Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 І звелів він увести її туди, де був складений його срібний посуд, і наказав дати їй їсти від страв і пити із свого вина. 2 Але Юдита сказала: «Не буду їсти того, щоб не стати згіршенням. Досить для мене того, що я принесла з собою.» 3 Олоферн же до неї: «А як не стане того, що принесла ти з собою, звідкіля нам роздобути такого самого для тебе? Між нами нема нікого з твого народу.» 4 Юдита йому відрекла: «Клянусь твоїм життям, мій пане, що твоя слугиня не встигне спожити того, що при собі має, як Господь виконає через мене те, що задумав.» 5 І слуги Олоферна привели її до намету, де вона спала до півночі. А як настала ранішня варта, то встала 6 і послала Олофернові сказати: «Нехай мій пан звелить, щоб твоїй слугині можна було вийти на молитву.» 7 І Олоферн звелів своїй сторожі не боронити їй того. Три дні пробула вона в таборі. Виходила щоночі в байрак ветульський і милась у таборі біля джерела. 8 Як же вона повернулась, молилась до Господа, Бога Ізраїля, спрямувати її дорогу, щоб піднести синів свого народу. 9 Вона поверталась очищена й сиділа в наметі, аж поки десь підвечір не приносили їй страву. 10 Четвертого дня Олоферн учинив бенкет самим своїм старшинам, не покликавши нікого з тих, що були запрошувані звичайно. 11 Він же мовив до Багоаса, скопця, що був над усім у нього: «Піди но до тієї жінки-юдейки, що в тебе, і умов її, щоб прийшла до нас їсти й пити з нами. 12 Сором був би для нас, якби ми випустили таку жінку, не забавившися з нею. Як же нам не пощастить її переконати, будуть із нас сміятись.» 13 Вийшов Багоас від Олоферна, прийшов до неї та й каже: «Чи не могла б оця красуня-дівчина не барившися піти до мого пана, щоб посісти почесне місце проти нього та пити весело з нами вино, тож стати сьогодні, немов одна з дочок асирійських, що пробувають у палаті Навуходоносора?» 14 Юдита йому на те: «А хто ж така я, щоб перечити моєму панові? Усе, що моєму панові завгодно, я зроблю негайно, й це буде моєю радістю по день моєї смерти.» 15 Встала вона й прибралась у свою одежу та у всі жіночі прикраси; а слугиня її пішла перед нею і розстелила на землі для неї перед Олоферном шкуру, що Багоас дав був Юдиті на те, щоб вона, лігши, могла на ній споживати свою щоденну страву. 16 Як же ввійшла Юдита і примістилася, серце в Олоферна забилося, душа його зворушилась, і він весь запалав пристрастю до неї; він з того дня, коли її наглянув, тільки й чигав нагоди, щоб її спокусити. 17 Мовив він до неї: «Пий лишень і веселися з нами.» 18 Юдита ж йому: «А вже, пане, буду пити, бо відколи я на світі, мені ніколи не було так весело, як нині.» 19 І взяла та й їла і пила перед ним те, що її слугиня зготувала їй. 20 Олоферн був радий з неї і випив силу вина; відколи він народився, ніколи ще не випив стільки за один день.

