Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Старшини народу жили в Єрусалимі; решта ж народу кинули жереб, щоб один із десятьох ішов жити в Єрусалим, святе місто, а дев’ять десятих зоставалося в інших містах. 2 Народ благословив усіх, що самохіть погодилися жити в Єрусалимі. 3 А ось голови областей, що жили в Єрусалимі – бо в містах Юдеї кожний жив у своїй посілості, в своїх містах: ізраїльтяни, священики, левіти, нетінеї й сини слуг Соломона. 4 В Єрусалимі жили з синів Юди та з синів Веніямина. З синів Юди: Атая, син Уззії, сина Захарії, сина Амарії, сина Шефатії, сина Магалалела, з синів Переца; 5 і Масея, син Варуха, сина Кол-Хозе, сина Хазаї, сина Адаї, сина Йоаріва, сина Захарії, сина Шелонія; 6 всіх синів Переца, що жили в Єрусалимі, 468 мужів хоробрих. 7 А ось сини Веніямина: Саллу, син Мешуллама, сина Йоеди, сина Педаї, сина Колаї, сина Масеї, сина Ітієла, сина Ісаї; 8 а по ньому Габбай. Саллай, 928 усіх. 9 Йоіл, син Зіхрі, був їхнім начальником, а Юда, син Гассенуа, був другим над містом. 10 Із священиків: Єдая, син Йояріва, Яхин і 11 Серая, син Хілкії, сина Мешуллама, сина Цадока, сина Мерайота, сина Ахітува, управитель над домом Божим, 12 і їхні брати, що були на роботі при домі Божому, 822; і Адая, син Єрохама, сина Пелалії, сина Амці, сина Захарії, сина Пашхура, сина Малкії, 13 і його брати, голови родин, 242; і Амасай, син Азарела, сина Ахзая, сина Мешіллемота, сина Іммера, 14 і його брати, мужі відважні, 128. Начальником над ними був Завдієл, син Гаггедоліма. 15 З левітів же: Шемая, син Хашува, син Азрікама, сина Хашавії, сина Буні; 16 Шаветай і Йозавад, з головних левітів, призначений до зовнішньої служби дому Божого; 17 Маттанія, син Міхи, син Завді, сина Асафа, був провідником, що проводив пісні славословлення для молитви; Бакбукія, другий з його братів, й Авда, син Шаммуа, сина Галала, сина Єдутуна. 18 Усіх левітів у святому місті 284. 19 Воротарі: Аккув, Талмон і їхні брати, що стерегли брами, 172. 20 Решта ж ізраїльтян, священиків, левітів жили по всіх містах Юдеї, кожен у своїй спадщині. 21 Нетінеї ж жили на Офелі; Ціха й Гішпа були над нетінеями. 22 Начальником же левітів у Єрусалимі був Уззій, син Бані, сина Хашавії, сина Маттанії, сина Міхи, з синів Асафа, співців, при службі в домі Божому, 23 бо був наказ царя щодо них і встановлене забезпечення для співців на кожний день. 24 Петахія, син Мешезавела, з синів Зераха, сина Юди, був відпоручником царя в усіх справах щодо народу. 25 Щождо сіл та їхніх піль, то деякі сини Юди жили в Кіріят-Арбі та в приналежних до неї містечках; у Дівоні й в приналежних до нього містечках; в Єкавцелі та його селах; 26 в Єшуї, в Моладі, в Бет-Пелеті, 27 в Хацар-Шуалі, в Версавії й в приналежних до неї містечках; 28 в Ціклазі, в Мехоні й в приналежних до неї містечках; 29. в Ен-Ріммоні, в Цорі, в Ярмуті, 30 в Заноаху, в Адулламі й їхніх селах; в Лахіші та на його полях: в Азеці й приналежних до неї містечках. Вони осілись від Версавії до Гінном-долини. 31 Сини ж Веніямина мешкали в Геві, Міхмасі, Айї, Бетелі й приналежних до нього містечках: 32 в Анатоті, Нові, Ананії, 33 в Хацорі, Рамі, Гіттаїмі, 34 в Хадіді, Цевоїмі, Неваллаті, 35 в Лоді, Оно й долині Ремісників. 36 А з левітів деякі частини належали до Юди та Веніямина.

12. Списки священиків та левітів 1-26, посвята мурів 27-43; належність священикам та левітам 44-47

