Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

26. Давид знову пощадив життя Саулові

1 Прийшли зіфії з Гівеа до Саула та й кажуть: «Чи ж Давид не ховається на Хахіла-горбі, на краю пустині?» 2 Зібрався Саул і з трьома тисячами чоловік, найдобірнішими з Ізраїля, пішов у Зіф-пустиню шукати там Давида. 3 Саул отаборився на Хахіла-горбі, що на краю пустині, при дорозі, а Давид сидів у пустині. Побачивши ж, що Саул прийшов за ним у пустиню, 4 вислав Давид вивідачів і довідався, що Саул справді прибув. 5 Устав тоді він і прийшов на місце, де Саул отаборився. Бачив Давид те місце, де спав Саул і Авнер, син Нера, начальник його війська: Саул спав серед табору, а люди порозлягались круг нього. 6 Давид звернувсь до Ахімелеха, хеттита, та до Авішая, сина Церуї, брата Йоава, кажучи: «Хто піде зо мною до Саула в табір?» І каже Авішай: «Я піду з тобою!» 7 Прийшли Давид і Авішай І уночі до війська; Саул же лежав посеред табору в сні, а спис його стремить у землі в головах у нього. Авнер же й люди лежать навколо нього. 8 Тоді Авішай і каже до Давида: «Сьогодні Господь видав твого ворога тобі в руки. Тому дозволь, я пристромлю його за одним ударом до землі його ж власним списом! Не треба буде вдаряти вдруге!» 9 Давид же відповів Авішаєві: «Не вбивай його! Хто бо коли наклав руку на Господнього помазаника і зоставсь безвинним?» 10 Далі Давид сказав: «Так певно, як живе Господь: хай Господь сам його поб’є: або на нього його час настане й він умре, або двигнеться в похід і поляже; 11 мене ж нехай Господь боронить, щоб я наклав руку на помазаника Господнього. Ти ж візьми списа, що в головах у нього, і кінву з водою, та й ходімо.» 12 І Давид узяв списа й кінву з водою, що були в головах у Саула, та й пішли собі, й ніхто не бачив, ніхто не знав, і ніхто не прокинувсь; усі спали, бо всіх пойняв глибокий сон від Господа. 13 Тоді Давид перейшов на другий бік, став на верху гори здалека, так що між ними був великий простір, 14 і кликнув Давид до людей та до Авнера, сина Нера: «Не відкликнешся, Авнере?» Авнер же відповів, кажучи: «Хто ти такий, що мене кличеш?» 15 Давид так до Авнера: «Чи ти ж не муж? Хто тобі рівний в Ізраїлі? Чому ж ти не стеріг твого пана – царя? Он хтось із людей пробрався, щоб убити царя, твого пана. 16 Недобра то річ, що ти вдіяв! Так певно, як живе Господь! Ви заслужили смерть, що ви не стерегли вашого пана, Господнього помазаника. Глянь лишень, де царський спис і кінва з водою, що були в головах у нього!» 17 Впізнав Саул голос Давида й каже: «Чи не твій це голос, сину мій, Давиде?» «Так! – каже Давид, – це мій голос, мій пане, царю.» 18 Та й каже далі: «Чого мій пан переслідує свого слугу? Що я вчинив? Чим я провинився? 19 Нехай же мій пан цар вислухає тепер слова свого слуги: якщо Господь настроїв тебе проти мене, хай буде йому приємна пахуча офіра; а коли люди, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнім, бо вони вигнали мене сьогодні, щоб я не мав части в спадкоємстві Господнім, кажучи: Йди, служи чужим богам! 20 Нехай же моя кров не проллється на землю далеко від лиця Господнього! Оце бо цар Ізраїля вийшов чигати на мою душу, як уганяють за куріпкою по горах.» 21 Саул сказав: «Згрішив я! Вернись назад, мій сину, Давиде, зла тобі більш не заподію, тому що душа моя була тобі такою дорогою нині. Я вчинив по-дурному і тяжко провинився!» 22 А Давид відповів: «Ось тут царський спис: нехай хтось із молодців прийде сюди й візьме. 23 Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності: сьогодні Господь видав був тебе в мої руки, та я не хотів накласти руки на помазаника Господнього. 24 Як дорога була мені твоя душа сьогодні, так нехай моя душа буде дорога Господеві, й нехай він визволить мене від усякої напасти.» 25 І сказав Саул до Давида: «Благословенний ти, сину мій, Давиде! Ти й діло зробиш і певно зможеш доконати.» І пішов Давид своєю дорогою, а Саул повернувсь додому.

