Розділ без назви (2)

Мені наснилося щось подібне. Сон повторювався протягом багатьох років, особливо в юності. Начебто великий дикий жеребець стояв на гребені гори; я відчував небезпеку, але не лиховісну, — просто відчував щось сильне, хоробре і величніше за мене. Я намагався тихенько забратися звідти, а жеребець завжди повертався так, щоб встигнути побачити мене і починав спускатися вниз по схилу. Я прокидався саме в той момент, коли він був коло мене. Виглядає божевіллям, щоб чоловік намагався непомітно втекти від своєї сили, боячись її прояву, але саме тому ми вдаємося до саботажу. Наша сила шалена й несамовита, і ми дуже переймаємося тим, що може статися, якщо дозволимо їй проявитися. Одне знаємо: ніщо не залишиться таким, як було. Один клієнт сказав мені: «Я боюся, що зроблю щось погане, якщо дозволю всьому цьому проявитися». Ні, все навпаки. Ви зробите погано, якщо не дозволите. Пам’ятайте — згубні звички чоловіка є наслідком відмови від своєї сили.

Кілька років тому Брент дав мені пораду, яка змінила моє життя: «Дай людям відчути твою вагомість, і дозволь їм призвичаїтися до того». Це приводить нас на поле битви з нашим наступним ворогом.

СВІТ

Що це за ворог, що його Святе Письмо називає світом? Чи йдеться тут про спиртне, куріння і танці? Чи означає це відвідування кінотеатру або гру в карти? Такий підхід до благочестя є поверхневим і сміховинним. Він позбавляє нас можливости сприйняти той факт, що поняття добра і зла є набагато глибшими. Ніде в Писанні не заборонено вживати алкогольні напої — заборонено лише пияцтво. Танці були важливою частиною життя царя Давида; тимчасом як в кінотеатрах інколи транслюють благочестиві фільми, поміж ними також є і безбожні. Ні, світ — це не якесь місце чи комплект правил поведінки. Це будь-яка система, побудована на нашому спільному гріху, всі наші несправжні «я», що збираються разом, аби покарати і зруйнувати одне одного. Позбирайте всіх тих позерів, зберіть їх на роботі, в клубі чи в церкві — і ви отримаєте саме те, що Писання пояснює як світ.

Світ — це карнавал фальшивок: удавані битви, імітовані пригоди, несправжні красуні. Чоловікам варто сприймати його як те, що псує їхню силу. Прокладай шлях на вершину, каже світ, і ти — чоловік. Чому ж тоді так стається, що чоловіки, які дістаються тієї вершини, часто є найнікчемнішими, найпереляканішими, найпихатішими позерами? Вони — найманці, які ведуть битву лише за те, щоб створити власне царство. В їхньому житті немає нічого трансцендентального. Те ж саме справедливо щодо тих, хто віддається авантюрам; не суттєво, скільки ви витрачаєте, не суттєво, як далеко ви зайшли зі своїм хобі. Попри все, воно так і залишається лише хобі. А щодо несправжніх красунь, то світ постійно намагається запевнити, що Золотоволоса Жінка десь там — тільки шукайте її.

Світ пропонує чоловікові фальшиве відчуття сили і фальшиве відчуття безпеки. Будьте гранично щирим — звідки береться ваше відчуття влади? З того, наскільки гарною є ваша дружина чи ваша секретарка? З того, скільки вірних має ваша церква? Чи це розуміння, що тепер ви маєте певну кваліфікацію, тому інші змушені звертатися до вас, кланятися вам? Чи посада полягає в рівні освіти або звань? Халат лікаря, науковий ступінь, подіум чи сучасний офіс можуть дати чоловікові певне відчуття своєї важливости. Що станеться всередині вас, коли я запропоную вам відмовитися від того всього? Відкладіть книжку на хвилинку і поміркуйте, як ви оцінили б себе, якби завтра втратили все, чим винагородив вас світ. «Без Христа чоловік терпить жалюгідний провал, — каже МакДональд, — або досягає ще жалюгіднішого успіху». Ісус застерігає нас від усього, що дає це фальшиве відчуття сили. Він радить, коли ви приходите на корпоративний бенкет чи церковну відправу, сядьте на скромне місце. Ступіть на шлях смиренності; не потрібно себе просувати, не потрібно бути «своїм хлопцем», позером. Спустіться по драбині, пообідайте разом із службовцем нижчого рангу, ставтеся до своєї секретарки так, начебто вона є важливішою за вас, шукайте можливосте служити всім. Звідки до мене приходить це почуття сили і влади? Варто часто ставити собі це гарне запитання.

