Генетика злочинності

Концепції сучасного природознавства

Генетика злочинності

Своєрідним резервуаром для злочинного світу є юнаки із синдромом Кляйнфельтера, що характеризується набором статевих хромосом XXY (замість нормального XY), недорозвиненням сім'яників, євнухоїдною конституцією, високим ростом, розумовою млявістю. Юнаки із синдромом Кляйнфельтера становлять близько 0,2% чоловічого населення, а серед млявих і тупуватих злочинців – близько 2%, тобто на кожні 50 тупуватих злочинців припадає один такий хворий.

Генез злочинності тут досить елементарний: розумова млявість, відсталість, безініціативність приводять до невстигання в школі, прирікають такого підлітка на роль зневаженого. Нездатність справитися з хоч трохи складними життєвими ситуаціями, низький освітній і професійний рівень, пасивність, залежність, сугестивність перетворюють цей конституціональний тип у дуже легкий матеріал для вербування в пособники злочинів. Звідси, до речі, випливає доцільність ранньої діагностики синдрому й захист хворих від конфліктних ситуацій за допомогою підбору професійної ніші.

Набагато вища й агресивніша злочинність серед іншого типу хромосомних аберантів – чоловіків, що мають аномальний набір статевих хромосом XYY або XXYY. Цитогенетичне обстеження 197 психічних хворих, що утримувалися як особливо небезпечні в умовах суворого нагляду, виявило, що 7 з них мали набір статевих хромосом XYY. Далі з'ясувалося, що цей конституціональний тип дійсно характеризується одночасно і високим ростом, і агресивністю, причому, за англійськими даними, серед злочинців ростом вище 184 см приблизно кожен четвертий має статевий хромосомний комплекс XYY. На відміну від звичайних правопорушників ці субгіганти звичайно починають злочинну діяльність рано, причому серед їхніх родичів злочинність відсутня і про вплив середовища думати не доводиться.

В усіх цих випадках грубий дефект хромосомного апарату робить настільки владний вплив на формування особистості, що всі інші впливи можуть лише злегка модифікувати основну типологію. Якщо в окремих, досить рідкісних випадках злочинність виявляється пов'язаною з грубою аномалією спадкової конституції (XXY, XYY), то тільки на цій підставі заперечувати роль соціальних факторів і середовища у формуванні злочинності так само безглуздо, як на підставі існування спадкових типів авітамінозу заперечувати наявність аліментарних (середовищних) авітамінозів. У порівнянні з ексквізитними аномаліями хромосомних комплексів набагато більш соціально значущі генні дефекти конституції. Ми маємо на увазі, головним чином, не чіткі спадкові дефекти нервової системи, що визначають особистість, як, наприклад, хорею Гентінгтона чи спадкову важку епілепсію, що викликають емоційно-етичну деградацію особистості, а масового типу спадкові характерологічні особливості, такі, як запальність епілептоїдів, догматизм, відчуженість і черствість шизоїдів, спадкове розгальмування, що виявляється, зокрема, алкоголізмом.

Спадкова причинність злочинності цього типу разюче наочно проступає при розгляді злочинців, що мають однояйцевих і двояйцевих близнюків. Незалежно від яйцевості, обидва близнюки, народившись одночасно, в одній родині, надалі, як правило, потрапляють у подібні соціально-економічні умови, у подібні умови виховання й освіти; тому основна відмінність між однояйцевим і двояйцевим партнером злочинця зводиться до того, що перший за генотипом ідентичний злочинцю, а другий відрізняється від нього приблизно за половиною генів. Матеріали, зібрані в Європі, США і Японії протягом тридцятиріччя, ясно показують, що ця різниця вирішальним чином впливає на долю партнера: при генотипічній ідентичності (однояйцеві близнюки) він у 2/3 випадків виявляється теж злочинцем, а при неповній генотипічній подібності (двояйцеві близнюки) він стає злочинцем лише приблизно у чверті випадків.

Детальне вивчення кожної пари близнюків показує, що однояйцеві близнюки-злочинці надзвичайно подібні за характером злочину. У випадку ж злочинності одного однояйцевого близнюка і незлочинності іншого вони виявляються несхожими або через травматичне захворювання лише одного з них, або ж "злочинність" винного мала випадковий, легкий, не рецидивний характер.

