РОЗДІЛ 3. ДИСПОЗИЦІЯ

Таким чином, структура головної частини може мати такий вигляд:

Розглянемо як приклад уривок з промови-відповіді П. А. Столипіна, як міністра внутрішніх справ, на запит Державної Думи:

"Я передбачаю заперечення, що існуючі закони настільки недосконалі, що будь-яке їх застосування може викликати тільки нарікання. Мені бачиться чарівне коло, з якого вихід, на мою думку, такий: застосовувати існуючі закони до створення нових, захищаючи всіма способами і по мірі сил права й інтереси окремих осіб. Не можна сказати вартовому: у тебе стара кремнієва рушниця; застосовуючи її, ти можеш поранити себе й оточуючих; викинь рушницю. На це чесний вартовий відповість: допоки я на варті, допоки мені не дали нової рушниці, я буду намагатися вміло діяти старою. На завершення повторюю, обов'язок уряду - святий обов'язок захищати спокій і законність, свободу не тільки праці, але й свободу життя, і всі заходи, що застосовуються в цьому напрямі, знаменують не реакцію, а порядок, необхідний для розвитку самих широких реформ"1.

У цьому фрагменті використано компаративістський спосіб викладу матеріалу. Спочатку формулюється теза про необхідність застосування старих недосконалих законів до створення нових. Потім наведено аргумент, який порівнює діяльність уряду з діяльністю вартового. Наприкінці фрагменту теза повторюється ще раз.

Незалежно від способу викладу матеріалу при штучному впорядкуванні промови в риториці пропонують певний порядок розташування аргументів. Він полягає в тому, що спочатку подаються сильні аргументи, потім - слабкі, а наприкінці - найсильніший аргумент. Більшість майстрів ораторського мистецтва застерігають від "висхідного" чи "нисхідного" порядку аргументів.

3.2.2. Типові помилки в аргументації та критиці

Важливе значення для оратора має знання та вміння користуватися правилами стосовно аргументації та критики. Більшість із них встановлені в межах логіки. Розглянемо основні правила та типові помилки, що можуть виникнути в процесах обґрунтування певних положень.

Слід підкреслити, що залежно від структури аргументації /критики правила поділяють на три групи:

1) правила щодо тези;

2) правила щодо аргументів;

3) правила щодо форми.

Крім того, правила аргументації/критики можна поділити ще залежно від етапів ораторської діяльності. Одним з основних правил, яке стосується тези та аргументів, є правило чіткості та ясності. Розгляд його буде здійснено в наступному розділі "Ело-куція", оскільки воно безпосередньо пов'язане саме з формулюванням певних положень. Інші правила доречно розглянути в межах даного розділу.

Правило щодо тези: Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики. Порушення цього правила призводить до того, що оратор у своїй промові обґрунтовує положення, яке відрізняється від того, що було ним заявлене. Заміна однієї тези на іншу в процесі аргументації/критики може відбуватися навмисно й ненавмисно. Відповідно розрізняють такі помилки, що виникають у результаті порушення правила щодо тези:

o "підміна тези";

o "втрата тези".

"Підміна тези" - це помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується в промові.

Як правило, така помилка виникає в тих випадках, коли людина відкрито не може довести заявлену тезу. Тоді вона намагається відволікти увагу аудиторії, пропонуючи положення, що ніби схоже із початковим, однак має інший смисл.

У реальній практиці спілкування досить часто відбувається часткова підміна тези. Вона виявляється або в розширенні, або в звуженні тези. Розширення тези може призвести до того, що оратор буде обґрунтовувати хибне твердження, а звуження - до того, що буде доведена лише частина положення, що потребує обґрунтування.

Взагалі якщо мова йде про аргументацію, то оратор намагається звузити тезу, тоді її легше обґрунтувати. Якщо ж мова йде про критику, тоді оратор намагається розширити тезу. С. Поварнін з цього приводу пише:

"Наприклад, спочатку сперечальник поставив тезу: "всі люди егоїсти", але, побачивши, що неможливо довести й заперечення супротивника сильні, починає стверджувати, що теза була просто "люди егоїсти". ...Якщо ж, навпаки, супротивник виставив тезу "люди егоїсти", софіст намагається витлумачити її в більш вигідному для себе сенсі: в тому сенсі, що "всі люди егоїсти", оскільки в такому вигляді тезу легше спростувати. Взагалі свою тезу софіст звичайно намагається, коли справа кепська, звузити: тоді її легше захищати. Тезу ж супротивника він намагається розширити, тому що тоді її легше спростувати"1.