Якщо ви хочете дізнатися, що насправді світ думає про вас, просто почніть жити, використовуючи власну істинну силу. Кажіть те, що думаєте, підтримайте невдаху, засумнівайтеся у безглуздій політиці. Вони накинуться на вас, як акули. Пам’ятаєте фільм «Джері Маґвайр»? Джері працює агентом професійних спортсменів і переживає щось на зразок особистого прозріння щодо морального падіння у своїй фірмі. Він пише меморандум, програмну заяву, що закликає до людянішого ставлення до клієнтів. «Годі ставитися до людей, як до худоби, — каже він, — годі працювати лише на матеріяльний зиск, потрібно обслуговувати наших клієнтів по-справжньому». Всі приятелі схвально зустріли його слова, а коли фірма викинула Джері з роботи (він знав, що це має статися), приятелі наввипередки кинулися переманювати його клієнтів. Я бачив дуже багато таких випадків.

Істинний чоловік може похитнути світ позерів. Вони робитимуть усе, що тільки зможуть, аби повернути вас на місце — погрожуватимуть, підкуплятимуть, спокушатимуть, руйнуватимуть, підриватимуть. Вони розіп’яли Ісуса на хресті. Але ж це не спрацювало, чи не так? Ви повинні дати своїм силам можливість проявитися. Пам’ятаєте Христа в Гетсиманському саду, чисту силу його присутности? Насправді багато хто з нас боїться дати своїй силі можливість проявитися, тому що в світі місця для неї немає. Чудово. Світ спотворений. Дайте людям відчути вашу вагомість і дозвольте їм призвичаїтися до того.

ДИЯВОЛ

Якось разом із дружиною ми машиною їхали на останній цього сезону футбольний матч нашого сина і дещо запізнювалися. Я був за кермом, і ми неквапно обговорювали наші мрії щодо майбутнього. Та несподівано втрапили у транспортний затор, який нікуди не рухався. Втрачені дорогоцінні хвилини почали створювати напругу в машині. Намагаючись бути корисною, Стейсі запропонувала інший маршрут: «Якщо візьмеш тут праворуч і поїдеш аж до Першої Стріт, ми зможемо зрізати кут і хвилин п’ять зекономити». Я був готовий подавати на розлучення. Без жартів. Уже через двадцять секунд я був готовий до розлучення. Якби в машині був суддя, я на місці підписав би всі папери. Господи милостивий, саме ті поради дружини так роздратували мене? Чи все загалом, що відбувалося в цей момент?

Я сидів за кермом мовчазний і розпалений. Зовні я виглядав спокійним, а всередині кипіло: Господи, вона думає, я не знаю як туди їхати. Ненавиджу, коли вона це робить. Потім заговорив інший голос: вона завжди так робить. І я сказав (звісно, всередині — вся розмова відбувалася в мені буквально якусь мить): справді… вона завжди таке каже. Ненавиджу цю її рису. Мене охопило почуття обвинувачення, гніву і самовдоволення. Потім голос сказав: Джоне, вона ніколи не зміниться, і я сказав: це ніколи не зміниться, і голос продовжив: знаєш, Джоне, навколо стільки жінок, які були б глибоко вдячними мати тебе за чоловіка, а я подумав: так, навколо стільки жінок, які… Ви зрозуміли, що відбувалося. Замініть дійових осіб і декорації — і пригадаєте, що з вами також таке бувало. Тільки ви, можливо, думали, що це стосується лише вас.

