Розділ без назви (2)

Коли сатана пробує звертатися до зацікавлености зрадника у самозбереженні, він використовує страх і залякування. Ця тактика буде дієвою, доки ми повертаємося до старої історії рятування власної шкури, оберігання свого «я». Ми відступатимемо. Проте правда також і зворотне. Коли чоловік приймає рішення стати воїном, коли його життя віддано трансцендентній справі, тоді його не залякаєш великим злим вовком, що погрожує повалити його хату. Після того як Одкровення зображує війну на небесах між ангелами і скинення сатани на землю, воно повідомляє, як його подолали святі: «І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти» (Од. 12, 11).

Той, хто звів рахунки з власного смертю, є найнебезпечнішою людиною на землі. Всі люди помирають, мало хто насправді живе. Звичайно, ви можете створити для себе безпечне життя… і закінчити свої дні в інтернаті для людей похилого віку, базікаючи про якусь забуту невдачу. Я радше жив би повним життям. До того ж, чим менше ми намагаємося спасти себе, тим ефективнішим воїном ми станемо. Послухайте, що каже про хоробрість Ґ. К. Честертон:

Поняття хоробрості містить суперечність уже на рівні його визначення. Воно означає сильне бажання жити, але прибравши форму готовності померти. Той, хто погубить свою душу, той її врятує — це не приклад містицизму для святих і героїв. Це поради на щодень для моряків або альпіністів. Це має бути надруковано у путівнику по Альпах або в посібнику з проведення тривог на судні. Парадоксом є принцип хоробрості загалом, навіть, коли це стосується доволі земної або брутальної хоробрості. Чоловік, оточений морем, може врятувати своє життя, якщо він ризикне ступити на крутий обрив. Він може втекти від смерти, лишень постійно крокуючи в дюймі від неї. Оточений ворогами солдат, якщо він хоче вибратися, повинен поєднати сильне бажання жити з дивною безтурботністю щодо загибелі. Він не повинен просто чіплятися за життя, тому що в цьому випадку буде боягузом і не врятується. Він не повинен просто чекати на смерть, бо тоді буде самогубцем і не врятується. Він повинен шукати життя в дусі несамовитої до нього байдужості, він повинен бажати життя, як води і при тому пити смерть, як вино.

ТРЕТІЙ ЕТАП: УКЛАДАННЯ УГОДИ

Третій рівень нападу, який застосовує лукавий, після того як ви вчинили опір облуді і залякуванню — це просто спробувати з нами домовитися. На це, тим чи іншим чином, купилося стільки чоловіків. Щойно задзвонив телефон; це мій приятель повідомив, що ще одного християнського лідера викрито в аморальності на статевому ґрунті. Церква хитає головою і каже: розумієте, він просто не зміг утримати себе в чистоті. Це наївно. Ви що, думаєте, що чоловік, послідовник Христа, в своєму серці справді хотів згрішити? Чи починає хтось свою подорож словами: «Гадаю, що одного дня, після двадцяти років перебування в духовному сані, я все це знищу любовною інтригою»? Його підставили під удар, це все було організовано. У його випадку це було довготривале і ледь помітне завдання — подолати опір його захисних сил не через битву, а через нудьгу. Я знав того чоловіка. Він не мав великої справи, за яку варто боротися, лише одноманітно професійно виконував свої обов’язки. Їх він ненавидів, але не міг покинути. Він був приречений на гріхопадіння. Якщо ви не усвідомлюєте, що саме таке стається, вас також використають.

Зверніть увагу, коли згрішив цар Давид. Якими були обставини його зв’язку з Ветсавією? «На початку року, коли царі звичайно виступають у похід, послав Давид Йоава й своїх слуг, з ним і всього Ізраїля» (2 Сам. 11, 1). Давид уже не був воїном, він відправив інших воювати замість себе. Знудьгований, пересичений і гладкий, він прогулюється по даху палацу, очікуючи якоїсь розваги. Лукавий привертає його увагу до Ветсавії, а далі це вже історія — яка, як нам всім відомо, повторюється. Вільям Ґернел попереджує:

До кінця залишатиметься колючка під вашим сідлом — колючка у вашому тілі, - коли дорога попереду здається нескінченною, і ваша душа благає про завчасне звільнення. Вона переважає будь-яку іншу перешкоду вашого покликання. Нам відомо про багатьох, хто приєднався до Христового війська і кому подобалося бути солдатом в одній чи двох битвах, але хто швидко насичувався і закінчував дезертирством. Вони імпульсивно вступають на християнську службу… і їх так само легко можуть переконати залишити службу. Мов місяць-молодик, вони трохи сяють на початку вечора, але зникають, коли ніч минає. («Християнин у повному озброєнні».)