13. Юдита відтинає голову Олофернові

1 Як настав же вечір, слуги його почали швидко розходитись. Багоас замкнув зовні намет, відіславши тих, хто були ще коло його пана, й вони пішли спати, бо всі були стомлені надмірним пияцтвом. 2 Зосталась лиш сама Юдита у наметі та Олоферн, що простягнувсь на ліжку, бо був перепитий вином. 3 Юдита сказала до своєї слугині стати зовні її спочивальні й чекати, поки сама не вийде, як то щодня робила, бо сказала, що вийде на молитву. Те саме вона сказала й Багоасові. 4 Усі розійшлися, і в спочивальні нікого, чи він малий, чи великий, не зосталось. Тоді Юдита стала біля його ліжка та й промовила в дусі: «Господи, Боже Всемогутній! Поглянь на діло рук моїх у цю годину для звисочення Єрусалиму! 5 Бо нині час допомогти твоєму спадкоємству і виконати мій намір – розгромити ворогів, що проти нас повстали.» 6 І підійшовши до підпори ложа, що була близько від голови Олоферна, зняла шаблюку з неї 7 й, наблизившись до ложа, схопила його голову за волосся і сказала: «Скріпи мене, Господи, Боже Ізраїля, цієї днини!» 8 І двічі щосили вдарила його по шиї, й відтяла йому голову. 9 Потім відкотила тіло від постелі, здерла із стовпців заслону й за якийсь час вийшла; голову Олоферна ж дала вона слугині, 10 яка вкинула її в торбу на харчі.

По тому вийшли через табір обидві разом, за звичаєм, на молитву і, пройшовши табором, обійшли байрак, зійшли вгору до Ветулії й прибули під браму міста. 11 Ще здалека закричала Юдита до вартових, що були при воротах: «Відчиніть, відчиніть ворота! З нами Бог, наш Бог; він ще докаже сили в Ізраїлі, виявить свою потугу проти ворогів, як він і зробив нині! 12 Скоро мужі міста почули її голос, притьмом зійшли до воріт міських та й скликали старших міста. 13 І збіглись усі від найменшого до найбільшого, бо їм здавалось неймовірним, що вона повернулась, тож, відчинивши браму, прийняли їх, запалили вогонь, щоб було видко, та оточили їх.

14 Юдита ж до них промовила вголос: «Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших.» 15 Тоді вийняла вона з торби голову й показала їм, кажучи: «Ось голова Олоферна, головного полководця асирійського війська; ось завіса, що під нею він спав, коли був п’яний! Господь його побив рукою жінки! 16 Слава Господеві, що зберіг мене на путі, якою я ступала, бо мій вигляд звів його – йому ж на погибель. Він не вчинив зо мною гріха мені на ганьбу та на сором.» 17 Зрадувався вельми ввесь народ і, припавши до землі, поклонились вони Богові й сказали разом: «Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу!» 18 Озія ж промовив до неї: «Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок на землі! Благословенний Господь Бог, що створив небо й землю, що повів тебе на те, щоб стяти голову вождеві наших ворогів. 19 Уповання на тебе ніколи не пропаде в серці людей, які згадуватимуть повіки силу Божу. 20 Хай Бог тобі вчинить, на вічне вивищення, щоб ти зазнала благ за те, що власного життя не пощадила тоді, як рід наш був принижений, але відвернула наш занепад, поводившись по правді перед нашим Богом.» Ввесь народ озвався: «Нехай так буде!»