1 Ось священики й левіти, що повернулись із Зоровавелом, сином Шеалтієла, та з Ісусом: Серая, Єремія, Езра, 2 Амарія, Маллух, Хаттуш, 3 Шеханія, Рехум, Меремот. 4 Іддо, Гіннетой, Авія, 5 Міямін, Маадія, Білга, 6 Шемая, Йоарів, Єдая, 7 Саллу, Амок, Хілкія, Єдая. Це голови священиків і брати їхні за часів Ісуса. 8 А левіти: Ісус, Біннуй, Кадмієл, Шеревія, Юда, Маттанія, що проводив похвальними піснями, він і його брати. 9 Також Бакбукія та Унні, брати їхні, стояли навпроти них при службі. 10 Від Ісуса народивсь Йоаким, Йоаким зродив Еліяшіва, Еліяшів – Йояду. 11 Йояда зродив Йонатана, а Йонатан зродив Яддуа. 12 За часів Йоакима були священики, голови родин: для Сераї Мерая, для Єремії Хананія, 13 для Езри Мешшуллам, для Амарії Єгоханан, 14 для Меліху Йонатан, для Шеванії Йосиф, 15 для Харіму Адна, для Мерайота Хелкай, 16 для Іддо Захарія, для Гіннетона Мешуллам, 17 для Авії Зіхрі, для Мініяміну й для Моадії Пілтай, 18 для Білги Шаммуа, для Шемаї Єгонатан, 19 для Йояріва Матнай, для Єдаї Уззі, 20 для Саллая Каллай, для Амока Евер, 21 для Хілкії Хашавія, для Єдаї Натанаїл. 22 За часів Еліяшіва, Йояди, Йоханана й Яддуа списано левітів, голів родин, а також священиків аж до царювання Дарія перського. 23 Сини Леві, голови родин, були записані в літописну книгу аж до часів Йоханана, сина Еліяшіва. 24 Голови ж над левітами: Хашавія, Шепевія та Ісус, син Кадмієла, й їхні брати стояли навпроти них, щоб славити й благословити за постановою Давида, чоловіка Божого, черга за чергою. 25 Маттанія, Бакбукія, Овдія, Мешуллам, Талмон, Аккув – воротарі, на варті стояли вони коло складниць біля воріт. 26 Вони були за часів Йоакима, сина Ісуса, сина Йоцадака, й за часів Неємії, начальника, та Езри, священика й книжника. 27 Для посвяти єрусалимського муру скликувано з усіх їхніх місць левітів та й спрямовувано в Єрусалим, щоб святкувати посвяту з радістю, подякою та піснями, під звуки цимбалів, гарф та гусел. 28 І зібралися сини співців так із усієї єрусалимської округи, як і з сіл нетофатійських; 29. також із Бет-Гілгалу, і з околиць Геви та Азмавету, бо співці побудували собі села довкруги Єрусалиму. 30 Священики й левіти очистили себе й очистили народ, брами й мур. 31 Тоді я вивів юдейських старшин на мур і уклав два великі хори, що подяку співали та йшли обходом. Один із них ішов по правому боці, на мурі до Гнояних воріт. 32 За ним йшов Гошая й половина юдейських старшин; 33 Азарія, Езра, Мешуллам, 34 Юда, Веніямин, Шемая та Єремія; 35 і деякі з священицьких синів з сурмами: Захарія, син Йонатана, сина Шемаї, сина Маттанії, сина Міхаї, сина Заккура, сина Асафа, 36 і його брати Шемая, Азарел, Мілалай, Гілалай, Маай, Натанаїл, Юда, Ханані, з музичними приладами Давида, чоловіка Божого. Езра книжник був попереду них. 37 Коло Джерельних воріт вони зійшли просто перед собою сходами Давидгорода, звищенням, що йшло на мур понад палатою Давида аж до Водяних воріт на сході. 38 Другий хор, співаючи подяку, йшов наліво, а за ним я і половина народу, по мурі здовж башти Печей до широкого муру, 39 далі понад Ефраїмові ворота, побіч Старих воріт і Рибних воріт, і башти Хананела, і башти Сотні аж до Овечих воріт, – і спинились коло Темничних воріт. 40 Обидва хори, співаючи подяку, спинились у домі Божому, і я та половина начальників зо мною, 41 і священики Еліякім, Масея, Мін’ямін, Міхай, Еліоенай, Захарія, Хананія з сурмами, 42 і Масея, Шемая, Єлеазар, Уззі, Єгоханан, Малкія, Елам та Езер, співці ж під проводом Ізрахії голосно співали. 43 І принесли того дня великі жертви й раділи, дав бо їм Бог велику радість. Раділи й жінки та діти, і далеко було чути радощі Єрусалиму. 44 Того ж таки дня були призначені люди до комор, що були складами для приносів, первоплодів та десятин, щоб до них збирати з піль різних міст частки призначені законом для священиків і левітів, бо Юдея раділа зо священиків і левітів, що служили 45 і пильнували служби Богові своєму й служби очищення; (так робили) й співці та воротарі – за постановою Давида й Соломона, його сина. 46 Бо колись, за часів Давида та Асафа, був провідник співців, і похвальні та подячні пісні на честь Бога, 47 і ввесь Ізраїль за часів Зоровавела й за часів Неємії давав день-у-день належні частки співцям та воротарям; отак віддавано святі приносини левітам, а левіти давали частину синам Арона.