27. Давид у філістимлян у Гаті

1 Давид сказав сам до себе: «Одного дня таки впаду в руки Саула. І ніщо кращого не зостається мені, як тільки втекти в Філістимлянську землю. Тоді Саул покине мене шукати далі по всій Ізраїльській країні, й я врятуюсь від його руки.» 2 Зібравсь Давид і перейшов – він і шістсот чоловік, що були з ним – до Ахіша, сина Моаха, царя Гату. 3 І пробував Давид із своїми людьми в Гаті в Ахіша – кожний зо своєю родиною: Давид з обома своїми жінками, Ахіноамою з Єзреела і Авігайлою, вдовою по Навалі, з Кармелю. 4 Коли ж Саула повідомили, що Давид утік у Гат, він перестав розшукувати його далі. 5 Давид сказав до Ахіша: «Коли я знайшов ласку в тебе, хай, прошу, мені дадуть місце в якомусь із містечок краю, де б я міг пробувати. Чого б слуга твій мав сидіти в царськім місті коло тебе?» 6 І дав йому Ахіш того ж самого дня Ціклаг. Тому Ціклаг зостався по цей день при царях Юди. 7 Час побуту Давида в Філістимлянськім краю був рік і. чотири місяці. 8 Давид виходив зо своїми людьми і нападав на гешуріїв, гірзіїв і амалекитян: вони бо жили в тій землі, що йде від Теламу аж до самого Шуру і аж до Єгипетського краю. 9 Давид громив край той, не зоставляв живих ні чоловіка, ні жінки, брав лише овець, скот, ослів, верблюдів та одежу й повертався і приходив до Ахіша. 10 І коли Ахіш питав його: «На кого ви сьогодні нападали?» – Давид казав: «На Негев Юдейський», або «На Негев Єрахмаельський» або «На Негев Кенійський.» 11 Ні чоловіка, ані жінки не лишав Давид живими і не приводив їх у Гат, бо думав собі: щоб вони, бува, казав він, не свідчили проти нас: он як, мовляв, чинив Давид! Так він чинив увесь час, як пробував у країні філістимлян. 12 І довіряв Ахіш Давидові, кажучи: «Він зробився зовсім ненависним своєму народові Ізраїля, й тому буде моїм рабом довіку.»

28. Чарівниця в Ен-Дорі

1 Того часу зібрали філістимляни свої загони, щоб іти на війну проти Ізраїля, і Ахіш сказав до Давида: «Мусиш знати, що ти з твої – ми людьми вирушиш зо мною в похід.» 2 Давид відповів Ахішеві: «Тепер побачиш, що спроможеться довести твій раб.» І каже Ахіш до Давида: «Отак я тебе зроблю назавжди охоронником моєї особи.» 3 Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті. Саул повиганяв був із краю чарівників і віщунів. 4 Зібрались філістимляни й прийшли та отаборились у Шунемі. Саул теж зібрав усього Ізраїля, й отаборилися вони в Гільбоа. 5 Та як побачив Саул філістимлянський табір, злякався, й серце в нього затремтіло. 6 Питав Саул у Господа, але Господь не відповів йому нічого, ні через сон, ні через Урім, ні через пророків. 7 Тоді Саул звелів своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-чарівницю. Піду до неї та спитаю.» Його слуги йому відповіли: «Є така жінка-чарівниця в Ен-Дорі.» 8 Скинув Саул свою одежу, надяг на себе другу й пішов з двома супровідниками. І коли вони вночі прийшли до жінки, він сказав: «Поворожи мені, будь ласка, привидом і виклич мені того, кого я назву тобі.» 9 Жінка ж йому відповіла: «Ти знаєш, що зробив Саул, як викорінив із землі чарівників і віщунів. Навіщо ж ставиш сіть на мою душу, щоб мене вбити?» 10 І поклявсь їй Саул Господом: «Як живе Господь, не буде на тобі провини в цій справі.» 11 Спитала тоді жінка: «Кого маю вивести тобі?» Він відповів: «Виведи мені Самуїла.» 12 Якже побачила жінка Самуїла, скрикнула на ввесь голос і сказала до Саула: «Чого ти мене обманув? Ти ж Саул!» 13 Цар відповів їй: «Не бійся! Що бачиш?» Жінка сказала до Саула: «Бачу я, щось божеське виходить із землі.» 14 Спитав її: «Який він з виду?» Та відповіла: «Виходить старий чоловік, загорнутий у довгу одежу.» І зрозумів Саул, що то був Самуїл, припав обличчям до землі й поклонився. 15 І Самуїл промовив до Саула: «Чого мене тривожиш? Навіщо викликав мене?» Саул відповів: «Дуже мені скрутно: філістимляни воюють на мене, а Бог відступився від мене й не відповідає мені більше ні через пророків, ні в снах; от я й викликав тебе, щоб ти мене навчив, що мені чинити.» 16 Самуїл сказав: «Чого ж мене питаєш, якщо Господь відступив від тебе й став проти тебе? 17 Господь вчинив тобі те, що об’явив був через мене: він забере в тебе з руки царство й віддасть ближньому твоєму – Давидові. 18 Що ти не слухав Господнього голосу й не здійснив його палкого гніву на Амалека, то, власне, Господь сьогодні так учинив з тобою.