ЗБРОЯ ВОЇНА

Воїн застосовує дисципліну для тіла, внутрішнього зрадника. Зараз ми маємо її двовимірний варіант, який називаємо мирним часом. Але більшості чоловіків важко підтримувати будь-яке благочестиве життя, бо воно не має істотного зв’язку з відновленням і захистом їхньої сили. Все виглядає настільки ж важливим, як регулярне чищення зубів. Але якщо ви уявили б своє життя як визначну битву і знали, що для того, щоб вижити, потребуєте часу з Богом, то ви на це пішли б. Можливо, вам не вдасться на «відмінно» — нікому це не вдається і справа не в тому — проте ви мали би причину прагнути того часу. Коли єдиною причиною практикувати духовну дисципліну є те, що нам слід це робити, тоді наші спроби будуть млявими. Проте коли ми переконані, що без неї ми пропащі, то знайдемо спосіб її впровадити.

Наукові дослідження, вивчення певної кількости сторінок Писання, ще щось у такому напрямку, — це не означає, що ви перебуваєте з Богом щодня. Йдеться про зв’язок із Богом. Ми повинні тримати ці лінії зв’язку відкритими, тож використовуйте все, що цьому сприяє. Іноді я послухаю музику, іншого разу читаю Писання або уривки з якоїсь книжки, часто веду щоденник, можливо, здійсню пробіжку. Бувають дні, коли мені потрібна ця тиша, самотність і схід сонця. Суть у тому, щоб робити те, що повертає мене до мого серця і до серця Бога. Бог багато разів рятував мене від засідок, про існування яких я й поняття не мав. Коли я перебував із ним рано-вранці, Він попереджував мене про те, що має статися зі мною того дня. Наприклад, одного дня це був уривок книжки про прощення. Я відчув, що Бог звернувся до мене особисто. Господи, чи є я непрощенний? Ні, сказав Він. За якусь годину я отримав дуже дошкульний телефонний дзвінок — зраду. О, Ти казав мені бути готовим прощати, чи не так? Так.

До слова, дисципліна ніколи не є самоціллю. Головною метою благочестивого життя є зв’язок із Богом. Це наша головна протиотрута від фальшивок, що їх нам пропонує світ. Якщо ви не маєте Бога, якщо ви не прийняли його глибоко, то звернетеся до інших прихильників. Як каже Морис Робертс:

Для душі віруючого дуже важливі піднесення і радість, які сприяють освяченню. Ми не створені, щоб жити без духовного сп’яніння… Якщо віруючий дозволяє собі перебувати хоч який проміжок часу, не відчуваючи любови Христа, він є в духовній небезпеці… Коли Христос припинить наповнювати серце задоволенням, наші душі розпочнуть мовчазні пошуки інших прихильників. («Думка про Бога»)

Коли чоловік має на меті ранній вихід на пенсію, то приділяє багато часу своїм фінансовим операціям; він зносить суворі тренування, коли прагне пробігти 10 кілометрів або навіть маратонську дистанцію. Здатність дисциплінувати себе є в усіх, проте у багатьох з нас вона дрімає. «Однак коли воїн перебуває на службі в Істинного Царя, тобто на службі у трансцендентної справи, — каже Блай, — він почувається добре, його тіло стає працелюбним слугою, від якого він вимагає зносити холод, спеку, біль, поранення, шрами, голод, недосипання, тяжкі випробування всіх видів, робити те, що потрібно».

Виступаючи проти лукавого, ми вдягаємо лати від Бога. Бог забезпечує нас зброєю для ведення війни, і це, безумовно, має великий смисл, оскільки наш час подібний до сцен із фільму «Врятувати рядового Раяна». Скільки християн перечитали ті уривки, де йдеться про щит віри і шолом спасіння, і насправді не знають, як їх застосувати. Яка гарна поетична образність, цікаво, що це означає? Це означає, що Бог дав вам лати і їх краще носити. Щодня. Це оснащення насправді є там, в духовній невидимій царині. Ми не бачимо його, проте ангели і вороги бачать. Почніть зі звичайної молитви, читаючи ці уривки з Послання до ефесян так, начебто збираєтеся на поле битви:

«Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші…». Господи, я вдягнув пояс правди. Я вибрав життя, сповнене правдивости і чистоти. Яви мені правду, якої я так відчайдушно потребую сьогодні. Викрий лжу, в яку вірю, навіть не усвідомлюючи цього, «…вдягнувшись у броню справедливости…» Отож, Господи, сьогодні проти всього осуду і морального розкладу я вдягнув твою праведність. Споряди мене своїми благочестям і чистотою, захисти від усіх нападів на моє серце, «…і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру…». Я справді вибрав у будь-яку хвилину жити для євангелія. Покажи мені, де розгортається найголовніша подія і не дозволь мені стати таким розбещеним, щоб я думав, що найголовнішим сьогодні є мильні опери цього світу.

