Розділ 13. Радість у Господі

Діти Божі покликані бути представниками Христа, щоб сповіщати людям доброту та милість Бога. Як Христос відкрив нам справжній характер Бога, так і ми повинні показати Христа світові, який так мало знає про Його щиру, милосердну любов. “Як Ти послав Мене в світ, — сказав Ісус, — так і Я послав їх. Я в них і Ти в Мені… щоб пізнав світ, що Ти послав Мене” (Івана 17:18, 23). Апостол Павло сказав учням Ісуса: “Ви є лист Христів… якого пізнають і читають усі люди” (2 Коринтянам 3:3, 2). В особі кожного зі Своїх дітей Ісус посилає “лист” світові. Якщо ви — послідовники Христа, то Він посилає через вас “лист” у місто, сім'ю, на вулицю, де ви живете. Поселившись у наших серцях, Ісус палко бажає відкритись через нас тим, котрі ще не знають Його, не читали Його Слова, не чули Його голосу, яким Він звертається до них з кожної сторінки Біблії; котрі ще не пізнали Його любові, яка виявляється у Його діях. Якщо ви — справжні учні Ісуса, то, можливо, ті, котрі ще не розуміють Слова Божого, прийдуть через вас до пізнання Його доброти та любові і присвятять себе на служіння Йому. Призначення християн — бути носіями світла на шляху до Небес. Вони повинні освітлювати землю тим світлом, яке отримали від Христа. Їхнє життя та характер повинні давати людям правильне уявлення про Христа і Його служіння. Якщо ми є Його послідовниками, то повинні своїм життям свідчити, наскільки це служіння нам приємне. Християни, котрі виношують у своєму серці смуток і гіркоту, нарікають та скаржаться, дають іншим неправильне уявлення про Бога і християнське життя. Вони справляють таке враження, нібито Бог не хоче зробити Своїх дітей щасливими і таким чином свідчать проти Небесного Отця.

Сатана торжествує, коли Йому вдається схилити Божих дітей до невір'я та сумніву. Він радіє, коли ми не довіряємо Богові або сумніваємось у Його бажанні й силі спасти нас. Він тішиться, коли ми думаємо, що Бог хоче заподіяти нам шкоду. Сатана робить все, аби представити Бога немилосердним і безжалісним: правду обертає в обман і сповнює серця спотвореними поняттями про Бога. А ми, замість того щоб роздумувати над божественною правдою про Небесного Отця, надто часто подумки зупиняємося на нашіптуваннях сатани і безчестимо Бога тим, що недовіряємо Йому, нарікаємо на Нього. Сатана намагається затьмарити релігійне життя людей. Він хоче, щоб воно видавалося виснажливим і тяжким. І якщо християнин своїм життям підтверджує таке уявлення про релігію, то своїм невір'ям він підтверджує обман сатани.

Багато людей занепокоєні своїми помилками, нестатками, вадами, розчаруваннями; їхні серця сповнюються смутком і зневірою. Коли я була у Європі, одна сестра, якій докучали відчай і сумнів, попросила написати їй кілька слів підбадьорення. Наступної ночі, після отримання її листа, я побачила сон: нібито я була в саду, а чоловік, який, здавалось мені, був його господарем, супроводжував мене по саду. Я зривала квіти і насолоджувалась їхніми пахощами. Але раптом сестра, яка написала той лист і йшла тепер поруч зі мною, звернула мою увагу на колючки, що росли на її дорозі. Сестра зупинилася, засмучена, і почала нарікати: “Шкода, що цей прекрасний сад такий спотворений тернинням”… Вона не йшла стежкою саду за провідником, а блукала між тернами й колючками. Тоді провідник сказав їй: “Не турбуйся про терня, воно може лише поранити тебе. Збирай троянди, лілеї та гвоздики”.

Хіба у вашому житті не було світлих і радісних хвилин, коли ваше серце схвильовано билося під впливом Божого Духа? Оглядаючись назад і згадуючи пережите, хіба ви не знаходите чогось приємного? Хіба обітниці Божі, подібні до духмяних квітів, не ростуть уздовж вашої дороги? Невже ви не хочете, щоб їхня краса та пахощі сповнили ваше серце радістю?

