Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

20. Савей повстає проти Давида 1-7; Йоав убиває Амаса 8-13; смерть Савея 14-22, головні урядовці Давида 23-26

1 І сталось, що був там негідник на ім’я Савей (Шеваг), Біхріїв син, веніяминянин. Засурмив він у сурму й кликнув: “Не маємо частки з Давидом, нема нам спадщини з Єссеєвим сином! Кожний до свого намету, Ізраїлю!” 2 І тоді всі мужі ізраїльські відступили від Давида та пішли за Савеєм, Біхрієвим сином. Але мужі Юди зостались при своєму царі, від Йордану до Єрусалиму. 3 Коли повернувсь Давид до свого дому в Єрусалимі, взяв він десять наложниць, що їх був лишив доглядати дому, і посадив їх до окремої хати. Харчував він їх, але до них не ходив. Так були вони замкнені аж до смерти, живучи як удовиці. 4 І повелів цар Амасові: “Склич мені протягом трьох днів мужів юдейських і будь тут сам присутній.” 5 І пішов Амас скликати юдеїв, але забаривсь поза реченець, що йому призначено. 6 І каже Давид до Авішая: “Тепер накоїть нам Савей, Біхріїв син, більш лиха. ніж Авесалом. Тож візьми слуг твого пана й пустися за ним, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не втік від нас.” 7 І пішли за Авішаєм Йоавові керетії, пелетії і всі хоробрі; і рушили вони з Єрусалиму навздогін Савеєві, Біхрієвому синові. 8 Коли були вони коло великого каменя, що в Гівеоні, вийшов їм назустріч Амас. Йоав же був одягнений у військову керею, а поверх кереї був оперезаний мечем, що висів при боці у піхві. Як він підходив, меч упав, 9 і Йоав каже до Амаса: “Почуваєш себе добре, мій брате?” і взяв Йоав правицею Амаса за підборіддя, щоб поцілувати його. 10 Амас не помітив меча, що був у Йоава в руці. Вдарив він його ним у живіт так, що його внутрощі вийшли на землю, і вже не повторював удару. І той умер. Тоді Йоав та його брат Авішай погнали навздогін за Савеєм, Біхрієвим сином. 11 Один же з Йоавових слуг став над Амасом та й каже: “Хто воліє Йоава і хто за Давида, нехай іде за Йоавом!” 12 А Амас увесь у крові лежав посеред дороги. Побачивши той чоловік, що ввесь народ зупиняється, відволік Амаса з дороги на поле й накинув на нього одежину, бо бачив, що кожний, хто проходив коло нього, зупинявся. 13 Коли усунено його з дороги, усі люди прямували за Йоавом, щоб здоганяти Савея, Біхрієвого сина. 14 Пройшов він по всіх колінах ізраїльських аж до Авел Бет-Маахи, і всі добірні мужі зібрались і пішли за ним. 15 Прийшли вони й облягли Савея в Авел Бет-Маасі, висипали вал, що сягав аж до мурів і народ, що був з Йоавом, намагався розвалити мур. 16 Тоді якась мудра жінка закликала з міста: “Слухайте, слухайте! Скажіть, будь ласка, Йоавові: Ходи сюди, я хочу з тобою говорити.” 17 І наблизився він до неї, а жінка спитала його: “Ти – Йоав” А він відказав: “Я.” Вона каже до нього: “Вислухай слова раби твоєї.” А він каже: “Слухаю.” 18 І промовила вона так: “Давніше говорилося звичайно: нехай спитають в Авел, і так чинено. 19 Я – одне з мирних і вірних (міст) в Ізраїлі, а ти намагаєшся знищити місто і матір (городів) в Ізраїлі! Навіщо руйнуєш спадкоємство Господнє?” 20 А Йоав відповів, кажучи: “Далеке воно, далеким хай буде воно від мене! Щоб я руйнував та нищив! 21 Не про те йдеться. Один чоловік з Ефраїм-гір, Савей на ім’я, Біхріїв син, підняв проти царя Давида руку; видайте нам його одного, й я відійду від міста.” Жінка сказала Йоавові: “Дивись, голову його кинуть тобі через мур.” 22 Тоді пішла вона до народу та порадила своїм мудрим словом. І відтяли вони Савеєві, Біхрієвому синові, голову й кинули Йоавові. Тоді він засурмив у сурму, і вони відступили від міста, кожен до свого намету; Йоав же повернувся в Єрусалим до царя. 23 Йоав був начальником над усім ізраїльським військом; Беная, Єгоядів син, був поставлений над керетіями й над пелетіями; 24, Адорам наставником над підневільними працями; Йосафат, Ахілудів син – літописець; 25 Шея – писар; Цадок та Евіятар були священики. 26 Також і Іра з Яіру був священиком при Давиді.