14. Юдеї нападають на асирійський табір

1 Юдита ж до них промовила: «Послухайте мене, браття! Візьміть оцю голову й повісьте на верху вашого муру. 2 А як на світ благословитиметься і зійде сонце над землею, кожний з вас візьме військову зброю й кожний воїн вийде з міста. Ви настановите вождя над ними, немов би ви хотіли спуститись на рівнину до передньої стежі асирійців, але не сходіть. 3 Ці схопляться за повну зброю, кинуться у табір і збудять вождів асирійського війська, що прибіжать знову до намету Олоферна, але його не знайдуть. Тоді нападе на них страх, і вони втечуть від вас. 4 Ви й усі мешканці Ізраїльського краю пуститесь навздогін за ними, будете їх бити здовж їхньої дороги. 5 Та перше, ніж те вчинити, покличте мені Ахіора аммонія, щоб бачив та впізнав того, який зневажив дім Ізраїля і його самого до нас на смерть вислав.» 6 І покликали Ахіора з дому Озії. Як же той прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка з народних зборів, припав обличчям до землі й знепритомнів. 7 Підвели його, і він припав до ніг Юдити та й, уклонившись їй, промовив: «Благословенна єси по всьому наметі Юди й у всіх народів, ти, чиє ім’я почувши, зжахнуться! 8 Тепер повідай же мені, що ти вчинила цими днями.» І Юдита оповіла йому посеред народу все, що вчинила від того дня, коли була відійшла, і аж до тієї миті, коли розмовляла з ними. 9 Як перестала говорити, народ закричав голосно, тож їхній веселий крик розлігся містом. 10 Ахіор же, побачивши все, що вчинив Господь Ізраїля, увірував твердо в Бога, прийняв обрізання і був зачислений до дому Ізраїля аж по цей день. 11 А як настав ранок, мешканці Ветулії вивісили на мурі голову Олоферна; кожний муж узяв свою зброю, й вони вийшли загонами на схили гори. 12 Побачили їх асирійці, послали, щоб попередити своїх вождів, а ці пішли до отаманів, тисячників і до всіх старшин. 13 Прибули вони до намету Олоферна й мовили до того, що був над усім його майном: «Збуди лишень нашого пана, бо он ті раби насмілилися спуститись проти нас до бою, самим собі на цілковиту загладу.» 14 Увійшов Багоас і вдарив об завісу в наметі, гадав бо, що той спав з Юдитою. 15 Але що ніхто не озвався, то він і відхилив завісу, ввійшов у спочивальню й знайшов його простягнутого на порозі, мертвого, без голови. 16 І закричав сильно, заходився плакати, стогнати, вельми взивати, роздер на собі одіж:, 17 а потім увійшов у намет, де перебувала Юдита і, не знайшовши її, вискочив до народу й закричав: 18 «Раби вчинили зраду! Одна жінка з-поміж єврейок навела сором на дім царя Навуходоносора! Ось бо Олоферн лежить на землі мертвий, без голови!» 19 Почувши це начальники асирійського війська, порвали на собі одежу й вельми упали на дусі. І серед табору зчинивсь надто великий крик та лемент.

15. Розгром асирійців і радість юдеїв

1 Якже почули ті, що були в наметах, про те, що сталось, отетеріли. 2 Тремтіння й страх напав на них, так що не було й двох людей, які були б укупі; всі порозбігались різними стежками по долині та по горах. 3 Ті, що розтаборились у горах навколо Ветулії, теж кинулись утікати. Тоді сини Ізраїля, – усі вояки, що були між ними, – вдарили на них. 4 Озія вислав посланців у Ветемостем, Бевай, Хову, й Колу та в усю землю Ізраїля, щоб ті оповіли про те, що сталось, та щоб усі накинулись на ворогів і винищили їх. 5 Як тільки почули про це сини Ізраїля, всі разом напали на них і стинали аж до Хови. Так само і в Єрусалимі й з усіх гір пристали до них люди, бо їм були сказали про те, що сталось у таборі їхніх ворогів. Та й ті, що в Гілеаді та Галилеї, вдарили на них збоку, розпорошили їх дуже, аж дійшли вони до Дамаску та його околиць. 6 Решта ж мешканців у Ветулії кинулась на асирійський табір й розграбувала його, отож і розбагатіли вельми. 7 Сини ж Ізраїля, повернувшися з битви, заволоділи тим, що зосталось. Села й хутори по горах та в долині також: захопили велику здобич, бо було її неймовірна сила. 8 Первосвященик Йоаким і рада (старших) синів Ізраїля, що жили в Єрусалимі, прийшли, щоб подивитись на ті блага, які Господь учинив для Ізраїля, та щоб побачити Юдиту і її привітати. 9 А як увійшли до неї, то взяли її вихваляти однодушно та промовляти до неї: «Ти слава Єрусалиму! Ти велика гордість Ізраїля! Ти велика честь нашого роду! 10 Вчинила єси все це своєю рукою. Вчинила єси для Ізраїля великі блага, і Богові це було приємно. Благословенна будь Господом Вседержителем по віки вічні!» І ввесь народ сказав: «Нехай так буде!» 11 Тридцять день народ грабував табір. Намет Олоферна й увесь його срібний посуд, ліжка, балії і все начиння дали Юдиті; вона ж, забравши те, навантажила на свого мула, запрягла його до воза й ще нагромадила те на віз. 12 Усе ізраїльське жіноцтво збіглося, щоб подивитись на неї; величали вони її, повівши хоровід навколо неї. А вона, взявши гілки в руки, роздавала їх жінкам, що були з нею. 13 Опісля вони вінчались оливкою, вона й ті, що були з нею; а вона йшла перед народом, ведучи танок усього жіноцтва; кожний тоді муж Ізраїля, озброєний, з вінцями, йшов слідом за ними, виспівуючи пісень. 14 Юдита же перед усім Ізраїлем почала цю подячну пісню, і ввесь народ уголос заспівав цю пісню хвали.

