Розділ 5. Посвячення 

Бог обіцяє: “І будете шукати Мене і знайдете, коли шукатимете Мене всім серцем своїм” (Єремії 29:13).

Серце повинно повністю покоритися Богові, щоб відбулася переміна, внаслідок якої в нас міг би бути відновлений образ Божий. Через свою гріховну природу ми стали відчуженими від Бога.

Святий Дух так описує наш стан: “Мертві через ваші провини й гріхи”, “…хвора ваша вся голова і все серце боляще… Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому”.

Сатана міцно тримає нас у путах, він уловив нас для того, щоб ми чинили його волю (Ефесянам 2:1; Ісаї 1:5—6; 2 Тимофію 2:26).

Бог бажає зцілити і звільнити нас. Але оскільки для цього необхідне докорінне перетворення і відновлення всієї нашої природи, ми повинні повністю покоритися Богові.

Боротьба із власним “я” є найбільшою битвою у світі. Зректися себе, повністю підкоритися волі Божій можна лише ціною великої боротьби. Для людини, яка повністю не віддала себе Богові, нове життя у святості неможливе. Правління Боже не засноване на сліпій чи бездумній покорі, як намагається запевнити сатана. Бог звертається до нашого розуму та совісті. Він запрошує людей: “Прийдіть і розсудимо” (Ісаї 1:18). Це заклик Творця, але Він не силує людську волю і приймає тільки добровільне, розумне поклоніння. Вимушена покора зробила б неможливим всебічний розумовий і духовний розвиток людини, перетворила б її у робота. Це не узгоджується з наміром Творця. Він бажає, щоб людина — вінець творіння — досягла найвищої досконалості. Господь відкриває нам такі висоти благословення, які ми можемо осягнути через Його благодать. Він закликає нас довіритися Йому, щоб Він міг здійснити в нас Свій задум. Але вибір за нами: чи бажаємо ми звільнитися від пут гріха, щоб стати дійсно вільними дітьми Божими?

Віддаючи себе Богові, ми неодмінно повинні відмовитися від усього, що могло б розділити нас із Ним. Ось чому Спаситель говорить: “Кожен з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути учнем Моїм” (Луки 14:33).

Ми повинні позбутися всього, що відвертає наше серце від Бога. Багатство є ідолом багатьох людей. Любов до грошей, бажання розбагатіти — це той золотий ланцюг, котрий зв'язує їх із сатаною. Інші понад усе шукають світської слави і почестей. Життя без турбот та обов'язків є ідолом багатьох людей. Але ці рабські пута повинні бути розірвані. Ми не можемо наполовину належати Господеві, а наполовину — світові. Якщо ми не належимо повністю Богові, то ми не Його діти.

Деякі люди стверджують, нібито вони служать Богові, проте покладаються на власні сили, коли йдеться про виконання Його Закону, формування праведного характеру та спасіння. Їхні серця не зворушені глибоким почуттям Христової любові. Вони намагаються виконувати свої християнські обов'язки як вимоги Божі, сподіваючись таким чином заслужити вічне життя. Така віра нічого не варта. Коли Христос живе в серці, людська душа настільки наповнюється Його любов'ю і радістю спілкування з Ним, що вже більше не може бути без Нього. Коли ми розмірковуємо про Христа, то забуваємо про своє “я”. Любов до Нього стає рушійною силою усіх наших вчинків. Ті, що перебувають під впливом любові Божої, котра привертає їх до себе, не думають, як їм задовольнити вимоги Божі ціною найменших жертв. Вони прагнуть жити в повній згоді з волею свого Відкупителя, готові з радістю залишити все і повністю посвятити себе досягненню обраної мети. Визнавати Христа, не маючи глибокої любові до Нього, — це пусті слова, звичайний формалізм і тяжке ярмо.

Чи не здається вам, що віддати Христові все — занадто велика жертва? Тоді запитайте себе: “Що віддав Христос за мене?” Син Божий віддав усе: Своє життя і любов. Він прийняв страждання ради нашого викуплення. Як же можемо ми, люди, недостойні такої любові, зачинити перед Ним свої серця? Щомиті ми користуємося благословеннями Його милості і саме тому не можемо повністю усвідомити, з якої безодні гріха і нещастя Він підняв нас. Як можемо ми дивитися на Того, Кого розп'яли наші гріхи, і далі зневажати Його любов та жертву? Зрозумівши всю глибину приниження, якого зазнав Господь Слави, чи можемо ми нарікати на те, що наша дорога до життя пролягає через боротьбу і самозречення?