19 Господь видасть також Ізраїля з тобою в руки філістимлянам. Узавтра ти й твої синя будете зо мною, та й ізраїльський табір видасть Господь у руки філістимлянам.» 20 І приголомшений Саул на ввесь зріст упав на землю, бо так сильно був злякався слів Самуїла, а до того ж у ньому не було вже й сили, бо він не їв нічого ввесь день і всю ніч. 21 Приступила ж жінка до Саула і, бачивши, як він перелякався, каже до нього: «Дивись, послухала тебе твоя слугиня, не побоялася за своє життя й зважила на слова твої, що їх ти сказав мені. 22 Тож послухай і ти, прошу, голосу раби твоєї: дам тобі шматок хліба; покріпись, щоб мати силу піти в дорогу.» 23 Та він затявсь і мовив: «Не їстиму нічого.» І заходились умовляти його слуги, а й жінка, і він їх послухав: устав Із землі й сів на ліжку. 24 А було в жінки годоване телятко вдома; от і зарізала вона його притьмом, узяла муки, замісила, спекла коржів без закваски 25 й подала Саулові та його слугам, і вони, попоївши, встали й ще тієї ж ночі пустились у дорогу.

29. Недовір’я філістимлян до Давида

1 Зібрали філістимляни всі свої війська коло Афеку, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло джерела в Єзреелі. 2 Філістимлянські князі проходили сотнями й тисячами, а Давид із своїми людьми виступав наостанку з Ахішем. 3 Питають князі філістимлянські: «Що це за євреї?» Ахіш відповів князям філістимлянським: «Та ж це Давид, слуга Саула, царя Ізраїля! Він оце вже років зо два зо мною, й з того дня, як він прийшов ще й досі я не знайшов нічого в ньому.» 4 Та філістимлянські князі обурилися на нього й сказали йому: «Відішли назад цього чоловіка! Нехай повертається на місце, що ти йому призначив на осідок, і не йде з нами на війну, щоб під час битви не обернувся проти нас. Чим би йому примиритись із своїм паном, як не головами цих людей? 5 Хіба це не той Давид, якому приспівувано в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид – десятки тисяч?» 6 Покликав Ахіш Давида й каже до нього: «Як живе Господь, ти чесний, і милі моїм очам у таборі всі твої виходи й входи, бо я не знайшов нічого злого в тобі з того часу, як ти прийшов до мене, та й понині, однак князям ти не довподоби. 7 Тож повернися й іди собі в мирі, щоб не зробити нічого зневажливого в очах філістимлянських князів.» 8 А Давид сказав до Ахіша: «Що ж таке вчинив я і що ти знайшов у слузі твоєму з того часу, як я ввійшов на службу до тебе, й по цей день, щоб мені не йти на війну проти ворогів мого пана царя?» 9 Ахіш відповів Давидові, кажучи: «Признаю, що ти мені любий як посланець Божий, однак князі філістимлянські вимагають: нехай, мовляв, не йде на війну з нами! 10 Встань, отже, раннім ранком зо слугами пана твого, що прийшли з тобою, й ідіть собі на місце, що я вам призначив. І не допускай лихої думки до серця свого, бо ти чесний передо мною. Вставайте взавтра вранці, щоб вам, скоро світ, пуститися в дорогу.» 11 Встав Давид та його люди рано-вранці, щоб світанком пуститися в дорогу й повернутися у землю Філістимлянську, а філістимляни пішли в Єзреел.