16. Пісня Юдити 1-17; останні дні й смерть Юдити 18-23

1 Отож Юдита промовила: «Вдаряйте в бубни на прославу мого Бога, хай Господові звучать цимбали, зладьте для нього псалом і пісню, знесіть, призовіть його ім’я! 2 Бо він є Бог, що розбиває війни; Господь, який, отаборившися серед народу, вирвав мене з рук моїх гнобителів. 3 Прийшов Ашшур із гір, із півночі прийшов із тьмою свого війська, безліч якого ручаї загородила, а кіннота горби вкрила. 4 Він хвалився, що спалить край мій, що мечем вистинає моїх юнаків, розіб’є об землю моїх немовляток ссущих, віддасть на здобич моїх діток малих, видасть на луп моїх дівчаток. 5 Але Господь Вседержитель звів їх нанівець рукою жінки. 6 Бо витязь їхній поліг не від руки вояків, ані нащадки велетнів його не побили, ані високі багатирі не накинулись на нього, лише – Юдита, дочка Мерарі! Вона зробила його млявим красою свого виду! 7 Вона скинула з себе вдовину одіж, щоб підбадьорити в Ізраїлі пригноблених. Обличчя намастила собі миром, 8 волосся на собі прибрала в пов’язь і надягнула, щоб звести його, льнянії шати. 9 Її сандалик привабив його очі, врода її полонила його душу, шаблюка перетяла його горло! 10 Перси жахнулись її відваги, й мідяни від її сміливости сторопіли. 11 Мої смиренні крикнули, й ті полякалися, мої кволі закричали й нагнали їм страху, зняли свій голос і ті кинулись у розтіч. 12 Сини служниць прошили їх і поранили їх, немов синів утікачів. Отак погинули вони в битві Господа мого. 13 Я воспіваю моєму Богові нову пісню. Ти, Господи, великий, сильний! Ти – дивний силою, непереможний! 14 Нехай усі твої творіння тобі служать, бо ти сказав, і вони з’явились, вислав твій дух – і він сотворив їх. Ніхто не може протистати голосові твоєму! 15 Навіть як гори задрижать до основ з водами, скелі, наче віск, перед обличчям твоїм розтануть, ти все ж таки прихильний тим, хто тебе боїться. 16 Мала бо річ – усяка жертва благовонна, а вже найменша – всякий жир, тобі на всепалення. Та той, хто Господа боїться, понад усе великий. 17 Горе народам, що повстають проти мого роду, Господь Вседержитель скарає їх у день суду, нашле вогонь і черву на їхнє тіло, і вони плакатимуть у муках повіки.» 18 А як прийшли в Єрусалим, то поклонились Богові, й коли народ очистивсь, принесли свої всепалення, добровільні жертви й дари. 19 Юдита посвятила Богові все рухоме майно Олоферна, що дав їй був народ; і завісу, що сама була взяла з його ліжка, теж посвятила Богові. 20 Народ радувався у Єрусалимі перед Святим святих три місяці, і Юдита була з ними. 21 А як минув той час, то кожний повертавсь додому, й Юдита пішла в Ветулію й проживала собі у своїм маєтку та й за життя свого була славетною по всій землі. 22 Чимало просило в неї руки, та ні один чоловік не спізнав її за всі дні її життя, відколи помер її чоловік Манассія і був приєднаний до свого люду. 23 Слава про неї зростала дедалі більше й більше, і вона постарілася в домі мужа свого, проживши 105 років. Слугиню свою вона випустила на волю. Померла ж вона в Ветулії, й поховано її в печері її чоловіка Манассії. 24 Дім Ізраїля оплакував її сім день. Перед смертю вона розділила майно між усіма родичами Манассії, свого чоловіка, та між власною ріднею. 25 І не було більш нікого, хто б непокоїв синів Ізраїля за днів Юдити – та й довгий час після її смерти.