Без сумніву, диявол у нашому богослов’ї не замовчується, але чи належить він до розряду тих, про кого ми хоч згадуємо в зв’язку з подіями свого щоденного життя? Чи приходить вам до голови, що не кожна ваша думка, яка вас дратує, належить саме вам? Те, що я пережив того дня у вуличному заторі, постійно трапляється в різних родинах, у духовенства, в будь-яких стосунках. Нам весь час кажуть неправду. Проте ми ніколи не зупиняємося, щоб сказати: «Хвилинку… хто це ще тут розмовляє? Звідки приходять ці думки? Звідки приходять ці почуття». Якщо ви прочитаєте праці святих — представників кожної епохи, аж до Нового часу — цієї зарозумілої епохи розуму, науки і техніки, на принципах якої ми всі ґрунтовно виховані — ви побачите, що вони дуже серйозно ставилися до диявола. Як сказав апостол Павло: «Задуми його нам добре відомі» (2 Кор. 2, 11). Але ми, освічені, в нашому житті набагато більше користуємося здоровим глуздом. Ми шукаємо психологічне або матеріальне, або навіть політичне пояснення для кожного ускладнення, з яким зустрічаємося.

Хто примусив халдеїв вкрасти череду Йова і вбити його слуг? Очевидно, сатана (див. Йов 1, 12; 17). Але чи згадуємо ми його бодай побіжно, коли чуємо про тероризм? Хто тримав вісімнадцять років скорченою ту бідну жінку, що її Ісус зцілив у суботу? Очевидно, сатана (див. Лк. 13, 16). Але чи згадуємо ми його, коли через головний біль не можемо молитися чи читати Писання? Хто спонукав Ананія і Сапфіру казати неправду апостолам? Знову — сатана (див. Ді. 5,3). Але чи бачимо ми його руку за розбіжностями чи розколом у духівництві? Хто стояв за тим брутальним нападом на вашу власну силу, за тими ранами, що вам завдано? Як сказав Вільям Ґернел: «Саме образ Бога, що в вас відображається, настільки дратує пекло; це в нього демони жбурляють найпотужнішу свою зброю».

За лаштунками нашого життя відбувається набагато більше, ніж те, про що привчена думати більшість із нас. Візьмімо для прикладу різдво нашого Господа.

ЗА ЛАШТУНКАМИ

Напевно, більшість має зображення шопки — різдвяної сценки, яке ви на свята ставите на камін або журнальний столик у вітальні. Здебільшого там є звичний набір персонажів: пастухи, мудреці, можливо, декілька свійських тварин, Йосип, Марія і, звичайно, немовля Ісус. Ага, ще є один чи два ангели. Але це все, якщо говорити про надприродне. Яким є загальний настрій сцени? Хіба всі ці зображення не несуть теплу, пасторальну атмосферу, не створюють спокійне задушевне відчуття схоже на те, що з’являється, коли ви співаєте «Тиху ніч»? І хоча все це значною мірою так, той настрій також дуже оманливий, бо це не повна картина того, що насправді відбувається.

Щоб зрозуміти це, зверніться до книги Одкровення:

І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І, мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження. Видно було й інше знамення на небі, от — великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його — сім діядем; хвіст його зволік третину зірок із неба і поверг їх на землю. І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти. І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним… І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, — повержено на землю, і ангели його з ним повержені. (Од. 12, 1 — 5; 7 — 9)

Як каже Філіп Янсі, я ніколи не бачив на різдвяних листівках такого варіанту цих подій. Хоча це більше відповідає реальним подіям тієї доленосної ночі. Янсі називає народження Христа Великим вторгненням, «безстрашним раптовим нападом правителя сил добра на всесвітній осередок зла». З погляду духовності, це не була тиха ніч. Це був день Вторгнення. «Це також є майже поза межами мого розуміння, проте я визнаю, що це уявлення є ключовим для розуміння Різдва і є, фактично, пробним каменем моєї віри. Як християнин я вірю, що ми живемо в паралельних світах. Один світ містить гори, озера і стайні, політиків і пастухів, що пильнують свої отари вночі. Інший населений ангелами і зловісними силам» і всім духовним царством. Дитина народилась, жінка рятується. А далі події розвиваються так:

І розлютився дракон на жінку і пішов воювати проти решток її нащадків, що зберігають заповіді Бога і мають свідчення Ісуса Христа (Од. 12, 17).