріння, надлишкова вага, високий рівень холестерину в крові), неуважне ставлення до свого здоров'я (підвищений тиск, нервові стреси, несвоєчасне звертання до лікарів). Врахування цих факторів у багатих країнах Європи та світу дали змогу знизити захворюваність та смертність населення від серцево-судинних та серцево-мозкових хвороб на 60-80%.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Зінь Е.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Охорона здоров'я“ на сторінці 2. Приємного читання.