Книга Естери

1. Бенкет у царя Ксеркса 1-9; цариця Вашті зазнає неласки 10-22

1 Було це за часів Ксеркса, того Ксеркса, що царював від Індії до Етіопії над 127 країнами, 2 того часу, як цар Ксеркс сидів на своєму царському престолі в Сузи-замку. 3 На третьому році свого царювання справив він бенкет усім своїм князям і придворцям, отаманам війська перського й мідійського, боярам та намісникам країн, що були скликані до нього. 4 їм показував він довгий час, 180 днів, великі багатства свого царства та пишний блиск своєї величности. 5 А як минув той час, справив цар усьому людові, що перебував у Сузи-замку, від великого до малого, семиденний бенкет у садовій огорожі царського палацу. 6 Білі й блакитні бавовняні тканини звисали поприв’язувані вісоновими та пурпуровими шнурками до срібних кілець та мармурових стовпів. Золоті й срібні дивани були на помості, викладеному порфіром, білим мармуром, перловиною та дорогим каменем. 7 Напої подавано у золотих кубках, і не було їх двох однакових; царське вино текло рікою, як личило царській щедрості. 8 Пиття йшло за законом, щоб ніхто не силував до нього, бо цар дав наказ усім своїм домоправителям, щоб чинили за волею кожного. 9 Та й цариця Вашті теж справила бенкет для жінок у царському палаці царя Ксеркса. 10 Сьомого дня, як серце царя розвеселилось від вина, звелів він Мегуманові, Бізті, Харвоні, Бігті, Авагті, Зетарові й Каркасові, сімом скопцям, що служили при особі царя Ксеркса, 11 привести царицю Вашті в царському вінці перед лице царя, щоб показати народам і князям її красу, була бо вона гарна на вроду. 12 Але цариця Вашті відмовилася прийти на наказ царя, даний через скопців. Тому розсердився цар вельми й, палаючи гнівом, 13 радився про те з мудрецями, що знали бувальщину, бо царські справи викладано перед усіма знавцями закону й права; 14 а найближчими до нього були: Каршена, Шетар, Адмата, Таршіш, Мерес, Марсена й Мемухан, сім князів перських та мідійських, що могли бачити обличчя царя та посідали перші місця в царстві, 15 (і спитав їх): «Що треба зробити за законом із царицею Вашті за те, що вона не виконала наказу царя Ксеркса, даного їй через скопців?» 16 І відповів Мемухан у присутності царя й князів: «Не перед одним лише царем провинилася цариця Вашті, а перед усіма князями й перед усіма народами, що по країнах царя Ксеркса. 17 Бо вчинок цариці дійде до всіх жінок і приведе до того, що вони почнуть маловажити своїх чоловіків, коли зможуть сказати, мовляв, цар Ксеркс повелів привести перед себе царицю Вашті, та вона не прийшла. 18 Ще сьогодні перські й мідійські княгині, що довідаються про вчинок цариці, говоритимуть про нього всім князям царя, і буде чимало зневаги та прикрощів. 19 Коли, отже, цареві це довподоби, нехай вийде від нього царська ухвала й запишеться в закони перські та мідійські як невідклична, саме: цариця Вашті не з’явиться вже більше перед царем Ксерксом, а її царське достоїнство цар передасть іншій, що ліпша від неї. 20 І коли почують про ухвалу, що її цар зробить по всьому його великому царстві, тоді всі жінки шануватимуть своїх чоловіків, від великого до малого.» 21 Сподобалася тая порада цареві й князям, і він зробив по слову Мемухана. 22 І розіслав він по всіх країнах царства листи, – до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою, – щоб кожен чоловік був паном у своєму домі та й говорив те, що вважатиме за відповідне.

