5. Показником становлення особистості в кризових періодах є поведінковий симптомокомплекс. Моменти в розвитку, які відзначаються зростанням (інколи неочікуваним) кількісних величин складових симптомокомплексу, називаються фазою вступу в перехідний період. Моменти в розвитку, які відзначаються поступовою зупинкою в рості кількісних величин складових симптомокомплексу, супроводжуючись незначною амплітудою коливань, називаються фазою стабілізації перехідного періоду. Моменти в розвитку, які відзначаються відносною зупинкою в спаді кількісних величин складових симптомокомплексу (інколи неочікуваною), називаються фазою спаду або виходу з перехідного періоду.
Специфікою динаміки розвитку кожної складової симптомокомплексу в перехідних періодах є їх універсальність.
Урахування психологічних особливостей дітей в перехідні періоди означає побудову спілкування з ними на засадах гуманізму, коли враховуються позитивні емоції та негативні переживання. Це прояв оптимістичного погляду на природу психічного розвитку. Стратегія вікового та індивідуального підходів у період вікових криз полягає в розвитку позитивних утворень, які розгортаються за негативними психологічними особливостями.
У сучасній науці поширення міждисциплінарного підходу до проблеми розвитку людини, який передбачає інтеграцію конкретних наукових знань із різних галузей знання (психології розвитку, вікової фізіології, генетики) призводить до перегляду уявлень про співвідношення біологічного і соціального в розвитку людини, унаслідок чого утверджується позиція соціальної детермінованості біології людини. Генетичне вже не протиставляється соціальному. Навпаки, висувається теза, що генотип утримується в розгорнутому вигляді, що необхідно для забезпечення реалізації видової генної програми, а також індивідуалізації розвитку. Такий підхід, визнаючи детермінованість психічного розвитку соціальними чинниками, не заперечує особливої його логіки, наявності в ньому саморуху і передбачає аналіз взаємодії біологічного і соціального як ланок системної детермінації єдиного процесу розвитку людини; 3 позицій системного підходу розвиток розуміється як різнорівневий процес, який має макро- і мікроскопічні зміни, диференціацію та інтеграцію системи. У Росії ця позиція активно доводиться психогенетиками (М. Єгорова, Т. Марютіна, 1992; О. Александров, 2006).
За І. Равич-Щербо, співвідношення між двома основними програмами успадкування - біологічною (генотипом) та соціальною (середовищем) - є складним і невизначеним.
Вивчати особистісний розвиток означає вивчати: 1) переходи між віковими стадіями, які відбуваються в конкретних соціально-історичних умовах; 2) зміни в структурі психіки, яких не було на попередніх стадіях психічного розвитку (виникають у вікових кризах,, а формуються в стабільні періоди).
Основними розділами вікової психології, які деталізуються у вікових періодизаціях, є:
1) психологія дітей дошкільного віку;
2) психологія школярів;
3) психологія юності;
4) психологія зрілості;
5) психологія старості.
Деякі вікові періодизації психічного розвитку в ХІХ-ХХІ ст.:
1. За Л.С. Виготським:
1) криза новонародженості;
2) вік немовляти (2 міс. - 1 р.);
3) криза 1 року;
4) раннє дитинство (1-3 р.); б) криза 3 років;
6) дошкільний вік (3-7 р.);
7) криза 7 років;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вікова і педагогічна психологія» автора Поліщук В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблема дитинства у віковій психології. Онтогенез і життєвий шлях людини. Поняття віку як центральна категорія вікової психології“ на сторінці 3. Приємного читання.