21. Помста гівонітів над Сауловим домом 1-14; останні війни з філістимлянами 15-22

1 Був за днів Давида голод протягом трьох років поспіль, і шукав Давид обличчя Господнього, і Господь сказав: “Це через Саула та через його скривавлений дім, тому що він повбивав гівонітів.” 2 Тоді покликав цар гівонітів і сказав до них, – гівоніти ж не були із синів ізраїльських, були вони з рештки аморіїв, і хоч заприсяглись були їм сини ізраїльські, та Саул з ревности заради Ізраїля і Юди намагався вигубити їх, – 3 тож Давид і каже до гівонітів: “Що я маю вам зробити і чим спокутувати, щоб ви благословили спадкоємство Господнє?” 4 Гівоніти ж відповіли йому: “Не в золоті, ні в сріблі тут справа між нами та Саулом і його домом; і не нам, щоб когось стратити в Ізраїлі.” І питає він: “Що ж ви хочете, щоб я зробив вам?” 5 Вони відповіли цареві: “Того чоловіка, що винищував нас і хотів вигубити нас, щоб уже більше ми не існували в цілій ізраїльській землі, – 6 нехай нам видані будуть семеро з його потомків, і ми повісимо їх у Гівеа на горі Господній.” І сказав цар: “Я видам їх.” 7 Але цар пощадив Мерібаала, Йонатанового сина, Саулового внука, задля присяги перед Господом, що була між ними – між Давидом та Йонатаном, Сауловим сином. 8 І взяв цар обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, що їх вона народила Саулові: Армонія і Мерібаала та п’ятьох синів Мерави, Саулової дочки, що народила вона Адрієлові, Барзіллаєвому синові з Мехоли. 9 І видано їх у руки гівонітам, а вони повісили їх на горі перед Господом. Так семеро їх загинуло разом; вони згинули в перші дні жнив, на початку ячмінних жнив. 10 Ріцпа ж, Айева дочка, взяла ряднину, розстелила її собі на скелі, від початку жнив, аж поки не полилась на них вода з неба, і не допускала птиць піднебесних сідати на них вдень, ані польових хижаків уночі. 11 Коли сповістили Давидові, що зробила Ріцпа, Айева дочка, Саулова наложниця, 12 пішов Давид і взяв кості Саула й кості Йонатана, його сина, від мешканців Явеш-Гілеаду, що їх були викрали з майдану в Бет-Шані, де їх повісили були філістимляни того дня, як побили були Саула в Гілбоа. 13 І забрав він звідтіль кості Саулові й кості Йонатана, його сина, і позбирано кості повішених. 14 І поховали кості Саула та Йонатана, його сина, у Веніяминовій країні, в Целі, в гробі Кіша, його батька. І сповнено все, що наказав цар. Після того змилосердивсь Господь над краєм. 15 І знову була війна між філістимлянами та Ізраїлем. Зійшов Давид зо своїми слугами, і розпочали вони бій. Та Давид утомився. 16 А Есві-Бенов, один із потомків рефаїв спис якого важив триста шеклів міді, і він був підперезаний новим мечем, – задумав він убити Давида. 17 Та Авішай, син Церуї, прийшов йому на допомогу і вдарив філістимлянина й убив його. Тоді Давидові мужі заприсяглись йому, кажучи: “Ти не ходитимеш більше з нами в бій, щоб не згасло Ізраїлеве світло.” 18 Після того була ще одна війна з філістимлянами у Гові. Тоді Сібхай-хушій забив Сафа, що був з потомків рефаїв-велетнів. 19 Та коли знову була війна з філістимлянами у Гові, Елханан, Ягре-Оргімів син, з Вифлеєму, забив брата Голіята з Гату, а ратище його списа було як ткацьке воротило. 20 Була ще раз війна під Гатом. Був там чоловік високого росту, мав він по шість пальців на кожній руці і по шість пальців на кожній нозі – разом двадцять чотири. Був він теж з роду рефаїв. 21 Коли зневажив він Ізраїля, то Йонатан, син Шімеа, Давидового брата, вбив його. 22 Оці чотири походили з рефаїв в Гаті; полягли вони від руки Давидової й слуг його.