13. Відлучення чужинців, направа інших переступів

1 Того дня читано, щоб народ чув, книгу закона Мойсея, та знайдено в ній написане, що ні аммоній, ні моавитянин не можуть увійти в громаду Божу повіки 2 тому, що вони не зустріли синів Ізраїля з хлібом та водою, а найняли проти них Валаама, щоб прокляв їх, – але Бог наш перемінив прокльон у благословення. 3 Отож, почувши цей закон, відлучили вони всіх мішанців від Ізраїля. 4 Ще перед тим священик Еліяшів, поставлений над кімнатами дому Бога нашого, родич Товії, 5 приготував для нього велику кімнату, де раніш складано хлібні приноси, ладан, посуд, десятини хліба, нового вина й олії, що за законом належали левітам, співцям та воротарям, і приноси для священиків. 6 Але під час цього мене не було в Єрусалимі, бо тридцять другого року вавилонського царя Артаксеркса я повернувся до царя,але за деякий час відпросивсь я у царя, 7 прийшов до Єрусалиму й довідався я про те зло, яке зробив Еліяшів для Товії, приготувавши йому кімнату в дворах дому Божого, 8 і дуже прикро мені стало, і я повикидав геть із кімнати всі хатні речі Товії, 9 і наказав очистити кімнати, і велів повносити туди знову посуд дому Божого, приноси й ладан. 10 Довідавсь я також, що часток левітам не давали й що левіти та співці, які мали виконувати службу, порозбігались, кожний на своє поле. 11 І заходивсь я докоряти начальникам і сказав: «Чому занедбано дім Божий?» І зібравши їх, поставив я їх на їхнє місце. 12 Тоді всі юдеї стали приносити до складів десятину хліба, нового вина та олії. 13 Над складами поставив я Шелемію, священика, та Цадока, книжника, та Педаю з левітів, а при них Ханана, сина Заккура, сина Маттанії, бо їх уважали за певних. На них був обов’язок розділювати своїм братам. 14 Згадай про мене за це, Боже мій, і не забудь добрих моїх діл, що я вчинив для дому Бога мого й для служби при ньому. 15 Того часу побачив я в Юдеї, що в суботу топчуть у винодавлях, возять снопи, навантаживши ними ослів, а також вином, виноградом, фіґами й усяким тягарем, і приставляють у Єрусалим суботнього дня, і я їм докоряв за день, в який продавали вони свою живність. 16 Та й тирійці жили в нім і привозили рибу та усякий крам і продавали в суботу юдеям, і то в Єрусалимі. 17 То я докоряв вельможам юдейським і сказав їм: «Яке ж погане діло ви робите, осквернюючи день суботній! 18 Чи ж не так чинили батьки ваші, за що послав Бог нащ на нас і на це місто все те лихо? А ви ще збільшуєте гнів на Ізраїля осквернюючи суботу!» 19 Після цього, коли в єрусалимських брамах сутеніло перед суботою, я наказав зачинити двері та звелів їх не відчиняти, аж доки не мине субота, й поставив коло воріт деяких моїх слуг, щоб ніяка вантага не приходила в день суботній. 20 Ось чому крамарі та продавці всякого краму не раз і не два ночували поза Єрусалимом. 21 Але я остерігав їх і сказав їм: «Чого ви ночуєте перед муром? Якщо це вчините ще раз, я накладу на вас руку.» Від того часу вони не приходили в суботу. 22 І я звелів левітам, щоб вони очистились і прийшли відбувати сторожу коло воріт, щоби святити день суботній. І за це згадай про мене, Боже мій, і змилуйся надо мною з твого великого милосердя! 23 Того ж самого часу бачив я юдеїв, що взяли собі жінок ашдодських, аммонських та моавитянських, 24 і діти їхні говорили наполовину по-ашдодському, а не вміли говорити по-юдейському, лише мовою інших народів. 25 Я картав їх і кляв їх, а декого з людей бив, тряс за чуприну й заклинав їх Богом: «Не давайте дочок своїх за синів їхніх і не беріть дочок їхніх для своїх синів і собі. 26 Хіба не через них згрішив Соломон, цар Ізраїля? А такого, як він, царя, не було ні в одного з багатьох народів. І він був любий Богові своєму, і Бог настановив його царем над усім Ізраїлем, одначе ж чужоземні жінки довели до гріха й його. 27 Чи й нам про вас чути, що ви чините це велике зло та зраджуєте Бога нашого, бравши собі чужоземних жінок?» 28 Навіть один із синів Йояди, син Еліяшіва первосвященика, був зятем Санбаллата хоронія, я й прогнав його від себе. 29. Пригадай їм, Боже мій що вони опоганили священство й священицький та левітський союз! 30 Так я їх очистив від усього чужоземного й завів наново служби священиків та левітів, кожного при його ділі, – 31 і постачання дров у призначені часи й первоплодів. Згадай про це, Боже мій, на добро мені!