Терня й колючки завдаватимуть вам болю. І якщо ви зриваєте їх і пропонуєте іншим, то не тільки самі нехтуєте милістю Божою, а й заважаєте іншим йти стежкою життя.

Нерозумно зберігати в пам'яті тяжкі спогади минулого, гріхи, розчарування; постійно говорити про них, оплакувати їх, поки зневіра повністю вас не здолає. Зневірена людина оповита темрявою; вона перешкоджає Божому світлу проникати в її душу і кидає тінь на життєву дорогу інших людей. Нехай буде хвала, честь і подяка Господеві за те, що Він подарував нам світлі образи. Будемо ж у своїй пам'яті пов'язувати воєдино всі докази Його любові, щоб завжди мати їх перед очима. Син Божий, Який залишив трон Свого Отця і прийняв людську подобу, щоб визволити нас з-під влади сатани; Його перемога, отримана для нас, відкрила нам Небо і дала змогу побачити Царство Божої слави; грішний людський рід, спасенний від загибелі, до якої призвів гріх, і знову відновлений у спілкуванні з Богом; всі ті, котрі витримали Боже випробування через віру в Христа, зодягаються у Його праведність і підіймаються до Його престолу — ось ті істини, над якими Бог запрошує нас розмірковувати.

Сумніваючись у любові Бога і недовіряючи Його обітницям, ми безчестимо Його і зневажаємо Духа Святого. Як почувала б себе мати, якби її діти постійно скаржились на те, що вона не бажає їм добра, тоді як вона всіма силами піклується про їх інтереси і живе задля їхнього щастя? Якби вони засумнівались у її любові, це поранило б її серце. Що відчував би батько, коли б до нього так поставилися діти? Що може думати про нас Небесний Отець, якщо ми не довіряємо Його любові, яка спонукала Його віддати на смерть заради нас Свого Єдинородного Сина, аби ми могли осягнути спасіння. Апостол Павло писав: “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за всіх нас, — як же не дав би із Ним нам і всього?” (Римлянам 8:32). І все-таки дуже багато людей якщо не словами, то вчинками своїми говорять: “Господь усе це призначив не для мене. Можливо, Він любить інших, але не мене”.

Подібні думки шкодять нашій душі, тому що кожне слово сумніву накликає на нас спокуси сатани і утверджує в нас схильність до маловірства, засмучує ангелів, і вони змушені відійти від нас. Коли сатана вас спокушує, то не говоріть слова сумніву чи невірства. Якщо ви звертатимете увагу на його нашіптування, то у ваше серце проникнуть недовір'я і бунтівні настрої. Розповідаючи про це іншим, ви не тільки шкодите собі, а й сієте у свідомості інших людей насіння, яке зійде і принесе гіркий плід в їхньому житті. Вплив ваших слів може виявитись непоправимим і згубним. Ви, можливо, переживете спокусу і виплутаєтесь із тенет сатани, але ті, котрі підпали під ваш поганий вплив, можливо, і не зможуть позбавитися невір'я, посіяного вашим сумнівом. Тому так важливо говорити лише про те, що дає духовну силу нашому життю.

Ангели уважно прислуховуються до того свідоцтва про Небесного Вчителя, яке ви несете світові. Будемо ж більше говорити про Того, Хто завжди живий, щоб заступатися за нас перед Отцем! Коли ви вітаєте одне одного, нехай ваші серця і вуста сповняться подякою Богові. Тоді думки ваші будуть спрямовані до Христа. Усі люди зазнають випробовувань, скорбот, які важко пережити, спокус, яким нелегко чинити опір. Не скаржтесь людям на свої труднощі, а відкривайте їх у молитвах Богові. Візьміть собі за правило ніколи не висловлювати жодної думки сумніву чи розчарування. Ви можете сприяти тому, щоб зробити життя інших радіснішим, зміцнюючи їх словами надії та святого підбадьорення.