30. Похід Давида на амалекитян 1-20; розподіл здобичі 21-31

1 Як же прийшов Давид зі своїми людьми третього дня у Ціклаг, напали були амалекитяни на Негев і на Ціклаг: вони сплюндрували Ціклаг і спалили його вогнем; 2 зайняли в полон жінок і все, що було в ньому, мале й велике; але нікого не вбили, а погнали геть та пішли своєю дорогою далі. 3 Як же прийшов Давид зо своїми людьми в місто, воно було спалене; а їхніх жінок, синів і дочок забрано в полон. 4 Тоді Давид із людьми, що були з ним, заплакали вголос; і плакали, аж поки в них не стало сили плакати вже більше. 5 Обох жінок Давидових зайняли в полон: Ахіноаму з Єзреела й Авігайлу, вдову по Навалі з Кармелю. 6 Давид потрапив у велику скруту, бо люди говорили, щоб його каменувати, тому що в усіх було на душі гірко – кожному за своїх синів і дочок. Однак, Давид кріпився духом у Господі, своїм Бозі. 7 Давид сказав до священика Евіятара, сина Ахімелеха: «Принеси мені ефод.» І приніс Евіятар Давидові ефод. 8 І Давид спитав Господа: «Чи наздоганяти мені цю орду? Чи я її дожену?» І сказано йому: «Наздоганяй, ти доженеш їх певно та визволиш (бранців).» 9 І двигнувся Давид, він і шістсот чоловік, що були при ньому, прибули до Бесор-потоку; а ті, що відстали позаду, залишились. 10 Давид із чотирма сотнями гнав далі, а решта двісті зупинилась, бо були так потомлені, що не могли перейти Бесор-потоку. 11 Знайшли вони в полі якогось єгиптянина та й привели до Давида. Дали йому з’їсти хліба й води напитись. 12 Дали йому також шматок збитих сухих смокв і двоє грон родзинок. Те все з’їв він і очуняв, бо був не їв і не пив нічого три дні й три ночі. 13 Тоді Давид його спитав: «Чий ти? Звідки ти?» Той відповів: «Я єгипетський хлопець, раб одного амалекитянина. Пан мій мене покинув, бо три дні тому я був занедужав. 14 Ми були напали на Негев Керетійський, на той, що належав Юді, та на Негев Калевський, і Ціклаг були підпалили.» 15 Давид його спитав: «Чи проведеш мене до тієї орди?» Той відповів: «Поклянись мені Богом, що не вб’єш мене й не видаси моєму панові, то я проведу тебе до тієї орди.» 16 Повів він його туди, а вони розкинулись по всій країні, – їдять, п’ють і танцюють, святкуючи із-за великої здобичі, що були забрали з Філістимлянської землі й землі Юди. 17 Громив їх Давид від світанку аж до вечора, винищуючи так, що ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот молодих чоловіків, які скочили на верблюдів та повтікали. 18 І визволив Давид усе, що амалекитяни були забрали, й обох своїх жінок теж визволив. 19 Нічого в них не пропало, ні з малого, ні з великого, ні з синів, ні з дочок, ні зо здобичі, та ніщо з того, що ті були забрали, – все Давид повернув назад. 20 і забрали всіх овець і худобу та гнали їх перед Давидом, вигукуючи: «Це Давидова здобич!» 21 Тоді Давид повернувсь до тих двох сотень чоловік, що були надто стомлені й не могли йти за Давидом і що він лишив їх був при Бесор-потоці. Вони вийшли назустріч Давидові й людям, що були при ньому, й, приступивши до Давида та людей, поздоровили їх. 22 Та всякі злостивці й негідники між людьми, що ходили з Давидом, заговорили так: «Тому, що вони не ходили з нами, не дамо їм нічого зо здобичі, яку ми відібрали, крім Їхніх жінок та їхніх дітей: нехай собі їх візьмуть та йдуть.» 23 Але Давид мовив: «Не чиніте так після того, що Господь дав нам: нас оборонив, а орду, що була вийшла проти нас, він видав нам у руки. 24 Та й хто вас слухатиме в цій справі? Бо яка частина тих, що ходили в битву, така частина й тих, що сиділи при обозі! Всім приділять по-рівному.» 25 Так було воно з того дня надалі. Він це зробив законом та звичаєм в Ізраїлі по цей день. 26 Повернувшися в Ціклаг, Давид послав частину здобичі старшим юдейським, своїм приятелям, зо словами: «Ось вам гостинець зо здобичі від ворогів Господніх.» 27 І послав тим, що в Бетулі, в Рамоті-Негеві, в Яттірі, 28 тим, що в Ароері, в Сіфмоті, в Ештемоа, 29 тим, що в Кармелі, по містах єрахмаельських, по містах кеніїв, 30 тим, що в Хормі, в Бор-Ашані, в Атаху, 31 тим, що в Хевроні, та по всіх місцях, де Давид блукав був зо своїми людьми.