22. Пісня Давида

1 І заспівав Давид до Господа того дня, як Господь врятував його з рук усіх ворогів його та з руки Саулової, словами цієї пісні, 2 і промовив: “Господь – моя скеля, моя твердиня, мій спаситель, 3 мій Бог, моя скеля, до нього прибігаю! Мій щит і ріг мого спасіння, моя твердиня й моє прибіжище, мій спаситель, що від напасти рятує мене. 4 Закличу до всехвального Господа і визволюсь від ворогів моїх, 5 бо оточили мене хвилі смерти, пекельні річки настрашили мене. 6 Ланцюги Шеолу обплутали мене, передо мною тенета смерти. 7 У моїй скорботі закликав я до Господа, і до Бога мого візвав я; і почув він із храму свого мій голос, і мій крик дійшов до його вух. 8 Задрижала й стряслася земля, основи небес затремтіли, бо він закипів гнівом. 9 Дим знявсь у нього з ніздер, і вогонь палючий у нього з уст, вугільним жаром запалало від нього. 10 І схилив небеса, і зійшов, і чорна хмара під ногами у нього. 11 І верхи на херувимі летів він, і мчав на крилах вітру. 12 Огорнувсь темнотою, мов наметом, чорними водами, густими хмарами. 13 Від блиску, що перед ним, запалало гаряче вугілля. 14 Загримів з небес Господь, і Всевишній дав свій голос. 15 І зіслав він свої стріли й розсіяв їх, метнув блискавицею й розігнав їх. 16 І показались морські дна, і відкрились підвалини всесвіту від погрози Господньої, від подуву духу гніву його. 17 Простяг з висоти руку, взяв мене, витяг мене з вод великих. 18 Врятував мене від ворога мого потужного, від ненависників моїх, сильніших за мене. 19 Нападали вони на мене в день мого нещастя, але Господь став мені підпорою. 20 Вивів він мене у простори, він спас мене, бо я йому довподоби. 21 Воздав мені Господь за моєю справедливістю, згідно з чистотою Рук моїх винагородив мене. 22 Бо я зберіг путі Господні і беззаконням не відступив від мого Бога. 23 Усі бо його присуди передо мною, і ухвал його я не цурався. 24 Але був я досконалий перед ним і зберігав себе від гріха. 25 Тож винагородив мене Господь за моєю справедливістю і за моєю чистотою перед його очима. 26 З милостивим ти милостивий; з досконалим ти досконалий. 27 З чистим ти чистий; з хитруном ти обачний. 28 Ти рятуєш народ смиренний, а очі гордих хилиш низько. 29 Ти бо мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву. 30 Завдяки тобі пробиваю я вал, завдяки моєму Богові перескакую мур. 31 Шлях Божий досконалий, слово Господнє випробуване вогнем; він – щит для всіх, що прибігають до нього. 32 Хто ж бо Бог, окрім Господа? Або – хто скеля, опріч нашого Бога? 33 Бог, кріпость моя сильна, робить мою дорогу бездоганною. 34 Він зробив мої ноги бистрими, як ноги сарни, і поставив мене на моїх височинах. 35 Він навчив мої руки воювати, і мої рамена напинати мідяного лука. 36 Ти дав мені твій щит спасіння, і твоя опіка зробила мене великим. 37 Ти зробив широкими підо мною мої кроки, і стопи мої не захитались. 38 Я переслідував моїх ворогів і нищив їх, і не повертавсь, поки не вигубив їх. 39 Я зламав їх, розбив їх, і більш не встали вони, упали вони мені під ноги. 40 Ти оперезав мене силою на бій, і підбив під мене моїх противників, 41 ти обернув моїх ворогів до втечі, і моїх ненависників порозганяв. 42 Заблагали вони, та нікому було рятувати; до Господа – та він не відповів їм. 43 Я порозкидав їх, як пил земний, мов грязюку на вулиці, роздавив, розтоптав їх. 44 Ти вирятував мене від чварів народу, поставив мене на чолі народів. Народ, що його я не знав, служить мені, 45 чужинці підлещувались мені, ледве почувши-послухавши мене. 46 Чужинці, страхом пройняті, вийшли з своїх твердинь, тремтіли. 47 Нехай живе Господь, і нехай буде благословенна моя скеля, нехай буде піднесений Бог – скеля мого спасіння, 48 Бог, що дав мені помститися, що підбив під мене народи. 49 Ти визволив мене від ворогів моїх і вивищив мене над моїми ненависниками, ти звільнив мене від насильника. 50 Тим прославлятиму тебе, Господи, в народах, співатиму імені твоєму. 51 Ти дав великі перемоги своєму цареві, зробив ласку своєму помазаникові – Давидові та його потомству навіки.”

23. Останні слова Давида 1-7; Давидові богатирі 8-39

1 Ось останні слова Давида: слово Давида, Єссеєвого сина, слово мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова, любого співця Ізраїля: 2 “Дух Господній промовляє через мене, слово його в мене на язиці. 3 Промовив Бог Ізраїлів, Ізраїлева скеля промовила до мене: Пануватиме над людьми справедливий, пануватиме богобоязливий. 4 Немов світ уранці, коли сходить сонце, безхмарного ранку, від його проміння попід росою вийшла з землі трава, – 5 чи ж не так воно з моїм домом у Бога? Він бо заключив зо мною вічний союз, союз повнотою впоряджений, певний. Так! Він виростить усе моє спасіння й усе моє бажання. 6 А нікчемні всі, – мов терня, що ніхто не бере його в руку, – 7 ніхто їх не доторкається, хібащо з залізом та деревом, і палять їх на вогні дощенту.” 8 Ось імена Давидових витязів: Ішбаал, Гахмоній, головний над трьома. Він підняв свого списа на вісімсот мужів і вигубив їх за одним разом. 9 По ньому – між трьома богатирями – Єлеазар, син Додо, Ахохів син; він був з Давидом у Пасдаммімі, коли філістимляни зібрались були там на бій. Мужі ізраїльські повернулись назад, 10 але він устав й бив філістимлян, аж доки не стомилась його рука, що мов прилипла до меча. Того дня дарував був Господь велику перемогу. Народ повернувся за ним тільки для того, щоб забрати здобич. 11 За ним був Шамма, Аггеїв син, з Гарару. Філістимляни зібрались були біля Лехі, де був лан поля, засіяний сочевицею. Хоч військо втекло було від філістимлян, 12 він став серед поля, обороняв його й побив філістимлян. І дарував Господь велику перемогу. 13 Раз якось троє з тридцятьох зійшли були до Давида під час жнив, у печеру Адулам, саме як частина філістимлян розтаборились у Рефаїм-долині. 14 Тоді Давид був у твердині, а філістимлянська залога була у Вифлеємі. 15 Запрагнув Давид, тож каже він: “Хто принесе мені води з криниці, що у Вифлеємі при воротях?” 16 І продерлися три богатирі у філістимлянський табір, зачерпнути води з криниці, що в Вифлеємі при воротях, узяли й принесли її Давидові. Однак він не хотів її пити, але вилив її (в жертву) Господеві, 17 кажучи: “Далеким хай воно буде від мене, Господи, щоб я таке вчинив! Чи це ж не кров мужів, що важили своїм життям?” І не хотів він її пити. Ось таке доказали ці три витязі.