Книга Товита

1. Батько Товії 1-8; на вигнанні в Асирії 9-14; доброчинність батька Товії 15-22

1 Книга дієпису Товита, сина Товієла, сина Ананієла, сина Адуела, сина Гаваела, з роду Азієла, з коліна Нафталі, 2 що його за Салманассара, асирійського царя, забрано в неволю з Тісве, що на південь від Кадеш-Нафталі, у Галилеї, вище Асиру, над Хацором, по той бік Західнього шляху, ліворуч від Шефату. 3 Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливости всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною у полон в країну Асирійську, в Ніневію. 4 Коли я був у моїм краю, на землі Ізраїльській, – а був я тоді молодим хлопцем, – усе коліно Нафталі, мого предка, відступило від дому Давида й від Єрусалиму, міста, вибраного колінами Ізраїля, щоб усі коліна приносили там жертви. Там був збудований і посвячений храм, житло Всевишньому, на всі роди повіки. 5 І всі мої брати й дім Нафталі, мого предка. – усі приносили жертви бичкові, що Єровоам, ізраїльський цар, завів був у Дані, скрізь по горах Галилейських. 6 Єдиний я ходив часто в Єрусалим на свята, як то було приписано для всього Ізраїля вічним наказом. Ходив ото я в Єрусалим поспішно з первоплодами та з десятинами від скоту й з первостриженням від овець, 7 і давав те все священикам, потомкам Арона, на жертовник плодів; левітам, що тоді були при службі в Єрусалимі, десятину хліба, вина, олії, гранатових яблук, смоков та інших плодів древесних; а другу десятину я шість років, рік за роком, відкладав грішми й ходив щороку в Єрусалим і там їх витрачав. 8 Нарешті, третю десятину я роздавав сиротам, удовам та тим прибулим, що до Ізраїля пристали; я приносив їм її і давав що третього року, і ми їх споживали згідно з наказом, виданим про них у Мойсеєвім законі, та згідно з наказами, що про них повідомила Девора, мати Ананієла, нашого батька, бо батько мій помер, залишивши мене сиротою. 9 Ставши дорослим, узяв я собі жінку Анну з нашого роду і мав від неї сина Товію. 10 Коли ж забрали мене в полон до Ніневії, усі брати мої й ті, що були з мого роду. їли поганські страви. 11 Та я берігся їсти їх, 12 бо всією душею мав я на думці Бога. 13 Всевишній зіслав мені ласку й прихильність Салманассара, і я був купцем для нього. 14 я ходив у Мідію й склав у Гаваела, сина Гаврі, в Мідійських Рагах, 10 талантів срібла. 15 Коли ж помер Салманассар, на місце його став царем Санхериб, син його; дороги до Мідії стали непевними, і я не міг більш туди ходити. 16 За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду; 17 хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його. 18 Ховав я також тих, що їх убив Санхериб, коли, втікаючи, відступав з Юдеї, під час суду, що вчинив над ним Цар неба за богохульства, яких він допустився. А вбив він у своїм гніві багато синів ізраїльських; тіла їх я викрадав і ховав. Санхериб шукав їх, але не знаходив. 19 Тоді хтось із Ніневії пішов до царя й доніс на мене, що я ховав їх, і я мусів був сховатись. Коли ж я довідався, що цар знає про мене й шукає, щоб мене вбити, злякавсь я й утік. 20 Усе моє майно було розграбовано, усе пішло до царської скарбниці, і не лишилося нічого в мене, крім моєї жінки Анни та сина Товії. 21 Та не пройшло й 50 день, як обидва його сини забили його й утекли в гори Араратські, і замість нього став царем його син Сахердон, що настановив Ахіяхара, сина мого брата Анаела, над усіма розрахунками в своїм царстві, так що він мав у своїй владі всю управу. 22 Тоді Ахіяхар заступився за мене, і я повернувсь у Ніневію, бо Ахіяхар був уже за Санхе-риба, асирійського царя, головний чашником, і над печаттю, і управителем, і головним рахунковим. Сахердон настановив його другим по собі. Був же він з моєї рідні й доводився мені братаничем.

2. Товит сліпне

1 За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати. 2 І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!» 3 І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили.» 4 Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце. 5 Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати. 6 Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» – і я плакав. 7 А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його. 8 Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!» 9 Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки. 10 Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, – і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди. 11 Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи 12 й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко. 13 І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене.» 14 А вона до мене: «Таж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього.»