31. Битва на горі Гільбоа та смерть Саула

1 Коли філістимляни воювали з Ізраїлем, мужі ізраїльські втікали від філістимлян; побиті падали на горі Гільбоа. 2 Філістимляни наскочили на Саула та на його синів і вбили Йонатана, Авінадава й Малкішуа, синів Саулових. 3 Тож битва зосередилась довкруги Саула: лучники стали у нього стріляти; і він був тяжко поранений. 4 Тоді Саул сказав до свого зброєноші: «Вийми твого меча й проколи мене, щоб не наскочили ці необрізані, не прокололи й не наругались надо мною.» Та його зброєноша не хотів, бо вельми був злякався. Тоді Саул вхопив меча та й настромився на нього. 5 Побачив зброєноша, що Саул мертвий, та й собі кинувся на свого меча й умер із ним. 6 Отак умерли разом того самого дня Саул, три його сини, його зброєноша, а й усі його мужі.

7 Тоді ізраїльтяни, що жили по тім боці долини й по тім боці Йордану, побачивши, що ізраїльські мужі повтікали та що Саул поліг із синами, покинули свої міста й повтікали, а філістимляни прийшли й у них осілись. 8 Другого дня прибули філістимляни обдирати мертвих і знайшли Саула з його трьома синами поляглими на горі Гільбоа. 9 Вони відтяли йому голову, зняли зброю з нього та й послали їх скрізь по землі Філістимлянській, щоб дати своїм ідолам і людям добру новину. 10 Потім склали його зброю в капищі Астарти, а трупа його повісили на мурі в Бет-Шані. 11 Коли мешканці Явеш-Гілеаду почули, що філістимляни вчинили з Саулом, 12 рушили всі мужі хоробрі й, пробувши усю ніч у дорозі, зняли трупи Саула та його синів з муру в Бет-Шані, принесли в Явеш і там їх спалили. 13 Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили.

ІІ Книга Самуїла

1. Давид довідується про смерть Саула та Йонатана 1-16; Давид оплакує їхню смерть 17-27

1 По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі. 2 Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився. 3 Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.” 4 Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.” 5 Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?” 6 Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь – Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають. 7 Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут. 8 І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин. 9 Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені. 10 І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.” 11 Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому. 12 І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча. 13 Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.” 14 Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?” 15 Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він. 16 Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.” 17 Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном; 18 він учинив так, щоб навчити синів Юди, – вона записана в “Книзі Праведного”, – тож примовляв він: 19 “Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі? 20 Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились! 21 Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи, 22 лише кров’ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула – не повертався намарно. 23 Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів. 24 Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси. 25 Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко. 26 Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча. 27 Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”

2. Давид царем у Хевроні 1-7; Ішбаал протицарем і боротьба з ним 8-32

1 Після того Давид спитав у Господа, кажучи: “Чи йти мені в якесь місто Юди?” І Господь відповів йому: “Йди!” Давид спитав: “Куди йти?” Господь відповів “До Хеврону.” 2 І рушив туди Давид з обидвома своїми жінками, Ахіноамою з Єзреела та Авігайлою, вдовою по Навалі, з Кармелю. 3 І людей, що були з ним, Давид привів кожного з його родиною, і вони осілись по містах Хеврону. 4 І прийшли мужі Юди й помазали там Давида царем над домом Юди.