18 Авішай, Йоавів брат, син Церуї, був головний над тридцятьма. Він підняв списа на трьохсот і вбив їх. Вславився він між тридцятьма. 19 Він був найвизначніший з-поміж тридцятьох, що став їх провідником, але не дорівнював трьом. 20 Беная, син Єгояди, з Кавцелу, славний подвигами муж, добив був двох Арієлових синів з Йоаву. Він же зійшов і вбив лева в середині ритви, того дня, коли саме упав сніг. 21 Вбив він також якогось єгиптянина, велетня; в руках єгиптянина був спис, але він зійшов до нього з палицею, вирвав з рук у нього списа й забив його власним же його списом. 22 Такі ось подвиги вчинив Беная, Єгояди син, чим зажив собі великої слави з-поміж тих тридцятьох героїв. 23 Він був найбільше шанований поміж тридцятьма, але він не дорівнював трьом. Давид поставив його над своїм двірським вояцтвом. 24 Азаел, Йоавів брат, був один із тридцятьох; і Елханан, син Додо, з Вифлеєму, 25 Шамма з Хароду, Еліка з Хароду, 26 Хелец Палтій, Іра, Ікешів син, з Текоа, 27 Авіезер з Анатоту, Сібхай із Хуші, 28 Цалмон з Ахоху, Маг-рай із Нетофи. 29 Хелед, Баани син, із Нетофи; Ітай, Рівая син, з Гівеа, веніяминянин, 30 Беная із Пірато-ну, Хідай із Нахле-Гаашу, 31 Аві-Алвон з Арави, Азмавет із Бахуріму, 32 Еліяхба з Шаалвіму, Яшен-Гуній, Йонатан, 33 син Шамми, з Гарару, Ахіям, Шараріїв син, з Гарару. 34 Еліфелет, Ахазбаїв син, з Маахи; Еліям, Ахітофелів син, з Гіло. 35 Хецрай із Кармелю, Паграй з Арбі. 36 Їгал, Натанів син, із Цови; Баній із Гаду, 37 Целек з Аммону, Нахрай із Беероту – зброеноша Йоава, сина Церуї, 38 Іра з Їтра, Гарев з Їтра, 39 Урія хеттит. Усіх разом тридцять сім.

24. Перепис народу 1-10; пошесть в Ізраїлі 11-17; поєднання з Богом 18-23

1 Знову запалав гнів Господній на Ізраїля та побудив Давида проти них, кажучи: “Піди, перелічи Ізраїля та Юду.” 2 І звелів цар Йоавові, начальникові війська, що був. з ним: “Пройди почерез усі коліна ізраїльські від Дану до Версавії і порахуй народ, щоб я знав число народу.” 3 І відповів Йоав цареві: “Нехай Господь, твій Бог, додасть народові сто разів стільки, як його є, і нехай очі царя, мого пана, бачать те, одначе чому, мій пан, забажав того?” 4 Проте, царський наказ до Йоава й до воєвод переважив, і рушили Йоав і воєводи з-перед царя переписувати народ ізраїльський. 5 Перейшли вони Йордан і почали в Ароері, направо від міста, що серед Гад-долини, а потім в Язеі. 6 Прийшли вони до Гілеаду і в край хеттитів до Кадешу; і дійшли до Дану в околиці Сидону. 7 Прибули вони в твердиню Тир, і в усі міста хіввіїв та ханаанян, і пішли далі в Негев Юди, в Версавію. 8 Обійшовши через увесь край, повернулись вони по дев’ятьох місяцях і двадцятьох днях у Єрусалим. 9 І дав Йоав цареві число переписаного народу: і було в Ізраїлі 800 000 боєздатних мужів, що володіли мечем, а в Юди 500 000. 10 Та Давидове серце було неспокійне після того, як він почислив народ. Тоді Давид сказав до Господа: “Согрішив я тяжко, зробивши це. Отож, Господи, прошу, прости провину твого раба, бо вчинив я дуже нерозумно.” 11 Коли Давид устав уранці, прийшло Господнє слово до пророка Гада, Давидового видющого: 12 “Іди й скажи Давидові: Так говорить Господь: Три речі я пред’являю тобі, вибери собі одну з них, щоб я виконав її тобі.” 13 І прибув Гад до Давида та й оповідає йому, кажучи до нього: “Чи має панувати в твоєму краї три роки голод; чи волієш три місяці втікати від ворога, що гнатиметься за тобою; чи хочеш, щоб була три дні чума у твоєму краї? Тепер обміркуй і розсуди, що маю відповісти тому, хто послав мене.” 14 Давид відповів Гадові: “Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!” 15 І послав Господь чуму на Ізраїля від ранку аж по призначений час; і вмерло, від Версавії до Дану, 70 000 чоловік. 16 Коли ангел простягнув був руку на Єрусалим, щоб вигубити його, то Господь зглянувся на лихо та сказав ангелові, що вигублював люд: “Досить уже! Затримай твою руку.” Тоді ангел Господній був якраз на току Орни євусія. 17 Коли побачив ангела, що вбивав народ, сказав Давид до Господа, мовлявши: “Дивись, це ж я згрішив, я провинився! Ці овечки – що вони зробили? Нехай твоя рука буде проти мене та проти дому батька мого!”