2. Добір нової цариці 1-4; Мардохей і Естера 5-7; на царському дворі 8-14; цариця 15-20; змова 21-23

1 Після тих подій, як уже погас гнів царя Ксеркса, згадав він про Вашті, про те, що вона вчинила та що було ухвалено проти неї. 2 А царські джури, що служили при ньому, й кажуть: «Треба б пошукати для царя молодих дівчат, гожих з лиця. 3 Нехай би цар настановив урядовців по всіх країнах свого царства, щоб вони зібрали молодих дівчат, гарних з виду, в Сузи-замок, в жіночий палац, під догляд Гегея, царського скопця, сторожа жінок, і нехай їм дадуть що треба для прикраси. 4 Та дівчина, що вподобають її царські очі, нехай буде царицею замість Вашті.» І сподобалося те слово цареві, й він зробив так. 5 Був же в Сузи-замку один юдей, на ім’я Мардохей, син Яіра, сина Шімеї, сина Кіша, веніяминянин. 6 Він був виселений з Єрусалиму разом з виселенцями, яких переміщено з Єхонією, юдейським царем, що його перевіз Навуходоносор, цар вавилонський. 7 Він виховував Гадассу, себто Естеру, дочку дядька свого, бо в неї не було ні батька, ні матері. Дівчина ж була гарна станом і гожа з лиця. По смерті її батька та її матері взяв її Мардохей до себе за дочку. 8 Якже оповіщено наказ і закон царя та як зібрано багато дівчат у Сузи-замок під догляд Гегея, тоді взято й Естеру у царський палац, під догляд Гегея, сторожа жінок. 9 Сподобалась Гегеєві дівчина й знайшла вона в нього ласку, й він поспішився видати їй, що треба було для її прикраси та харчу, а й приставив до неї сімох найзначніших дівчат із царського дому й перевів її та її дівчат у найкращі покої жіночого дому. 10 Естера не сказала ні про свій нарід, ні про своє походження, бо Мардохей наказав їй, щоб не говорила про це. 11 Мардохей же день-у-день ходив туди і сюди перед двором жіночого дому, щоб довідатися, чи Естера здорова й що діється з нею. 12 Як же приходила черга для кожної дівчини входити до царя Ксеркса, після того, як з нею було зроблено за дванадцять місяців згідно з законом щодо жінок, – бо стільки часу тривали дні плекання краси: шість місяців мірровою олією й шість місяців пахощами та іншими жіночими намащеннями, – 13 тоді дівчина входила до царя. Чого б вона не забажала, дозволяли їй узяти з собою з жіночого дому в царський дім. 14 Увечорі вона входила, а вранці поверталась у другий жіночий дім під догляд Шаамгаза, царського скопця сторожа наложниць. Вона не поверталась більше до царя, хібащо цар її бажав для себе, і тоді її кликали на ймення. 15 Коли прийшла черга на Естеру, дочку Авіхайла, дядька Мардохея, що взяв був її до себе за дочку, йти до царя, то вона не просила нічого, крім того, що порадив їй Гегей, царський скопець, сторож жінок. Естера бо знаходила ласку в очах усіх, хто її бачив. 16 І взято Естеру до царя Ксеркса в його царський палац на десятому місяці, тобто місяці Теветі, на сьомому році його царювання. 17 Цар уподобав собі Естеру більше від усіх жінок, і вона знайшла в нього ласку й прихильність більш від усіх дівчат, і він поклав царський вінець їй на голову й зробив її царицею замість Вашті.