Багато сміливих душ часто бувають пригнічені спокусами, і, здається, ось-ось сила зла їх переможе. Ніколи не позбавляйте таких людей впевненості під час їхньої боротьби! Підбадьорюйте їх словами надії та утіхи, щоб вони не ухилились від правдивої дороги. Коли ви так будете поводитись, то від вас виходитиме світло Христа, бо ніхто з нас не живе для себе (Римлянам 14:7). Вплив, про який ми навіть не підозрюємо, може або підбадьорити і зміцнити людей, або завдати глибокого болю і віддалити від Христа та Його правди.

Багато людей мають хибне уявлення про характер і життя Христа. Вони уявляють Його позбавленим сердечного тепла та радості, суворим і похмурим. У таких же похмурих тонах вони малюють собі релігійне життя християн.

Часто згадують про те, що Ісус плакав, але невідомо, чи Він коли-небудь посміхався. Спаситель справді був “Страдник, знайомий з хворобами”. Його серце було відкрите для страждання і горя кожної людини. Але хоча Його життя було сповнене самозречення, страждання і скорботи, Його дух ніколи не був пригнічений. На обличчі Ісуса не було відбитку незадоволення чи прикрості, навпаки, воно завжди випромінювало мир і спокій. Серце Христа — джерело життя; і куди б Він не приходив, завжди приносив із Собою радість і мир, спокій та щастя.

Спаситель завжди був серйозним і цілеспрямованим, але ніколи не похмурим. Життя тих, котрі хочуть бути подібними до Нього, теж повинно стати серйозним та цілеспрямованим, — і тоді вони усвідомлюватимуть глибоке значення особистої відповідальності. Легковажність зникне, не буде галасливих веселощів і грубих жартів. Релігія Ісуса Христа приносить мир, подібний до повноводної ріки. Вона не зменшує в нас світла радості, не пригнічує веселого настрою і не затьмарює сонячної посмішки на обличчі. Христос прийшов у світ не для того, щоб Йому послужили, а щоб Самому служити. І якщо в нашому серці живе справжня любов, то ми будемо йти Його слідами.

Якщо ми думатимемо про погані чи несправедливі вчинки інших людей, то не зможемо їх любити так, як Христос полюбив нас. Але коли наші думки зосереджуватимуться на чудовій любові та милосерді Христа, тоді ми зможемо виявляти такі самі почуття до інших. Ми повинні любити та поважати інших незалежно від помилок, котрі ми не можемо не помічати. Необхідно виховувати в собі смиренність і скромність, терпеливе і поблажливе ставлення до помилок ближніх. Це знищить в нас егоїзм і зробить нас великодушними. Псалмист сказав: “Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй” (Псалми 36:3). Надійся на Господа! Кожен день несе свої труднощі й турботи. Коли ми зустрічаємося з ближніми, то як часто нарікаємо на життя! Скільки непотрібних тривог носимо в серці, скільки страху та занепокоєння вривається в наше життя! Як часто тягар турбот настільки пригнічує нас, шо ми зовсім втрачаємо з поля зору милосердного та люблячого Спасителя, Який завжди готовий виконати наші прохання і допомогти в будь-якій біді…

Деякі люди живуть у постійному страху і метушні. Хоча вони щодня оточені очевидними доказами Божої любові, користуються щедрими дарами Його батьківської опіки, однак не помічають Його благословень. їхні думки постійно зосереджені на різних неприємностях, котрі, на їхню думку, загрожують їм у майбутньому. А якщо справді виникають труднощі, то, якими б незначними вони не були, так засліплюють їх, що люди перестають бачити численні дари, за які повинні були б дякувати Богові. Життєві труднощі не наближують їх до Бога — єдиного Джерела допомоги, — а навпаки, віддаляють від Нього, викликаючи занепокоєння і нарікання.

Чи можемо ми жити в такому невір'ї? Чому ми такі невдячні, такі недовірливі? Адже Ісус — наш найкращий Друг, і Небеса зацікавлені в нашому добробуті. Не дозволяймо метушні та тривогам повсякденного життя бентежити розум і хвилювати серце! У протилежному випадку ми завжди будемо знаходити причину для роздратування і збентеження. Не шукайте самотності, вона ще більше залякує, тривожить і зовсім не допомагає долати перешкоди.