18 І прийшов того дня до Давида Гад і каже до нього: “Іди, постав Господеві жертовник на току Орни євусія.” 19 І пішов Давид згідно з Гадовим словом, як велів був Господь. 20 Коли побачив Орна, що цар із своїм двором простує до нього, вийшов Орна й уклонився цареві лицем до землі. 21 І спитав Орна: “Для чого цар, мій пан, прийшов до свого слуги?” А Давид відповів: “Купити в тебе тік для побудови жертовника Господеві, щоб відійшла від народу пошесть.” 22 Орна ж каже до Давида: “Нехай цар мій пан, візьме й жертвує те, що добре в його очах! Ось і воли для всепалення, і вози та ярмо від волів на дрова. 23 Все це Орна дає цареві.” Далі Орна каже до царя: “Нехай Господь, Бог твій, буде ласкавий до тебе.” 24 Але цар відповів до Орни: “Ні, я таки хочу придбати його від тебе за гроші, я не можу принести Господеві, моєму Богові, всепалення, що мені нічого не коштує.” І купив Давид тік і волів за п’ятдесят срібних шеклів. 25 І збудував там Давид жертовник Господеві та приніс всепалення й мирні жертви. І Господь змилосердився над краєм, і пошесть усунулась від Ізраїля.

І Книга Царів

1. Старість Давида 1-4; царський задум Адонії 5-10; Ветсавія і Натан 11-37; помазання на царя 38-48; тривожне очікування Адонії 49-53

1 Цар Давид постарівся, став ветхий деньми, і хоч як його загортали покривалами, не міг зігрітися. 2 І кажуть йому його слуги: «Нехай би пошукали нашому добродієві цареві молоду дівчину, нехай би вона царя доглядала й слугувала йому й лежала б при його грудях в ложі, і буде тепло нашому добродієві цареві.» 3 От і шукали по всіх околицях Ізраїля гарну дівчину та й знайшли Авішагу, шунамійку, та й привели її до царя. 4 Дівчина ж була гарна-прегарна; вона доглядала за царем і служила йому, але цар не спізнав її. 5 Аж ось Адонія, син Хаггіти, запишавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним. 6 Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома. 7 І був він у змові з Йоавом, сином Церуї, та з священиком Евіятаром, і тягли вони за Адоніею. 8 Та священик Цадок, Беная, син Єгояди, і пророк Натан, і Семей, і Реї, і Давидові хоробрі не були за Адоніею. 9 Раз якось нарізав Адонія овець, волів і годованих телят коло Слизького Каміння, що біля джерела Рогел, і закликав своїх братів, синів царських, і всіх мужів юдейських, що служили в царя. 10 Пророка ж Натана, Бенаю, хоробрих і Соломона, брата свого, не закликав. 11 Тоді Натан сказав до Ветсавії, матері Соломона: «Чи ти чула, що Адонія, син Хаггіти, став царем, а Давид, наш пан, навіть про те й не знає? 12 Оце ж раджу тобі: Рятуй твоє життя і життя твого сина Соломона. 13 Піди до царя Давида й скажи йому: Чи ж не сам ти, мій пане-царю, заприсяг був твоїй слугині, казавши: Син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на моєму престолі. Чому ж то Адонія став царем? 14 І оце, як ти ще розмовлятимеш із царем, я ввійду за тобою та й потверджу твої слова.» 15 Ввійшла Ветсавія до царя до покою – цар же був старезний, а Авішага, шунамійка, вслугувала цареві, – 16 припала (Ветсавія) на коліна і вклонилась цареві; цар запитав: «Чого бажаєш?» 17 Відказала йому: «Пане мій! Ти заприсяг був твоїй слугині Господом, твоїм Богом: Син твій Соломон буде царем після мене і сяде на моїм престолі. 18 А ось Адонія став царем, а ти, добродію мій, царю, про це й не знаєш. 19 Він нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх синів царських, священика Евіятара, та Йоава, начальника військ; Соломона ж, твого раба, не закликав. 20 А на тобі, добродію мій, царю, очі всього Ізраїля, щоб ти об’явив їм, хто сяде на престолі добродія мого, царя, після нього. 21 А то як тільки спочине мій добродій цар із своїми батьками я з моїм сином будемо злочинцями.» 22 Коли вона ще розмовляла з царем, увійшов пророк Натан. 23 І сказали цареві: «Ось пророк Натан.» Увійшов він до царя і вклонився цареві обличчям до землі. 24 Мовив Натан: «Добродію мій, царю! Чи це ти розпорядив: Адонія стане царем після мене і сяде на моїм престолі? 25 Бо сьогодні він зійшов у долину, нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх царських синів і військову старшину, й священика Евіятара; он вони їдять і п’ють перед ним, викликуючи: Нехай живе цар Адонія! 26 Мене ж, твого слугу, священика Цадока, Бенаю, сина Єгояди і твого раба Соломона не закликав. 27 Невже ж сталось це за наказом мого добродія царя, і ти не сповістив раба твого, хто, після тебе, сидітиме на престолі добродія мого, царя?» 28 І відповів цар Давид і сказав: «Покличте мені Ветсавію!» Увійшла вона до царя й стала перед ним. 29 Цар поклявся і сказав їй: «Так певно, як живе Господь, що визволив мене з усякої біди: 30 як заприсяг я тобі Господом, Богом Ізраїля, що син твій Соломон після мене буде царем і що він сидітиме на моєму престолі замість мене, так і зроблю сьогодні.» 31 Припала Ветсавія на коліна обличчям до землі й уклонилася цареві та й каже: «Нехай добродій мій, цар Давид, живе повіки!» 32 І повелів цар Давид: «Покличте мені священика Цадока, пророка Натана, і Бенаю,. сина Єгояди.» Як же вони ввійшли до царя, 33 сказав їм цар: «Візьміть із собою слуг вашого пана, посадіть Соломона, мого сина, на мого мула, й завезіть його в Гіхон. 34 Там нехай помаже його царем над Ізраїлем священик Цадок із пророком Натаном. Тоді сурміть та й викрикуйте: нехай жиде цар Соломон! 35 Потім ви вийдете слідом за ним, і він увійде й сяде на моїм престолі й буде царювати над вами замість мене; бо я призначив його князем над Ізраїлем і над Юдою.» 36 Беная ж, син Єгояди, відповів цареві і сказав: «Амінь! Так нехай скаже і Господь, Бог пана мого, царя. 37 Як був Господь з моїм паном і царем, так нехай буде і з Соломоном, і нехай звеличить його престіл понад престіл мого пана, царя Давида.» 38 Тоді священик Цадок, пророк Натан, Беная, син Єгояди, вкупі з керетіями й пелетіями, посадивши Соломона на мула царя Давида, спустились і повезли його в Гіхон. 39 Священик Цадок узяв рога з миром із намету та й помазав Соломона. І засурмили, і ввесь народ кликав: «Нехай живе цар Соломон!» 40 Тоді народ піднявся позад нього, і грали люди на сопілках, і раділи так славно, що аж земля розпадалась від їхнього крику.