У багатьох гордих серцях виникає питання: “Навіщо каятися та принижуватися? Невже без цього я не можу бути впевненим, що Бог мене приймає?” Подивіться на Христа: Він був безгрішний. Більше того, Він був Царем Небесним, але заради викуплення людського роду став Жертвою за гріх: “був зачислений до злочинців, коли Він узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався!” (Ісаї 53:12).

Від чого ми відмовляємося, коли віддаємо Христові все? Від споганеного гріхом серця, щоб Христос очистив його Своєю кров'ю і спас нас Своєю незрівнянною любов'ю. Проте деякі люди думають, що відмовитись від усього надто важко. Які ж ганебні такі думки та слова! Бог не вимагає, щоб ми відмовилися від того, що приносить нам користь. У всіх діях Він дбає лише про щастя Своїх дітей. Якби ті, котрі ще не прийняли Христа, зрозуміли, що Він прагне дати їм набагато більше того, чого вони самі шукають для себе. Людина кривдить власну душу і завдає собі величезної шкоди, коли думає і діє усупереч волі Божій. Неможливо бути по-справжньому щасливим, йдучи шляхом, забороненим Богом. Адже тільки Він знає, що є найкращим для нас, і робить усе задля нашого добра. Шлях гріха є шляхом нещастя й загибелі.

Буде помилкою думати, нібито Бог задоволений, коли Його діти страждають. Небеса зацікавлені в щасті людини. Наш Небесний Отець не позбавляє радості Своїх дітей. Він закликає нас відмовитися від того, що викличе страждання та розчарування, зачинить перед нами двері до щастя й вічного життя. Спаситель світу приймає людей такими, якими вони є: з усіма їхніми вадами, немочами та недосконалостями. Він не тільки очищає їх від гріхів Своєю кров'ю і дає спасіння, а й задовольняє сердечні бажання тих, які погоджуються взяти Його ярмо і понести Його тягар. Він хоче дати мир і спокій усім, хто приходить до Нього за хлібом життя. Ісус закликає до виконання лише тих обов'язків, що приведуть нас на вершину блаженства. Цього стану ніколи не зазнає той, хто опирається волі Божій. Перебуваючи в нас, Христос — наша надія слави — є справжньою радістю в душі.

Багато людей запитують: “Як я повинен віддати себе Богові?” Ви бажаєте це зробити, але не маєте в собі моральної сили, перебуваєте в полоні сумнівів і гріховних звичок. Ваші обіцянки та рішення — ніби замки, побудовані з піску. Ви не можете керувати своїми думками, прагненнями і почуттями. Спогади про невиконані обіцянки та забуті зобов'язання підривають у вас довір'я до власної щирості і наводять на думку про те, що Бог не може вас прийняти. Але не впадайте у відчай! Потрібно зрозуміти, що таке справжня сила волі. Це — керуюча сила в житті людини, сила здійснювати вибір. Усе залежить від правильного спрямування волі. Бог наділив людину правом вибору, і вона повинна ним скористатись. Ви не можете власними силами змінити своє серце чи примусити його любити Бога, але можете прийняти рішення служити Йому. Ви можете підкорити Богові свою волю, і тоді Він здійснюватиме у вас “і хотіння, і дію за доброю волею Своєю”. Тоді ви повністю перебуватимете під керівництвом Духа Христа; ви полюбите Його, і всі ваші думки будуть у гармонії з Ним.

Але прагнення до святості можуть залишитися тільки добрим наміром і не принести жодної користі. Чимало людей загинуть, хоча мали надію і бажання стати справжніми християнами. Однак свою волю вони не підкорили Богові і сьогодні не зробили цей вибір — бути християнами.

Ваше життя може повністю змінитися, якщо ви скеруєте власну волю у правильному напрямку. Віддаючи її Христові, ви з'єднаєтеся з Силою, яка вища від сили будь-якого уряду і влади. З Небес ви приймете Силу, яка зробить вас непохитними. Таким чином, постійно підкоряючись Богові, ви зможете жити новим життям — життям віри.