Розділ «6.5. Риторика та раннє християнство»

Передусім Лібаній був учителем ораторського мистецтва. Слід відмітити також, що він був противником "беззмістовного" красномовства, тобто красномовства заради нього самого. Його доробок нараховує чимало декламацій. З них можна побачити, що в риторичних школах пізньої античності, окрім надання загальноосвітніх знань з різних дисциплін, в учнях формувались навички композиційної побудови промови та знаходження елементів, які пожвавлюють матеріал.

Одним з найвідоміших творів Лібанія є "Апологія Сократа ритора Лібанія". Тут він демонструє витончену аттичну мову та ерудицію. Ця урочиста риторична вправа написана як промова адвоката, що виступає на процесі 399 р. до н. е.

У цій промові Лібаній показує своє володіння засобами арістотелівської риторики. Завдяки цій майстерності він будує цілий ряд ентимем, які допомагають спростувати звинувачення, що були висунені проти Сократа Анітом, Мілетом та ін. Потім автор "Апології..." широко використовує прийом наведення через звернення до міфології та аттичної історії. Це робиться насамперед для того, аби продемонструвати свої ґрунтовні знання у цих дисциплінах. Як і більшість епідейктичних промов, "Апологія..." Лібанія призначалась для читання й збереження шанувальниками та учнями.

Майстерність Лібанія втілена також в епітафії на смерть імператора Юліана, якого було вбито в 363 р. під час війни з Персією. Слід зазначити, що ця промова існувала виключно в письмовому варіанті й ніколи не проголошувалась публічно. Звичайно, взірцем для Лібанія був Ісократ, який теж був оратором, який тільки пише. Епітафій Юліану побудований за звичною схемою будь-якої похвальної промови: походження, виховання, характер, діяння.

Лібаній вважав риторику необхідною як у суспільно-політичній сфері, так і у сфері виховання. Завдяки цьому вона набувала статусу головного знаряддя у цьому процесі й мала універсальний характер. Основне завдання ораторського мистецтва визнаний язицький ритор вбачав у тому, щоб:

"робити громадян хорошими людьми й привчати їх до добра та корисної діяльності".

Загалом оцінюючи розвиток риторики в Античності, слід зазначити, що це була епоха, коли риторика дійсно займала центральне місце в культурі. Протягом подальшого історичного розвитку вона вже ніколи не буде займати такого місця. Античність - це епоха і видатних ораторів, і блискучих теоретичних праць з цієї дисципліни. Одним з головних моментів розвитку риторики цього періоду було усвідомлення того, що вона - це насамперед виховання слова. У сучасному світі особливо відчувається необхідність саме виховання і слова, і думки. А ці поняття перебували в центрі ще античного розуміння культури.

Крім того, для подальшого розвитку риторики як науки важливим є те, що в Античності, по суті, сформувалось дві основні традиції в розумінні предмета цієї дисципліни. Перша традиція отримала своє теоретичне завершення в творчості Арістотеля, у якого риторика - це мистецтво переконання. Другу традицію представляє Квінтіліан, у якого риторика - це мистецтво говорити витончено. Розвиток риторики в наступні періоди відбувається переважно у межах другої традиції, що зумовлює певним чином й досі поширене негативне ставлення до цієї дисципліни як до зайвого прикрашання промови, за яким, по суті, нічого не стоїть.

ТЕСТ

1. Давньогрецький термін "пайдейя" означає:

А)виховання; Б) красномовство; В) філософія.

2. Заступницею риторики є богині:

A) Пейто;

Б) дві Ериди;

B) Пейто і дві Ериди.

3. Засновником риторики вважається:

A) Горгій; Б) Корак;

B) Тісій.

4. У феномені софістики риторика і філософія:

А) плідно співіснували; Б) постійно конфліктували.