41 Почув це Адонія вкупі з запрошеними, саме коли скінчили бенкетувати. Почув також Йоав звук трубний та й каже: «Що це за шум розбурханого міста?» 42 Коли він говорив, надійшов Йонатан, син священика Евіятара. Адонія сказав: «Ходи сюди, ти – чоловік порядний, несеш напевно добру вістку.» 43 Відповів Йонатан і сказав До Адонії: «Зовсім ні! Наш пан, цар Давид, зробив Соломона царем. 44, Цар послав з ним священика Цадока, пророка Натана, Бенаю, сина Єгояди, керетіїв та пелетіїв, і вони посадили його на царського мула, 45 а священик Цадок і пророк Натан помазали його в Гіхоні на царя, і звідти пішли назад з веселим криком, і зворушилось усе місто. Ось звідки галас, що ви чули. 46 Соломон сів уже на царському престолі, 47 і царські слуги приходили поздоровляти нашого добродія, царя Давида, і промовляли: Нехай твій Бог зробить ім’я Соломона славнішим ніж твоє, і нехай возвеличить його престіл над престіл твій! І вклонився сам цар на своєму ліжку. 48 Потім додав: Благословен Господь, Бог Ізраїля, що вчинив мені сьогодні так, що один з моїх сидить на моєму престолі, й очі мої це бачать.» 49 Тоді всі, що їх закликав був Адонія, вжахнулись, повставали й порозходились, кожен у свій бік. 50 Адонію ж обняв страх перед Соломоном; він устав і пішов, щоб ухопитися за роги жертовника. 51 І переказано Соломонові: «Он, Адонія, зо страху перед царем Соломоном, ухопив за роги жертовника та й каже: Нехай цар Соломон попереду мені заприсягне, що не стратить свого раба мечем.» 52 А Соломон на те: «Якщо покаже себе чесним чоловіком, то й волосинка з нього не впаде на землю. Як же знайдеться на ньому якась провина, мусить умерти.» 53 І послав цар Соломон, щоб його взяли від жертовника; і він прийшов і вклонився перед царем Соломоном, а Соломон сказав йому: «Іди до свого дому.»