3. Молитва Товита 1-6; лиха доля й молитва Сари 7-17

1 І в моїй душі зродився глибокий смуток, і я, зідхнувши, заплакав і, стогнавши, почав молитись: 2 «Ти – справедливий, Господи, й усі твої діла – справедливі! Усі твої путі – милость і правда; ти – суддя світу! 3 Отож і нині, Господи, згадай мене й споглянь на мене! Не карай мене за мої гріхи та за провини, ані за ті, що ними мої предки перед тобою согрішили, 4 не слухавши твоїх наказів. Ти видав нас на грабування, у неволю та на смерть, на притчу й на глум, на ганьбу усім народам, серед яких ти нас розсіяв. 5 І нині численні твої суди – правдиві, коли караєш мене за гріхи моїх предків, бо твоїх заповідей ми не чинили і по правді перед тобою не ходили. 6 Отож і нині роби зо мною, як тобі завгодно; вели забрати мою душу, щоб я із поверхні землі зникнув і став землею знову, через те, що ліпше мені вмерти, ніж жити; наслухався я вже дорікань брехливих, і печаль велика мене огорнула. Вели, Господи, щоб я звільнився від цієї нужди! Звільни мене на місце вічного спочинку і не відвертай, Господи, свого обличчя від мене, бо ліпше мені вмерти, ніж дивитись на ті великі злидні життя мого, та й не чути отих образ!» 7 Того ж самого дня сталося, що й Сарі, дочці Рагуела, який жив у Екбатані, в Мідії, довелося слухати докори від однієї з слугинь свого батька, 8 тому що вона була віддана сімом чоловікам, яких Асмодей, лихий демон, убив перед тим як вони були з нею, як то звичайно буває з жінками. Слугиня їй дорікала: «То ти вбиваєш твоїх чоловіків! Оце вже за сімох була віддана, а ні від одного не дістала єси імени. 9 Чого ж то нас бити за твоїх чоловіків – того, що вони померли? Іди геть за ними, щоб нам повік не бачити від тебе ні сина, ні дочки!» 10 І сумно стало тоді на душі у Сари; заридала вона, вийшла на гору до батькової світлиці й хотіла повіситись; але, роздумавши, сказала: «А що як моєму батькові будуть докоряти й скажуть: Однісіньку дочку мав єси любу, та й та повісилася з горя! – Цим я звела б на старість батька зо смутком у могилу. Краще мені не вішатись, а просити Бога, щоб померти й тих докорів ніколи за життя свого не чути!» 11 І в той же час простягла до вікна руки й почала так молитись: «Благословен єси, о Боже милосердний! Благословенне ім’я твоє повіки! Нехай усі діла твої благословлять тебе повіки! 12 І сьогодні моє обличчя звернене до тебе, і очі мої дивляться на тебе. 13 Вели, Господи, мене забрати з цього світу, щоб мені більш не чути докорів. 14Ти знаєш, Господи, що я невинна, ніякий чоловік мене не доторкався. 15 Я свого імени не збезчестила, ні імени мого батька, в краю мого вигнання. Я одиначка в мого батька, і другої дитини він не має, щоб його спадкоємцем бути. Не має він ні близького брата, ні родича не має, щоб мені зберегти себе йому за жінку. Померло в мене вже сім. Навіщо ж мені далі жити? Коли ж тобі не вгодно мене вбити, поглянь на мене, змилуйся надо мною, щоб мені стих докорів більш не чути!» 16 Молитва обидвох була вислухана одночасно перед славою Божою; 17 і був посланий Рафаїл, щоб вилікувати обох їх: у Товита зняти з очей більма, щоб він міг знову бачити світ Божий, а Сару, дочку Рагуела, віддати за жінку Товії, синові Товита, і звільнити її від Асмодея, лихого демона, бо вона Товії належала перед усіма іншими, які хотіли б побратися з нею. Того ж часу Товія повертався знадвору до хати, а Сара, дочка Рагуела, сходила з верхньої світлиці.

4. Повчання Товита синові

1 Того ж дня згадав Товит про гроші, що склав їх у Гаваела в Рагах, у Мідії, 2 і сказав сам до себе: «Дійшов я вже до того, що просив собі смерти. Прикличу отже мого сина Товію, і скажу йому, раніше ніж умерти, про ті гроші.» 3 Та й прикликав він сина свого Товію, і коли той прибув, сказав до нього: «Як умру, то поховай мене належно. Шануй рідну матір, не покидай її ніколи, поки життя твого. Роби те, що їй любе, й не засмучуй її серця ніяким твоїм учинком. 4 Згадай, моя дитино, про всі ті небезпеки, яких вона зазнала з-за тебе, коли ти був у її лоні. А як умре, то поховай її в одному гробі біля мене. 5 У всі свої дні, дитино, згадуй про Господа, щоб не захотілось тобі згрішити й переступати заповіді його. Твори праведність усі дні життя свого і не ходи несправедливими дорогами. 6 Бо ті, що чинять правду, в ділах своїх будуть щасливі, як усі ті, що чинять справедливість. 7 Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе. 8 Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати. 9 Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби, 10 тому що милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву. 11 Милостиня ж – приємний дар для всіх, що її чинять, перед Всевишнім. 12 Бережись, моя дитино, всякої розпусти й насамперед візьми собі жінку з роду твоїх предків. Не бери жінки-чужинки, що не з родини твого батька, бож ми сини пророків. Ной, Авраам, Ісаак, Яків, батьки наші від віку, – затям це собі, дитино, добре, – усі вони взяли собі жінок з-поміж своїх рідних, і були вони благословенні в своїх дітях, і потомство їхнє успадкує землю. 13 Та й нині, моя дитино, люби твоїх братів і не погорджуй у своїм серці ні синами від твоїх братів, ні дочками твого народу, щоб з них не взяти собі жінку, тому що в гордощах – руїна й неладу багато, у ледарстві – недостача й велика біда, бо ледарство є матір’ю голоднечі. 14 Заплати нікого з тих, що працюватимуть на тебе, в себе не затримуй; віддавай її негайно. Коли ти Богові будеш служити, то будеш мати нагороду. Вважай на себе, моя дитино, в усіх ділах твоїх. Будь завжди чемний у поведінці. 15 Не роби іншим того, що тобі не любе. Вина не пий аж-до пияцтва; пияцтво нехай тебе не супроводжує ніколи. 16 Зо свого хліба дай голодному, а з одежі – нагим. З усього того, що прибуває тобі, давай милостиню, нехай твоє око не буде зависне, коли будеш її робити. 17 Вилий своє вино та хліб на гробі справедливих, а грішникам не давай нічого. 18 У кожного розумного шукай поради, і всякою корисною порадою не знехтуй. 19 Увесь час благослови Господа Бога. Проси в нього, щоб твої дороги були прості й усі стежки та заміри таланили. Ніякий бо народ не має (доброї) поради; єдиний же Господь дає всі блага. (Він, кого хоче, вивищує), він, кого хоче, понижує глибоко аж до аду. Тож і нині, дитино, пам’ятай про ці заповіді! Й нехай вони не зітруться з твого серця. 20 Оце тепер, моя дитино, я тебе повідомлю, що я склав 10 талантів сріблом у Гаваела, сина Гаврі, що в Рагах, у Мідії. 21 Не бійсь, дитино, що ми зубожіли. Є в тебе багато добра, коли боїшся Бога, уникатимеш гріха й чинитимеш добро перед Господом, Богом твоїм.»

