світу немає такого дрібнотоварного виробництва — дві-три корови на сімейне господарство, а це велика кількість здавальників молока. У Польщі, наприклад, мінімальна сімейна ферма має 14 дійних корів, у Франції — 49, а середня кількість дійних корів у сімейній фермі — 100-150. В цих умовах продуктивність однієї корови становить понад 8000 кг молока на рік, тоді як у вітчизняних сільськогосподарських виробників — 2900-3000 кг.
Спад виробництва молока негативно вплинуло на роботу підприємств молочної промисловості, на забезпечення населення молочними продуктами харчування.
Від обсягів розведення великої рогатої худоби, свиней та іншої живності залежить виробництво м'яса. Заготівлею м'ясних ресурсів та їх переробкою займаються спеціалізовані підприємства — м'ясокомбінати. М'ясо використовують для безпосереднього споживання, а також для виготовлення напівфабрикатів, ковбас, консервів тощо. Вторинні продукти м'ясопереробки (кров забитих тварин, кишки, жир, субпродукти, шкіра) використовують в харчовій та легкій промисловості.
М'ясопереробні підприємства розміщують безпосередньо на територіях інтенсивного розвитку тваринництва, у великих містах, обласних центрах.
Виробництво м'яса характеризується нестабільністю і відображає зміни в обсягах розведення великої рогатої худоби, свиней, інших тварин. Починаючи з 1990 р. кількість рогатої худоби на території України зменшилася на 20%, а свиней — в 3 рази. Відповідно обсяг виробництва м'яса зменшився в 2,7 рази. Зміни у виробництві м'яса за регіонами наведені в табл. 4.13.
Значного зменшення обсягів виробництва м'яса допущено підприємствами та господарствами на території Степового регіону — в 3,6 рази, особливо в Миколаївській (в 5,2 рази), Херсонській (4,4 рази), Запорізькій (в 3,9 рази), в Одеській (3,5 рази) областях; Подільського та Донбаського регіонів — в 2,9 рази, особливо в Полтавській (в 5,3 рази), Вінницькій (в 3,5 рази), Тернопільській (в 2,8 рази), Луганській (в 3,8 рази), Донецькій (в 3 рази) областях. Тенденції у зміні обсягів виробництва м'яса наведені на рис. 4.9.
Таблиця 4.13
Виробництво м 'яса за регіонами
| Регіони | Виробництво м'яса, тис. т | 2004 р. у % до 1990 р. | |
| 1990 р. | 2004 р. | ||
| Поліський | 991 | 408 | 41,2 |
| Подільський | 932 | 322 | 34,5 |
| Степовий | 1174 | 330 | 28,1 |
| Карпатський | 423 | 212 | 50,1 |
| Донбаський | 636 | 221 | 34,7 |
| Крим | 202 | 102 | 50,5 |
| Усього по Україні | 4358 | 1595 | 36,6 |
Рис. 4.9
Виробництво м'яса за регіонами
Із наведених статистичних матеріалів, аналізу тенденцій, що були сформовані протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років, можна зробити висновок, що стан у агропромисловому комплексі взагалі, а в сільському господарстві зокрема не відповідає стратегічним цілям формування української державності: виникла і продовжує загострюватись продовольча проблема, істотно ослаблена матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств, оплата праці в аграрному секторі є однією з найнижчих, основна маса сільськогосподарських підприємств залишається низькорентабельними чи збитковими, повільно розв'язуються соціальні проблеми села. Склалися несприятливі організаційні, економічні, соціальні та правові умови, що негативно впливають на ситуацію у сільському господарстві. Ситуація на селі щорічно ускладнюється. Одночасно з впровадженням ринкових відносин відмічено послаблення державного впливу на розвиток агропромислового комплексу, що призвело до руйнування матеріально-технічного потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.
Погіршились соціально-економічні умови для людей, що проживають у сільській місцевості. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільськогосподарських культур. Сільське населення не забезпечено можливостями для стабільного, гарантованого працевлаштування, значно низький порівняно з іншими галузями виробництва рівень оплати праці, неможливість реалізації своєї продукції за стабільними цінами, низький рівень соціального обслуговування та захисту. Продовжується відплив із села молоді, спеціалістів різних професій, в тому числі у різні країни світу.
Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці визначені в Законі України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" (2005 р.). Реалізацію державної аграрної політики намічено здійснювати в результаті:
1. Розвитку земельних відносин шляхом розширення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення, посилення державної підтримки земельної реформи.
2. Формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору.
3. Розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства для забезпечення попиту населення у продовольчих товарах, потреби у сировині підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, створення сприятливих умов для захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.
4. Удосконалення системи державного впливу, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.
5. Комплексного розвитку сільськогосподарських територій, підвищення соціального захисту і життєвою рівня сільських жителів.
В результаті розвитку земельних відносин намічено здійснити повну персоніфікацію власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалити методику оцінки земель, передбачивши урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при формуванні міжгалузевих відносин тощо, створення інфраструктури ринку. Важливого значення має впровадження загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, а також фінансове забезпечення цих програм. Планується створити систему земельного іпотечного кредитування. Іпотека — вид застави, коли забезпечення виконання зобов'язання здійснюється нерухомим майном (будівлі, споруди, земельні ділянки), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У системі визначених відносин іпотскодавець — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання. Іпотекодержатель — кредитор за основним зобов'язанням. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.
Сприятливе економічне середовище створюватиметься в результаті здійснення важливих заходів організаційно-економічного та кадрового змісту. В їх складі:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Зінь Е.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тваринництво“ на сторінці 3. Приємного читання.