Цифри й аналіз злочинів привели б до висновку, що назва книги, присвяченої дослідженню близнюків-злодинців – "Злочин як доля",– дійсно виправдана. Але обидва одно яйцеві близнюки майже завжди потрапляють у схожу соціальну обстановку, оточення, компанію (що, втім, теж генетично обумовлено), тоді як різнояйцеві – у різні. Ця обставина не дозволяє рішуче відокремити конституціонально-спадковий компонент злочинності від соціального.

Нам, однак, важливе тут не протиставлення соціальних факторів спадковості, а те, що злочинність значною мірою породжується відхиленням від нормального генотипу. Схильність до злочину (а злочин найчастіше бумерангом обертається проти злочинця, і здоровий глузд повинен йому це підказати) породжується значною мірою типологією, нерідко спадковою, а реалізація цієї тенденції багато в чому залежить від соціальних умов.

Однак треба пам'ятати, що злочинність далеко не у всіх випадках породжується дефектами спадкового апарату або соціальними факторами. Багато хвороб мозку травматичного, запального і судинного характеру викликають такі порушення особистості, особливо в період статевого дозрівання, що, звільнившись від авторитету батьків і родини, підлітки з ушкодженнями мозку легко використовуються злочинцями.

Ушкодження лобової частки мозку веде до сплощення, збідніння думки, падіння активності. Відомі також такі травматичні ушкодження лобових часток, при яких, поряд з повним збереженням розумових здібностей, нестримно виникали злочинні сексуальні тенденції, жорстокість, алкоголізм. Деякі ушкодження скроневої частки мозку викликають душевну холодність, жорстокість, розгальмовування низьких інстинктів та антисоціальну агресивність – і також при відсутності зниження розумових здібностей. Це, зрозуміло, зовсім не значить, що в такий спосіб визначається локалізація етичних емоцій. Це значить лише, що не зовнішні, а внутрішні, у тому числі спадкові, ураження структур мозку, можуть породити так звану "безсовісність".

Виникає питання: що спільного між професійними злочинця-ми-рецидивістами, нерідко просто малоосвіченими, тупими, примітивними, з пристрастями, що легко задовольняються, і володарями, повелителями народів, завойовниками, партійними босами, піднятими на вершину соціальної драбини? Дещо спільне є: це безсовісність – а різниця зводиться до масштабів, тобто визначається можливостями. Якщо "побутовий" злочинець убиває чи обкрадає одиниці, десятки, то завойовник – сотні тисяч або мільйони. Відомо, що французька революція висунула чимало блискучих полководців і політичних діячів, але імператором став найхижіший, а його найближчими міністрами – найвіроломніші: Фуше і Талейран...

Безсумнівно, що в основі запаморочливого соціального успіху особистості нерідко лежить енергія, цілеспрямованість, талант. Але вирішальним фактором, вирішальною перевагою стає безсовісність – страшна зброя, якою володіє майбутній деспот, – причому особливо наочно це виявляється серед ідейних людей, у тому числі революціонерів...

Описавши гранично схематичне походження етики як наслідок природного добору в людини, необхідно на закінчення не тільки підкреслити спірність ряду положень, але й усунути можливі неясності. Якимось чином захищена від загибелі група маленьких дітей, відірваних від старших і оселена на безлюдному острові, навряд чи сама виробила б існуючий мінімум етичних норм. Ці норми звичайно передаються від старшого покоління до молодшого, і спадкова менша чи більша сприйнятливість до них, що й підтримувалася добором. Передача етики – це той зв'язок часів, що для Гамлета перервався убивством його батька.

Що ж стосується загальноприйнятого уявлення, за яким етичні норми цілком визначаються середовищем і вихованням, то воно спирається на помилкове ототожнення понять, яке породжує силогізм: вроджений – отже, спадковий, не вроджений -значить, не спадковий, "набутий".

Однак безліч індивідуальних особливостей, що визначаються генами, реалізується аж ніяк не на момент народження, а пізніше, наприклад, тільки в старості. До речі, добір ніколи не міг іти на прояв етики саме в дитинстві, а також поза соціальним середовищем. Досягнення віку активності і наявність соціального середовища – необхідна умова для прояву спадкових етичних емоцій, закріплених природним добором.

Може здаватися, що уявлення про чисто середовищне походження етичних норм, про всемогутність їхньої виховної передачі від покоління до покоління й абсолютизація залежності етики від середовища обіцяють людству набагато швидше самовдосконалення, ніж еволюційно-генетична гіпотеза походження етики. Але таке уявлення має і зворотний бік: опричники і яничари давно продемонстрували плоди направлено-солдафонського виховання, і якщо визнати всемогутність саме "виховання", то спроба Гітлера виростити таку німецьку молодь, перед якою здригнеться світ, уже не здаватиметься божевільною.