5. Товія виправляється в дорогу 1-3; Архангел Рафаїл супутником Товіі 4-23

1 Тоді Товія відповів своєму батькові, кажучи: «Я зроблю, тату, все, що ти мені заповідав; 2 але як мені ті гроші у Гаваела відібрати? Ні я його, ні він мене не знає. Який знак дам йому, щоб він мене впізнав, мені повірив і звернув мені гроші? Та й шляхів туди не знаю, щоб пуститись у Мідію в дорогу.» 3 На це Товит відказав своєму синові Товії: «Він дав мені свою розписку, а я дав йому свою, роздерши її на двоє й кожен з нас узяв одну половину, і я передав її йому разом з грішми. Оце тепер уже 20 років, як я склав ці гроші. Шукай, отже, собі тепер, дитино, якогось вірного чоловіка, щоб пішов з тобою в дорогу, ми заплатимо йому аж до твого повороту, і забери від Гаваела гроші.» 4 Вийшов Товія шукати чоловіка, який міг би піти з ним у Мідію і який знав би туди дорогу. Вийшов він і знайшов ангела Рафаїла, що стояв перед ним, але він не знав, що це ангел Божий, 5 і сказав до нього: «Звідки ти, юначе?» Той же відповів: «Із синів Ізраїля, твоїх братів. Я прибув сюди шукати праці.» Товія спитав його: «Чи знаєш дорогу, що веде в Мідію?» 6 А той відказав йому: «Так! Я там бував часто й знаю дуже добре всі дороги. Нераз ходив я в Мідію й ночував у Гаваела, нашого брата, що живе в Рагах, в Мідії, добрих два дні ходи від Екбатани до Раг, що в горах, – Екбатана ж серед рівнини.» 7 Товія ж сказав йому: «Почекай мене, юначе! Я піду повідомлю батька. Мені потрібно тебе, щоб ти пішов зо мною в дорогу, і я тобі дам за це платню.» 8 Той же відповів: «Гаразд, чекатиму тебе, гляди ж, не барися.» 9 Увійшов Товія й оповів все своєму батькові Товитові, і сказав до нього: «Ось ізнайшов я чоловіка з наших братів, із синів Ізраїля.» Батько сказав йому: «Поклич мені того чоловіка, бо хочу знати, з якого він роду, з якого він коліна й чи можна покластися на нього, що він, дитино, піде з тобою в дорогу.» 10 Вийшов Товія і покликав його й сказав йому: «Юначе, мій батько тебе кличе.» І він увійшов, а Товит перший привітав його. Рафаїл же сказав до нього: «Вітаю тебе щиро й бажаю тобі щастя!» На це Товит відповів: «Яке вже там для мене щастя! Для мене, що нездужаю на очі й світла небесного не бачу, що лежу в темряві, немов померлі, що вже не бачать світла! Живу, але мов мертвий; голос людей чую, але їх не бачу.» Тоді Рафаїл сказав до нього: «Бадьорся! Богові легко тебе уздоровити, не падай духом!» Тоді Товит промовив до нього: «Мій син Товія хоче йти в Мідію. Чи не міг би ти піти разом з ним та бути йому проводирем? Я дам тобі, брате, за це платню.» Той відповів йому: «Можу піти з ним, та й дороги її усі знаю; ходив я часто в Мідію й пройшов усі її рівнини й гори. Знаю всі її дороги.» 11 Товит спитав його: «З якої ти родини, брате, з якого ти коліна? Скажи мені, мій брате!» 12 А той сказав до нього: «Навіщо тобі знати моє покоління?» Товит сказав: «Хочу напевне знати, брате, чий ти і як звешся?» 13 Тут Рафаїл сказав: «Я – Азарія, син Ананії Великого, з-поміж твоїх братів.» 14 На це Товит мовив: «Здоров будь з приходом, і цілий, брате! Не гнівайся на мене, що я хотів дізнатись правду про твою родину. Таж ти доводишся мені кревним; ти – з гарного й почесного роду. Я знаю добре Ананію й Натана, обидвох синів Семеї Великого, як вони вкупі зо мною ходили в Єрусалим і там молилися зо мною; вони ніколи від віри не відступали. Що то за гарні були люди, оті твої брати! Ти з доброї родини, гостинно прошу, отже, до хати.» 15 А далі додав: «Я дам тобі платню, драхму на день, і те, що потрібне тобі й моєму синові. 16 Іди ж у дорогу з моїм сипом. Я ще й причиню до платні твоєї.» 17 А Рафаїл йому сказав: «Я піду з ним, і ти не бійся; живі-здорові пустимося в дорогу й живі-здорові повернемось назад до тебе, дорога бо безпечна.» Товит же до нього: «Благословення на тобі, брате!» І прикликав сина та й сказав до нього: «Моя дитино! Приготуй усе, що потрібне на дорогу, і рушай з твоїм братом, а Бог неба нехай рятує вас у дорозі й поверне вас здоровими назад до мене; ангел його нехай буде завжди при вас у дорозі, щоб вас, дитино, захищати.» Тут молодий Товія, поцілувавши батька-матір, вийшов, щоб іти в дорогу. Товит же мовив до нього: «Ідіть здоровії.» 18 Мати ж заходилася плакати й сказала до Товита: «Навіщо ти послав мою дитину? Чи ж він не був підпорою рук наших, що входив і виходив перед нами? 19 Замість їх відбирати, оті гроші, ліпше було б утратити їх, щоб тільки син зостався! 20 Досить нам для життя й того, що Господь дав нам.» 21 А він сказав їй: «Не побивайся! Наша дитина здоровою піде в дорогу й здоровою повернеться назад до нас; очі твої його побачать у той день, коли він повернеться до тебе здоровим. 22 Не журись, не бійся за них, сестро, бо ангел добрий буде його супроводжувати, йому щаститиме в дорозі, і він повернеться живим-здоровим.» 23 І перестала плакати.

