• дерново-підзолисті та дернові грунти головним чином на території північної частини Поліського регіону;
• сірі ґрунти на території південної частини Поліського та північної частини Подільського регіонів;
• чорноземи, що простяглися від Карпат до Східних кордонів країни, розташовані на територіях Подільського та Степового регіонів;
• темно-каштанові ґрунти на території південної частини Степового регіону;
• солонці та солончаки, що утворилися на території посушливих степів півдня;
• бурі лісові та буро-підзолисті ґрунти, що поширені у гірських районах та передгір'ях Карпат та Криму;
• лучні та болотні фунти, що утворилися в умовах надмірного зволоження, поширені в північних та західних регіонах, зустрічаються також в лісостеповій та степовій зонах.
2. Обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва.
3. Земельні участки належать певному регіону і їх неможливо переміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності. Використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення залежить від результатів сільськогосподарського виробництва, правового забезпечення власності на землю.
Після проголошення незалежності України розпочалася земельна реформа, основним завданням якої була передача земель у власність колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських формувань. Згідно з постановою Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи і приватизації землі" (1992 р.) розпочато роздержавлення земель, передачу їх у колективну та приватну власність, затверджено форму державного акта на право колективної власності на землю. Однак уже перший досвід такого реформування показав, що передача землі у власність колективним сільськогосподарським підприємствам сама по собі не перетворює членів цих підприємств у справжніх господарів землі.
Постановою Верховної Ради України "Про Концепцію національної програми відродження села на 1995-2005 роки" (1994 р.) встановлено, що держава стимулює становлення різних форм господарювання в аграрній сфері, забезпечуючи трансформацію колективних і державних сільськогосподарських підприємств в акціонерні та пайові господарства, малі підприємства, асоціації кооперативів і селянських господарств, селянські спілки тощо.
Курсом на реформування земельних відносин були визначені основні завдання діяльності, які передбачали здійснення:
• вартісної грошової оцінки земель;
• передачу земель у колективну та приватну власність;
• паювання земель колективної власності та сертифікація паїв. Паювання передбачає виділення кожному членові колективного
сільськогосподарського підприємства земельної частки (паю) в натурі
у вигляді земельної ділянки, право на яку посвідчується державним актом приватної власності на землю.
Проте паювання земель колективної власності також не досягло основної мети земельної реформи — перетворення членів колективних сільськогосподарських підприємств у працівників-власників. Члени колективних сільськогосподарських підприємств навіть після паювання землі та майна залишаються найманими працівниками колективних сільськогосподарських підприємств, які не мають ні землі, ні майна.
З прийняттям Конституції України (1996 р.) право власності на землю стало гарантованим, а форми власності — такими ж як і у всіх цивілізованих країнах. Прилюдна власність об'єднує власність на землю держави та власність територіальних громад (комунальна власність), а приватна — власність громадян і власність юридичних осіб. Передача землі та майна у приватну власність членів колективних сільськогосподарських підприємств супроводжувалась реструктуризацією підприємств, створенням на їхній основі одного чи кількох суб'єктів господарської діяльності ринкового типу. В результаті реструктуризації передбачено збереження земельної та майнової цілісності цих підприємств, оптимізація організації виробництва з врахуванням регіональних умов. Одночасно забезпечується селянам їхнє право виходу з колективних сільськогосподарських підприємств із своїми земельними частками та майновими паями.
Таким чином, в результаті проведення земельної реформи виконано значний обсяг робіт: проведено роздержавлення земель і сформовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим вирішено питання надання земель у власність тим, хто на ній працює; започатковано процес видачі державних актів на право на земельну частку (пай). На базі земель, переданих в оренду землевласникам, створено нові агроформування — товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, колективні господарства тощо. Селянські (фермерські) господарства ведуть виробництво на індивідуальній основі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Зінь Е.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА“ на сторінці 5. Приємного читання.