2. Давидів заповіт 1-9; смерть Давида 10-12; смерть Адонії 13-25; прохання Евіятара 26-27; доля Йоава 28-35; непослух Семея 36-46

1 Коли зблизилась для Давида година смерти, заповів він синові своєму Соломонові, кажучи: 2 «Я йду оце дорогою, призначеною для всіх на світі; ти ж кріпися й покажи себе мужем. 3 Бережи накази Господа, Бога твого, ходи його путями, держи його установи, заповіді, присуди й приписи, як це написано в законі Мойсея, щоб тобі щастило в усьому, що чинитимеш, і всюди, куди обернешся; 4 щоб Господь справдив своє слово, що сказав був до мене: Якщо твої сини вважатимуть на свої вчинки, ходивши передо мною по правді усім своїм серцем і всією своєю душею, то не забракне у тебе ніколи спадкоємця на престіл Ізраїля. 5 Ти знаєш також, що зробив мені Йоав, син Церуї, що він заподіяв двом начальникам військ Ізраїля: Авнерові, синові Нера, та Амасові, синові Їтра; як він їх убив, як під час миру пролив кров, мов на війні, і заплямив невинною кров’ю пояс, що у мене на бедрах, і взуття, що на ногах у мене. 6 Чини за твоїм розумом, але не дай, щоб його сивина зійшла в Шеол у мирі. 7 Синам же Барзіллая гілеадія яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, бо вони стали мені в пригоді, коли я втікав від брата твого Авесалома. 8 Є там при тобі Семей, син Гери, з роду Веніямина з Бахуріму; цей тяжко мене проклинав, як ішов я у Маханаїм, але тому, що він вийшов мені назустріч на Йордан, я заприсяг йому Господом, кажучи: Я не зітну тебе. – 9 Тож не зостав його без кари як чоловік мудрий, сам знаєш, що маєш йому зробити, щоб сивина його зійшла в Шеол у крові.» 10 І спочив Давид із своїми батьками, і поховано його в Давидгороді. 11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок років; в Хевроні він царював сім років, а в Єрусалимі тридцять три роки. 12 І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царство його вельми зміцніло. 13 Прийшов Адонія, син Хаггіти, до Ветсавії, матері Соломона. Вона спитала: «Чи мирний твій прихід?» Той відповів: «Мирний.» 14 І почав: «Маю говорити з тобою.» Каже вона: «Говори.» 15 Тоді він каже: «Знаєш сама, що царство було моє і що ввесь Ізраїль мав на думці зробити мене царем. Та тепер царство від мене перейшло й припало моєму братові, бо так Господь йому призначив. 16 Тепер же в мене одна тільки просьба до тебе; не відмов мені її.» І каже йому: «Говори.» 17 Він і каже: «Попроси царя Соломона, – а вже напевно він тобі не відмовить, – нехай віддасть за мене Авішагу, шунамійку.» 18 Каже Ветсавія: «Добре, я поговорю з царем про тебе.» 19 Як же ввійшла Ветсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію, цар підвівся, вийшов їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі. Поставлено ослін і для царевої матері, і вона сіла з правого боку в нього, 20 і каже: «Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов мені її.» І відповів їй цар: «Скажи лиш, мамо моя, я певно не відмовлю.» 21 Тоді вона каже: «Віддай Авішагу, шунамійку, за твого брата Адонію.» 22 І відповів цар Соломон матері: «Чого ти просиш Авішагу, шунамійку, для Адонії? Проси для нього й царства, бо він мій старший брат, для того ж має за собою священика Евіятара та Йоава, сина Церуї.» 23 І поклявся цар Соломон Господом так: «Нехай мені це і те вдіє Бог, та ще й причинить, коли Адонія не на свою голову сказав те слово. 24 Отож так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолі батька мого Давида та за своєю обіцянкою заснував для мене дім: сьогодні ж мусить умерти Адонія!» 25 І дав цар Соломон наказ Бенаї, синові Єгояди, і вдарив його той, і вмер він. 26 Священикові Евіятарові повелів цар: «Іди в Анатот у твій хутір, бо й ти заслужив на смерть. Та сьогодні тебе не страчую, бо ти носив ковчег Господа перед моїм батьком Давидом і все, що витерпів мій батько, терпів і ти з ним.» 27 Так скинув Соломон Евіятара, щоб він не був більше священиком Господнім, і так справдилося слово Господнє, що Господь сказав був про дім Елі в Шіло. 28 Якже чутка про те дійшла до Йоава, – а Йоав тягнув за Адонією, хоча він і не був за Авесаломом, – то він утік в намет Господній і вхопився за роги жертовника. 29 І сповістили царя Соломона: «Йоав утік у намет Господній, он він коло жертовника.» Тоді Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, з наказом: «Іди, забий його!» 30 Ввійшов Беная в намет Господній і сказав йому: «Такий царський наказ: вийди!» Той же відповів: «Ні, хочу тут умерти.» Приніс Беная відповідь цареві й каже: «Так сказав мені Йоав і так відповів.» 31 А цар йому сказав: «Зроби, як він вирік. Убий його й поховай. Так знімеш з мене й з моєї родини кров, що Йоав пролив безвинно. 32 Господь оберне його кров на його голову, бо він убив двох мужів, справедливіших і ліпших від себе; він стратив їх мечем: Авнера, сина Нера, начальника військ Ізраїля, й Амаса, сина Їтра, начальника військ Юди, так, що батько мій Давид і не знав про те. 33 Нехай їхня кров упаде на голову Йоава та його потомків навіки, а Давидові та його потомкам і його домові, і його престолові нехай буде мир від Господа повіки.» 34 І пішов Беная, син Єгояди, та й убив Йоава, й поховано його в його домі в пустині. 35 І поставив цар Бенаю, сина Єгояди, замість нього над військом, а священика Цадока поставив цар замість Евіятара. 36 Послав цар покликати Семея і сказав йому: «Збудуй собі будинок у Єрусалимі і живи в нім; не виходь нікуди звідти. 37 Коли ж вийдеш і перейдеш через потік Кедрон, то знай, що тобі смерть. Кров твоя впаде тобі на голову.» 38 Семей відповів цареві: «Добре! Як мій пан, цар, повелів, так і чинитиме раб твій.» І жив Семей довго в Єрусалимі. 39 Аж ось через три роки два раби Семея втекли до Ахіша, сина Маахи, гатського царя, і переказали Семеєві: «Раби твої в Гаті.» 40 Зібрався Семей, осідлав свого осла та й пустився в дорогу в Гат до Ахіша шукати рабів своїх. Вернувся Семей і привіз рабів своїх з Гату. 41 Та Соломона сповістили, що Семей виходив з Єрусалиму в Гат і вже повернувся. 42 Послав цар покликати Семея та й каже йому: «Чи я ж не взяв з тебе Господньої присяги і не завірив тебе: в той день, як підеш звідси кудинебудь, мусиш – затям собі те добре – вмерти? І ти відповів мені: Добре воно, те, що чую! 43 Чому ж ти не додержав присяги, що вирік перед Господом, і наказу, що я тобї дав?» 44 Далі сказав цар до Семея: «Сам ти знаєш, та й серце твоє відає все те зло, яке ти заподіяв батькові моєму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову. 45 Цар же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай стоїть твердо перед Господом повіки.» 46 Цар повелів Бенаї, синові Єгояди; той вийшов, ударив його й він умер. Так царська влада укріпилася в руці Соломона.