6. Величезна риба 1-9; ангел говорить Товії про одруження з Сарою 10-19

1 Хлопець пустився з ангелом у дорогу, і пес теж пустився з ним і біг за ними. Ішли вони обидва, і як настала перша ніч, переночували над рікою Тигром. 2 Хлопець зійшов у воду вмити ноги в ріці Тигрі, а велика риба вискочила з води й хотіла проглинути ногу у хлопчини, аж той скрикнув. 3 Ангел сказав хлопчині: «Схопи й тримай добре рибу!» Схопив хлопчина рибу й витягнув на берег. 4 Далі сказав ангел до нього: «Розітни рибу, вийми з неї жовч, серце й печінку і сховай собі їх, а тельбухи викинь, бо її жовч, серце й печінка пожиточні на ліки.» 5 Розтяв хлопчина рибу й вийняв жовч, серце та печінку, спік трохи тієї риби і з’їв, а решту, посоливши, сховав. 6 І вирушили вони собі обидва разом далі, аж наблизилися до Мідії. 7 Тоді хлопчина спитав ангела, кажучи до нього: «Брате Азаріє! Що то за лік у серці, в печінці й у жовчі?» 8 Відповів йому ангел: «Серце й печінку цієї риби треба курити перед чоловіком чи жінкою, якщо їх мучить демон або злий дух, та й які б там не були муки – вони зникнуть і більше не будуть мучити. 9 А жовч є на те, щоб намастити нею очі в чоловіка, що має на них більма, подути на них, і вони вигояться.» 10 Коли вони ввійшли в Мідію й вже наближалися до Екбатани, 11 Рафаїл сказав до хлопця: «Брате Товіє!» Той же йому відповів: «Тут я!» Далі сказав до нього: «Цієї ночі ми мусимо спати в Рагуела; він же доводиться тобі родичем. Є у нього дочка, що зветься Сара. 12 Нема у нього, крім одиначки Сари, ні сина, ні дочки. Ти їй з усіх найближчий родич, і вона тобі належиться за правом, і все, що є в її батька, тобі належиться у спадщину. Дівча ж то розумне, відважне й дуже гарне, та й батько її теж чоловік порядний.» 13 Потім додав: «Ти маєш на те право, щоб її взяти. Послухай мене, брате! Я поговорю цієї ночі з батьком про дівчину, щоб нам узяти її тобі як наречену. А як повернемося з Раг, справимо весілля. Я знаю, що Рагуел не може її тобі відмовити або заручити за другого; інакше, за законом Мойсея, накликав би на себе смерть, бо знає, що його дочка перед усіма іншими належиться тобі за правом. Тож слухай мене, брате! Ми поговоримо про дівчину цієї ж ночі й заручимо її за тебе. А як повернемося з Раг назад, візьмемо її з собою й приведемо з нами в дім твій.» 14 Тоді Товія у відповідь сказав Рафаїлові: «Брате Азаріє! Чув я що вона вже була віддана за сімох чоловіків, і всі вони загинули в весільній почивальні тієї ж ночі, коли входили до неї. Чув я також, як люди говорили, що то демон їх повбивав; 15 і я тепер боюся, їй він не робить ніякого лиха, але, як тільки хто захоче наблизитись до неї, він того вбиває. Я – одинак у свого батька, і якби я вмер, тим звів би батька свого й неньку з горя живими в могилу. Другого ж сина в них немає, щоб їх поховав.» 16 Рафаїл відповів: «Хіба ти не пригадуєш веління твого батька, коли він наказав тобі взяти жінку з дому твого батька? Послухай же мене, брате! Не зважай на того демона, візьми її. Я знаю, що вона цієї ночі буде дана тобі за жінку. 17 Коли ввійдеш у весільну почивальню, візьми з собою риб’ячу печінку й серце та й поклади на жар кадильний, і тоді здійметься запах; а демон його понюхає і втече, та й повіки не з’явиться він більше до неї. 18 А коли ти будеш із нею, то насамперед устаньте обоє й помоліться та й просіть у Господа небесного, щоб зійшло на вас милосердя й спасіння. Не бійсь! Вона ж тобі суджена споконвіку. Ти врятуєш її, і вона піде з тобою, і я вірю, що в тебе будуть від неї діти, а будуть вони тобі як брати. Тож не журися!» 19 Коли Товія вчув слова Рафаїла, що вона йому сестрою, з дому його батька, злюбив він її вельми, і серце його прив’язалось до неї.