Однак у силу вступає своєрідний груповий добір: опричнина виявилася прологом до смутного часу, яничарів довелося знищити як найбільшу загрозу власній державі, а військові успіхи Гітлера обернулися проти Німеччини такими спустошеннями, яких вона не знала з часів тридцятирічної війни.

Спільним знаменником у зовсім різнорідних процесах є нестійкість соціальної системи з протиприродними етичними нормативами. Така соціальна система стає самопожираючою, проти неї – змова загальнолюдських почуттів усередині країни чи поза нею. Європа прожила середньовіччя, черпаючи етику з непохитних релігій. Потім цю віру частково змінила раціоналізована й адаптована релігія Реформації. XVIII–XIX ст. людство прожило вірою в розум і прогрес. Перша світова війна похитнула цю віру. Частина людства звернулася до соціалізму і комунізму. Але до останньої третини XX ст. людство дізналося, що собою являють соціалізм національний, комунізм деспотичний – зрештою, анти-людський. Місце сліпої віри в релігійні заборони і догми (до речі, багато в чому відповідні вимогам загальнолюдської етики, починаючи хоча б з десяти заповідей) зайняли спочатку раціоналізм, а потім псевдодіалектичне, по суті – софістичне ставлення до етики. Запанував єзуїтський принцип "мета виправдовує засоби", а масові злочини, породжені властолюбством, коїлися під прапором високих ідей справедливості.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Концепції сучасного природознавства» автора Бобильов Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Генетика злочинності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Категорії "мікро" і "макро"

  • Поняття системи

  • Закони Ньютона

  • Розділ 2. ВІД ФІЗИКИ НЕОБХІДНОГО ДО ФІЗИКИ МОЖЛИВОГО

  • Сучасна космологія і космогонія

  • Криза сучасної космології

  • Час і простір

  • "Діри" у просторі и часі

  • Розділ 3. НОВІ ФІЗИЧНІ ЗАКОНИ

  • Об'єднувальна роль хаосу

  • Розділ 4. СТРУКТУРНІ РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІЇ

  • Інформаційна концепція розвитку систем

  • Концептуальна модель розвитку

  • Розділ 5. САМООРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНИХ СИСТЕМ. ЕВОЛЮЦІЙНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СИСТЕМИ ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ

  • Дисипативні структури і явища самоорганізації

  • Умови виникнення самоорганізації

  • Розділ 6. ЕВОЛЮЦІЯ І СТВОРЕННЯ СВІТУ

  • Можливі альтернативи дарвінізму

  • Розділ 7. МИСЛЕННЯ. МОЗОК І КОМП'ЮТЕР

  • Програмістські аналогії

  • Як обчислювати ідеї?

  • Біокомп'ютер

  • Нейрон ні мережі і нейрокомпьютер

  • "Віртуальна реальність"

  • Розділ 8. БІОСФЕРА, НООСФЕРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

  • Філософські підходи до природознавства

  • Основні положення вчення про ноосферу. Єдність біосфери і людини

  • Наука як основний фактор ноосфери

  • Завдання щодо творення ноосфери

  • Розділ 9. КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ ЖИТТЯ

  • Розділ 10. ЕВОЛЮЦІЙНА МЕДИЦИНА

  • Розділ 11. ГЕРОНТОЛОГІЯ ТА ЕВОЛЮЦІЙНА БІОЛОГІЯ

  • Безсмертя – пройдений етап

  • Розділ 12. ЕВОЛЮЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЕТИКИ

  • З чого починається людина і... людяність?

  • Етика як продукт природного добору

  • Походження деяких негативних естетичних емоцій

  • Груповий природний добір на жагу пізнання

  • Про деякі тенденції до зречення від етичних норм

  • Генетика злочинності
  • Розділ 13. БІОЕТИКА

  • Юридичні проблеми біоетики

  • Що таке смерть?

  • Який вигляд має смерть?

  • "Світло наприкінці тунелю"

  • Хоспіси

  • Розділ 14. НАУКОВИЙ МЕТОД

  • Додаток 1. Біблійні уявлення і розвиток природознавства

  • Висновок. Типи наукової раціональності

  • Додаток 2. Інформаційна модель фізичного світу

  • Додаток 3. Криза інфекційного підходу. Еволюційний підхід до лікування ран

  • Література

  • Іменний покажчик