18 І справив цар великий бенкет усім своїм князям і шляхетним, бенкет на честь Естери, і дав країнам пільгу та роздав дарунки з царською щедрістю. 19 Коли вдруге зібрано дівчат, Мардохей сидів коло царської брами. 20 Естера нічого не згадувала ні про своє походження, ні про свій народ, як звелів був їй Мардохей; бо вона слухалася слів Мардохея так, як тоді, коли вона виховувалась у нього. 21 Отож у той час, як Мардохей сидів коло царської брами, два царські скопці, Бігтан і Тереш, вартові при порозі, розлютившись на царя, задумали накласти руки на царя Ксеркса. 22 Довідався про це Мардохей і дав знати цариці Естері, а Естера сказала про те цареві від імени Мардохея. 23 Справа була розсліджена й потверджена, і обох їх повішено на дереві. Це було записано в присутності царя в літописну книгу.

3. Аман та його пляни 1-7; царська ухвала про знищення юдеїв 8-15

1 Після тих подій звеличив цар Ксеркс Амана, сина Геммедати, агагія, й підніс його та поставив його крісло вище від усіх князів, що були при ньому. 2 Тому царські слуги, що при царській брамі, ставали навколішки й кланялись перед Аманом, бо так велів був цар. Мардохей же не ставав навколішки й не падав ниць. 3 І говорили Мардохеєві царські слуги, що при царській брамі: «Чому ти порушуєш царський наказ?» 4 Але тому, що він, хоч і говорилось йому про те щодня, їх не слухав, вони донесли Аманові, щоб побачити, чи його доводи матимуть силу, бо він говорив їм, що він юдей. 5 Як же побачив Аман, що Мардохей не стає навколішки й не падає перед ним ниць, розлютився на нього вельми. 6 Та Аманові здавалось нічим накласти руку на одного тільки Мардохея, й через те, що йому об’явили, з якого народу Мардохей, він напосівся знищити всіх юдеїв, в усьому царстві Ксеркса – як народ Мардохея. 7 Першого місяця, тобто місяця Ніссана, дванадцятого року царювання Ксеркса, кинути пур, тобто жереб, перед Аманом, шукаючи з дня на день, з місяця на місяць, коли б знищили в один день рід Мардохея; і випав жереб на тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. 8 Тоді Аман сказав до царя Ксеркса: «Є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх країнах твого царства. Закони в нього інші, ніж у всіх народів, та й царських законів він не виконує; недобре воно цареві так їх лишати. 9 Якщо ж на те царська згода, нехай буде написано наказ вигубити їх, а я одважу 10 000 талантів срібла в руки скарбникам, щоб поклали в царську скарбницю. 10 Тоді цар узяв зо своєї руки перстень і передав його Аманові, синові Геммедати, агагія, ворога юдеїв. 11 І цар сказав Аманові: «Срібло нехай залишиться при тобі, а з народом роби, також і з ним, що тобі завгодно.» 12 Тринадцятого дня першого місяця було скликано писарів і написано все, як казав Аман до царських сатрапів, до правителів кожної країни, до князів кожного народу, до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою. Все було написане від імени царя Ксеркса й запечатане царським перснем. 13 Листи були розіслані через гінців по всіх царських країнах, щоб повбивати, вигубити й винищити всіх юдеїв, від молодого до старого, дітей і жінок, в один день: тринадцятого дня, дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, а майно їхнє розграбувати. 14 Відпис цього наказу, що мав бути оголошений як закон у кожній країні, був оповіщений усім народам, щоб були готові на той день. 15 Гінці, на царський наказ, рушили швидко, й наказ був оповіщений і в Сузи-замку. Цар же і Аман сиділи й пили, тоді як місто Сузи було в тривозі.

4. Розпач Мардохея та юдеїв 1-9; надія на допомогу від Естери 10-17