Розділ 11. Велика перевага молитви 

Ісус сказав: “Проситимете ви в Моє ім'я — і Я не кажу, що вблагаю Отця за вас, бо Отець Сам любить вас” (Івана 16:26—27). “Я вас вибрав, щоб, чого не попросите Отця в ім'я Моє, Він дав вам” (Івана 15:16). Але молитися в ім'я Ісуса — означає дещо більше, ніж тільки згадувати Його ім'я на початку та в кінці молитви. Це означає молитися згідно з волею та духом Ісуса, вірити у все, що Він обіцяв, покладатись на Його благодать і чинити Його волю. Бог не бажає, щоб ми стали монахами або відлюдниками і сторонилися світу, аби присвятити себе лише на служіння Йому. Наше життя повинно бути подібним до життя Христа, Який, здійснюючи служіння для людей, знаходив час, щоб перебувати і наодинці з Богом. Однак, хто нічого не робить, а лише молиться, скоро перестане молитися або ж його молитва перетвориться на формальність. Коли люди ухиляються від громадського життя, відмовляються виконувати свої християнські обов'язки і нести свій хрест; коли вони перестають старанно працювати для Господа, Який невтомно трудився для них, — то вони вже не матимуть про що молитись; у них пропаде всяке бажання до святого життя. Молитви таких людей зосереджуються виключно на власних інтересах. Вони не можуть молитися про потреби людства, про встановлення Христового Царства, просячи в Нього сили для виконання цієї роботи.

Ми дуже багато втрачаємо, коли нехтуємо перевагою спілкуватися між собою, щоб підтримувати і підбадьорювати одне одного в служінні Богові. Істини Його Слова втрачають для нас свою силу і значення. Вони більше не освячують і не оживляють наших сердець, і ми духовно вмираємо. Спілкування без співчуття одне до одного не можна назвати християнським спілкуванням. Хто замикається сам в собі, той не виконує справи, яку доручив йому Бог. Належне виховання нашої суспільної природи робить нас уважними і співчутливими до інших і є надійним засобом, котрий зміцнює нас у служінні Богові.

Коли б християни більше спілкувалися і говорили поміж собою про Божу любов і дорогоцінні істини спасіння, то вони б укріплялися духовно і могли б справляти благотворний вплив на інших. Щодня ми можемо все глибше пізнавати нашого Небесного Отця, здобуваючи нові досвіди у Його благодаті; це викличе в нас бажання розповідати іншим про Його любов. І коли ми це робитимемо, наші серця будуть зігріті та підбадьорені. Якби ми більше думали і говорили про Ісуса, а менше — про себе, тоді б краще відчували Його присутність.

Якби ми згадували про Бога кожного разу, коли бачимо докази Його турботи про нас, то Він був би завжди в наших думках і ми знаходили б радість, розповідаючи про Нього та прославляючи Його. Ми говоримо про тимчасові земні справи, бо вони нас цікавлять. Ми говоримо про наших друзів, тому що любимо їх; з ними пов'язані наші радощі та печалі. Однак ми маємо підстави любити Бога палкіше, ніж своїх земних друзів. Думати про Нього, розповідати про Його доброту і силу — ось що повинно бути в нас на першому місці. Бог наділив нас щедрими благами не для того, щоб вони поглинали наші думки і почуття настільки, що в нас вже нічого не залишиться для Бога. Навпаки, вони повинні постійно нагадувати про Нього, єднаючи нас в любові та вдячності з небесним Благодійником. Ми занадто багато думаємо про земне життя. Звернімо ж свій погляд на відчинені двері небесного храму, де світло слави Божої сяє від обличчя Христа, “Який може завжди спасати тих, котрі приходять через Нього до Бога” (Євреям 7:25).

Частіше прославляйте Бога за “милість та чудні діла Його для синів людських” (Псалми 106:8). Наші духовні досвіди не повинні обмежуватися самими проханнями та очікуванням відповіді. Будемо пам'ятати не тільки про свої потреби, а й про ті блага, котрі ми отримуємо від Нього. Ми молимося так рідко і є занадто скупими у словах, коли йдеться про подяку… Ми постійно користуємося Божою милістю, але як мало ми дякуємо Йому за це і як рідко прославляємо Його за все, що Він зробив для нас…

У давнину Господь заповідав ізраїльтянам, коли вони збиралися для служіння Йому: “І будете їсти там перед лицем Господа, Бога вашого, і будете тішитися всім, до чого доторкнеться ваша рука, ви та ваші доми, якими благословив тебе Господь Бог твій” (Повторення Закону 12:7). Все, що ви робите для Божої слави, робіть з радістю, з піснями хвали та подякою, а не зі смутком чи незадоволенням. Наш Бог — ніжний і милосердний Небесний Отець. Служіння Йому не повинно бути для нас безрадісним, обтяжливим. Участь у Божому ділі та служінні Йому мусить приносити нам найбільше задоволення. Бог не хотів би, щоб Його діти, заради яких був здійснений великий подвиг спасіння, поводилися так, неначе Він жорстокий і вимогливий Володар. Бог — наш найкращий Друг; і коли ми збираємося на богослужіння, Він хоче перебувати з нами, благословляти та втішати нас, сповнюючи наші серця радістю і любов'ю. Господь бажає, щоб Його діти знаходили втіху в служінні Йому, отримуючи від цього задоволення. Бог хоче, щоб ті, котрі приходять на богослужіння, могли піти додому з вдячними думками про Божу опіку та любов, аби вони знаходили силу для виконання своїх щоденних обов'язків, збагатившись Його благодаттю; поводилися б в усьому чесно і вірно.

Нам необхідно згуртуватися навколо хреста. Христос, і притому розп'ятий, повинен бути темою наших роздумів та розмов, джерелом найбільшої радості. Пам'ятайте про всі благословення, отримані від Бога. Усвідомивши Його безмежну любов, ми охоче віддамо усе в ті руки, котрі були прибиті за нас до хреста…

На крилах хвали душа лине до Небес. Там, в небесних оселях, Бога славлять співом і музикою. І коли ми висловлюємо Йому подяку, то приєднуємося до служіння небесних воїнств. “…Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене” (Псалми 49:23).

Прийдемо ж з благоговінням і радістю перед лице нашого Творця “з хвалою і пісноспівами” (Ісаї 51:3).