«А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого…». Ісусе, я піднімаюсь проти кожної брехні і кожного нападу на впевненість, що ти добрий і що на майбутнє ти приберігаєш для мене добро. Нічого не буде сьогодні такого, що може перемогти мене, тому що ти зі мною. «…Візьміть також шолом спасіння…». Дякую тобі, Господи, за моє спасіння. Я отримую його від тебе в новому і свіжому вигляді і заявляю, що тепер ніщо не може відділити мене від любові Христа і місця, яке я колись матиму в твоєму царстві. «…і меч духовний, тобто слово Боже…». Святий Духу, яви мені саме сьогодні правду Божого світу, що я потребуватиму проти нападів і пасток ворога. Нехай я згадуватиму її впродовж дня. «…Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням і для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих». Зрештою, Святий Духу, я згоден йти поруч з тобою в усьому — в усіх молитвах, коли впродовж дня мій дух спілкується з тобою (див. Еф. 6, 13 18).

І ми діємо, уповноваженні Христом. Не нападайте в роздратуванні, не чваньтеся в гордині. Бо будете викриті. Я люблю той епізод із фільму «Маска Зорро», коли старий майстер фехтування рятує свого молодого учня, який на той момент забагато випив, стримуючи його від нападу на ворога. «Ти би хоробро бився, — каже він, — і швидко б загинув». Вся влада на небесах і на землі передана Ісусові Христові (див. Мт. 28, 18). Він каже нам це, перед тим як дати велике доручення — наказ поширювати його царство. Чому? Ми ніяк не можемо зрозуміти. Причина полягає в тому, що, якщо ви збираєтеся служити істинному цареві, вам знадобляться його повноваження. Ми не насмілюємося мірятися силами з будь-яким ангелом, не кажучи вже про ангелів грішних. Ось чому Христос поширює свою владу на нас: «і ви причастні в тій його повноті. Він бо голова всякого начала і власти» (Кол. 2, 10). Докоряйте ворогові від свого власного імени — і він сміятиметься, накажіть йому в ім’я Христа — і він рятується втечею.

Ще одне. Навіть не думайте вступати в битву самотужки. Не намагайтеся здійснити свою чоловічу подорож, не маючи хоча б одного чоловіка поруч. Так, буває, що чоловік мусить вести битву самотужки, на світанку, і битися, користуючись усім тим, що він має. Але не робіть самотність своїм стилем життя. Як підкреслює в своїй праці «Самотній американський чоловік» Девід Сміт, це може бути нашим найслабшим місцем: «Серйозною проблемою є брак друзів у середньостатистичного американського чоловіка. Чоловікам досить важко погодитися, що вони потребують приятельських стосунків з іншими чоловіками». Завдяки чоловічому рухові Церква тепер розуміє, що чоловік потребує товариства інших чоловіків, але те, що ми пропонуємо, є іншим двовимірним рішенням: групи або партнери підзвітности. Ет! Це так схоже на Старий Завіт: «Насправді ти дурень і просто чекаєш нагоди згрішити, тож ми краще приставимо до тебе охорону, щоб вона утримувала тебе від спокуси».

Нам не потрібні групи підзвітности, нам просто потрібні друзі по зброї, ті, з якими можна битися пліч-о-пліч і хто прикриватиме нас зі спини. На вулиці мене зупинив молодий чоловік і сказав: «Я почуваюся оточеним ворогами, і я зовсім самотній». Сьогоднішня криза мужности виникла тому, що ми не маємо культури воїна, не маємо місця, де чоловіки вчилися б битися як чоловіки. Нам не потрібні збори по-справжньому гарних хлопців, нам потрібні зібрання по-справжньому небезпечних хлопців. Ось що нам потрібно. Я думаю про Генріха V під час битви при Азенкурі. Від його армії залишився невеликий загін утомлених і виснажених чоловіків, серед них — багато поранених. На кожного з них припадає по п’ять ворогів. Проте Генріх згуртовує своє військо, коли нагадує їм, що вони не найманці, а брати по зброї.

Щасливців жменьку і братів по зброї,