7. У домі Рагуела

1 Коли ввійшли вони в Екбатану, Товія сказав до нього: «Брате Азаріє! Веди мене просто до нашого брата.» І повів його ангел у дім Рагуела. Вони застали його саме, як він сидів біля воріт, що до двору, і привітали його перші. Рагуел же до них озвався: «Сердечний вам привіт, браття! Здоровенькі прибули!» І ввів їх до господи. 2 Потім сказав до жінки Едни: «І як же цей юнак схожий на Товію, мого брата!» 3 Една спитала їх: «Звідкіля ви, брати?» Ті їй відповіли: «Ми з синів Нафталі, що забрано їх у неволю в Ніневію.» 4 Далі спитала: «Чи знаєте Товита, нашого брата?» Ті ж їй відповіли: «А тож, знаємо його.» 5 «Чи він живий-здоровий?» – «Так, живий-здоровий.» Тут додав Товія: «Він – мій батько.» 6 Скочив Рагуел на рівні ноги, поцілував його й заплакав. Потім заговорив до нього й сказав: «Благословен єси, моя дитино! Ти – син гарного й доброго чоловіка. Яке тяжке нещастя, що осліп такий справедливий та добродійний муж!» І він припав на шию Товії, свого брата, і заплакав. 7 Жінка його Една й собі у сльози над його нещастям, заплакала й дочка їхня Сара. 8 Зарізали вони барана з отари й прийняли їх радо. 9 А як скупалися й помолилися, посідали за стіл, то Товія заговорив до Рафаїла: «Брате Азаріє, скажи Рагуелові, щоб видав за мене сестру мою Сару.» 10 Почув таку розмову Рагуел і сказав юнакові: «Їж, пий, і веселися цієї ночі: нема бо, брате, іншого, кому б належало взяти дочку мою Сару, окрім тебе; та й я теж не маю влади видати її іншому мужеві, крім тебе, бо ти мені найближчий родич. Отож тепер, дитино, відкрию тобі правду: 11 Я видав був її вже сімом чоловікам з-поміж братів наших, і всі вони вмирали тієї ночі, коли входили до неї. Отож тепер, моя дитино, їж, пий, і Господь учинить з вами свою ласку.» 12 Товія ж на те: «Не їстиму й не питиму нічого, поки не залагодиш моєї справи.» А Рагуел сказав до нього: «Добре! Вона буде тобі дана за рішенням закону Мойсея; бо й самим небом рішено, що вона має бути віддана тобі за жінку. Візьми з собою твою племінницю. Відтепер ти – її брат, а вона – твоя сестра. Вона дана тобі від сьогодні й повіки. Нехай Господь, моя дитино, цієї ночі дасть вам щастя з неба, і вчинить з вами милость і спокій.» 13 І прикликав Рагуел дочку свою Сару, і коли та підійшла до нього, взяв її за руку й дав Товії, кажучи: «Візьми її собі за жінку згідно з законом та рішенням, записаним у книзі Мойсея. Вона – твоя, і ти щасливо відведеш її до твого батька. Нехай же Бог, що на небі, пошле вам щастя у дорозі.» 14 Потім покликав її матір, звелів принести сувій паперу й написав шлюбний договір, що дає її йому за жінку за рішенням закону Мойсея; опісля щойно почали вони їсти й пити. 15 Потім Рагуел прикликав свою жінку Едну й сказав їй: «Приготуй, сестро, другу кімнату, і введи туди Сару.» 16 Пішла вона в спальню й, постеливши, як він сказав їй, ввела її туди й заходилася плакати над її долею. Далі втерла сльози й сказала Сарі: 17 «Бадьорся, доню! Нехай Владика неба дасть тобі замість смутку радість. Кріпись, доню!» Та й вийшла.