3. Одруження Соломона 1; сон на горі Гівеон 2-15; присуд Соломона 16-28

1 Соломон посвоячився з фараоном, єгипетським царем. Він узяв за себе дочку фараона й привів її в Давидгород, покіль не скінчив будови свого палацу, храму Господнього й муру навкруги Єрусалиму. 2 Тоді народ приносив жертви на узвишшях, бо до того часу не був іще збудований храм імені Господньому. 3 Соломон любив Господа і ходив в установах батька свого Давида, приносив і жертви та палив кадило на узвишшях 4 Пішов раз цар у Гівеон, щоб там жертвувати, бо то було найбільше узвишшя, і тисячу всепалень приніс Соломон на тому жертовнику. 5 У Гівеоні з’явився Господь Соломонові вночі у сні. Бог сказав йому: «Проси, що маю тобі дати!» 6 Соломон відповів: «Ти зробив твоєму рабові, моєму батькові Давидові, велику ласку за те, що він ходив перед тобою по щирості, по справедливості й правотою серця. Ти зберіг йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його престолі, як воно і є нині. 7 А тепер, Господи, мій Боже, ти зробив царем раба твого замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як поводитися. 8 Раб твій обертається серед народу, що ти вибрав, такого великого народу, що його за многотою не можна ні злічити, ні порахувати. 9 Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом.» 10 Вподобав Господь, що Соломон просив цього. 11 І сказав йому Бог: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити, 12 то я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з’явиться. 13 А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого. 14 А як ходитимеш моїми путями, пильнуючи моїх установ та моїх заповідей, як ходив батько твій Давид, то дам тобі й вік довгий.» 15 Прокинувся Соломон, аж то – сон. Повернувшись у Єрусалим, став перед ковчегом завіту Господнього і приніс усепалення й мирні жертви, і справив бенкет для всіх слуг своїх. 16 Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя й стали перед ним. 17 Одна з них каже: «Прошу тебе, мій пане! Я й оця жінка живемо в одній хаті, і я породила при ній у тій хаті. 18 На третій же день, як я породила, злягла й ця жінка. Були ж ми удвох, нікого чужого з нами в хаті не було, лише нас двоє було в хаті. 19 І вмер синок цієї жінки вночі, бо вона його приспала. 20 Встала вона посеред ночі, взяла мою дитину з-під мого боку, як слугиня твоя спала, та й поклала його до свого лона, свою ж мертву дитину поклала до мого лона. 21 Встала я вранці годувати мою дитину, – аж воно мертве. Та як придивилась до нього вранці пильно, бачу, що це не моя дитина, яку я породила.» 22 А друга жінка каже: «Ні, моя дитина жива, а твоя дитина мертва.» А та: «Ні, твоя дитина мертва, а моя жива.» І змагались отак перед царем. 23 І сказав цар: «Ця каже: оце моя дитина, та, що жива, а твоя дитина мертва. А та каже: ні, твоя дитина мертва, а моя жива.» 24 І повелів цар: «Подайте мені меча!» І принесли меча перед царя. 25 Тоді цар наказав: «Розітніть живе дитятко на двоє та дайте цій половину й тій половину.» 26 Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, – бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: «Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають!» А друга каже: «Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!» 27 І розсудив цар: «Дайте тій першій живу дитину, не вбивайте. Та її мати!» 28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, то всі сповнились пошаною до царя, бо зрозуміли, що в ньому була мудрість Божа, щоб судити.