Можливо, ви зазнали невдачі у життєвих справах; вам загрожують збитки, а майбутнє здається похмурим і безперспективним? Не впадайте у відчай! Покладіть всі свої турботи на Бога, будьте спокійні та бадьорі. Просіть у Бога мудрості, щоб керувати своїми справами розумно, уникаючи втрат. Робіть усе залежне від вас, щоб досягти позитивних результатів. Ісус обіцяв нам Свою допомогу, але тільки тоді, коли ми виконуватимемо свої обов'язки. Якщо ви повністю довірились вашому Всесильному Помічникові і зробили все, що могли, — то можете сміливо і спокійно дивитись у майбутнє.

Божа воля полягає не в тому, щоб Його діти жили під тягарем турбот. Господь не обманює вас. Він не говорить вам: “Не бійся. На твоїй дорозі немає жодної небезпеки”, бо Він знає, що є і небезпеки, і випробування. Він відкрито говорить нам про них. Бог не забирає Свій народ зі світу гріха та зла, але вказує на безпечне сховище. Ісус молився за Своїх учнів: “Не молю, щоб Ти взяв їх зі світу, але щоб зберіг їх від зла” (Івана 17:15). Він сказав їм: “Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я переміг світ” (Івана 16:33). У Нагірній проповіді Христос дав Своїм учням настанови про необхідність повної довіри Богові. Вони були призначені для того, щоб підбадьорювати Божих дітей у всі часи. І для нас сьогодні ці настанови містять повчання й потіху. Спаситель звертав увагу Своїх послідовників на птахів, які безжурно співають пісні. І хоча вони “не сіють і не жнуть”, однак Отець Небесний піклується про них. Далі Спаситель запитує: “Чи ж ви не багато вартніші за них?” (Матвія 6:26). Великий Бог піклується про людей і тварин, простягаючи Свою руку і задовольняючи потреби Своїх створінь. Він не залишає птахів без уваги. І хоча не кладе їм їжу в дзьоб, але передбачив все необхідне для їхнього існування: птахи збирають зерна, які Він розсипав для них, заготовляють “будівельний матеріал” для своїх гнізд, годують пташенят. З веселим співом вони звершують свою працю, тому що Отець Небесний турбується про них. А чи ви не кращі за них? Ви здатні мислити і свідомо поклонятися Богові, отже, чи не цінніші від птахів? Невже Творець і Охоронець нашого життя, Котрий створив нас за Своєю подобою, не перейматиметься нашими потребами, якщо ми покладемося на Нього?

Христос звернув увагу учнів на різноманітність і велич польових квітів з їх очевидною красою, якою небесний Отець обдарував їх на знак Своєї любові до людини. Він сказав: “Подивіться на польові лілеї, як вони ростуть”. Краса та простота цих квітів перевищує величністю розкішні царські шати Соломона. Найпрекрасніший одяг, створений людською майстерністю, не може зрівнятися з природною красою квітів, створених Богом. Ісус запитує: “Коли ж траву польову, яка сьогодні є, а завтра кидають її в піч, Бог так одягає, то чи ж не краще одягне Він вас, маловіри?” (Матвія 6:30). Якщо Бог — Небесний Митець — обдарував прості квіти, що за один день в'януть, такими ніжними і різноманітними барвами, то чи не більшою турботою огорне Він тих, кого створив за Своєю подобою? Ці слова Христа засуджують замішання, метушню і сумнів маловірного серця. Господь бажає бачити Своїх синів і дочок щасливими, спокійними і слухняними. Ісус говорить: “Мир залишаю вам; Мій мир даю вам: не так, як світ дає, Я даю вам. Серце ваше нехай не тривожиться і нехай не лякається” (Івана 14:27). І далі: “Це сказав Я вам, щоб радість Моя перебувала у вас, і щоб радість ваша була повна” (Івана 15:11).