Давидові переказали, що мужі Явеш-Гілеаду поховали Саула. 5 Тоді Давид вислав послів до людей Явеш-Гілеаду, щоб їм сказати: “Будьте благословенні Господом за той учинок милосердний, що зробили володареві своєму Саулові, що його поховали. 6 Нехай же Господь вам відплатить милосердям і добротою. Я теж зроблю вам ласку за те, що так ви вчинили. 7 Тільки ж тепер будьте сильні й відважні, бо Саул, ваш пан, умер, і дім Юди помазав мене царем над собою.” 8 Авнер же, син Нера, начальник Саулового війська, взяв Саулового сина Ішбаала й привів його в Махнаїм 9 та й зробив його царем над Гілеадом, над ашуріями, над Єзреелем, Ефраїмом, Веніямином – над усім Ізраїлем. 10 Сорок років було Ішбаалові, синові Саула, як він став царем над Ізраїлем, і царював два роки. Лише дім Юди був за Давидом. 11 Час Давидового царювання в Хевроні над Юдою був 7 років і 6 місяців. 12 Вийшов Авнер, син Нера, зо слугами Ішбаала, сина Саула, з Махнаїма на Гівеон. 13 Так само двигнувся Йоав, син Церуї, зо слугами Давида, і зустрінулись вони коло гівеонського ставу, й засіли одні по цім боці ставу, а другі по тім боці ставу. 14 І каже Авнер до Йоава: “Нехай юнаки встануть і борються перед нами.” Йоав же: “Хай виступлять.” 15 Тоді встали, й відчислено: дванадцять від Веніямина та Ішбаала, сина Саула, і дванадцять зо слуг Давидових. 16 Кожний ухопив свого противника за голову й встромив йому меча в бік, і всі вони полягли разом. І прозвано те місце “Полем Боків”, що в Гівеоні. 17 Того дня була вельми запекла битва, й Авнера з людьми Ізраїля розбили слуги Давида, 18 Були ж там три сини Церуї: Йоав, Авішай та Азаел. Азаел був легконогий, мов та газеля в полі. 19 Він гнався за Авнером і, женучися за ним, не звернув ані праворуч, ні ліворуч. 20 Обернувся Авнер та й каже: “Це ти, Азаеле?” Той відповів: “Я.” 21 Тоді Авнер до нього каже: “Зверни праворуч або ліворуч, накиньсь на якогось із молодих людей і візьми в нього собі зброю.” Та Азаел не хотів його покидати. 22 Каже тоді Авнер ще раз до Азаела: “Відступись від мене, для чого б мав єси полягти на землі? І як тоді погляну твоєму братові Йоавові в вічі?” 23 Але що той не хотів відступити, Авнер другим кінцем списа вдарив його в живіт так, аж спис вистромився йому ззаду; і повалився той і вмер на місці. Всі, що приходили до місця, де повалився Азаел мертвим, зупинялись. 24 Йоав же та Авішай гналися за Авнером далі й, як заходило сонце, дійшли до горба Амми, перед Гіяхом, що на дорозі в Гівеон-пустиню. 25 Зібралися тоді сини Веніямина коло Авнера й, збившись в одну лаву, стали на верху одного горба. 26 Авнер озвався до Йоава: “Чи то ж повік меч має жерти? Хіба не знаєш, що кінець його гіркий? Доки отягатимешся наказати людям, щоб припинили гнатися за братами?” 27 І відрік Йоав: “Так певно, як живе Бог! Як би ти не заговорив, то ці люди лиш насвітанку перестали б гнатись кожний за своїм братом.” 28 І велів Йоав засурмити, й усе військо зупинилось і вже не гналось більше за Ізраїлем, і боротьба припинилась. 29 Авнер зо своїми людьми йшов усю ту ніч через Араву; перейшли через Йордан, пройшли цілий Бітрон і прийшли в Махнаїм. 30 Йоав же, облишивши погоню за Авнером, зібрав усе військо, й бракувало зо слуг Давида дев’ятнадцять чоловік, крім Азаела. 31 Слуги ж Давида побили з веніяминян, тобто з людей Авнера, триста шістдесят чоловік. 32 А Азаела взяли й поховали в батьківському гробовищі, що у Вифлеємі. Йоав зо своїми людьми йшов усю ніч і вдосвіта прибув у Хеврон.